Даг ТРАППЕТТ: «Посилення російської агресії зустріне еквівалентну відповідь»

Україну від Австралії відділяє майже 15 тис. миль. Однак трагічні події, які відбулися останнім часом, зблизили обидві країни, і цього року австралійський уряд відкрив посольство у Києві. Поштовхом до цього стало збиття малайзійського авіалайнера 17 липня 2014 року проросійськими сепаратистами на Донбасі, внаслідок чого загинуло 298 осіб, серед яких — 27 громадян Австралії. І якраз перед річницею цієї трагічної події «День» запросив у гості до Літньої школи журналістики прочитати лекцію посла Австралії в Україні Дага Траппетта, який цього року розпочав місію в нашій країні.

«Я НАБАГАТО КРАЩЕ УСВІДОМЛЮЮ ЗНАЧНІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ РОЗВИТКУ ТОРГОВЕЛЬНИХ ТА ІНВЕСТИЦІЙНИХ ВІДНОСИН»

Катерина САДЛОВСЬКА, Львівський національний університет імені I. Франка:

— Пане посол, у вашому попередньому інтерв’ю для «Дня», кілька місяців тому, ви сказали, що основною причиною вашої присутності в Україні є бажання розвивати двосторонню співпрацю й організовувати розслідування трагедії рейсу MH-17. Чи не могли б ви дати нам нову інформацію про те, як просуваються ці питання?

Даг Траппетт: — Серед іншого, я тепер набагато краще усвідомлюю, які значні можливості для розвитку торговельних та інвестиційних взаємин мають Австралія і Україна. Це може когось здивувати, з огляду на поточні економічні труднощі України, але я таки бачу деякий потенціал, особливо в гірничодобувній і енергетичній галузях.

Наприклад, одна велика австралійська компанія бере участь у конкурсі на укладення великого вугільного контракту, і я також знаю, що український уряд уже звернувся до деяких австралійських уранодобувних компаній, котрі зацікавилися участю в конкурсі на укладення контракту щодо експорту урану в Україну. Сподіваюся, австралійський уряд скоро дасть офіційну згоду на ведення переговорів щодо угоди про двосторонні ядерні гарантії, яка дозволила би розпочати торгівлю ураном. Інша австралійська компанія розглядає можливі інвестиції в гірничодобувній і енергетичній галузях. Ці переговори досить далеко просунулися.

Ще однією ключовою подією в нашому двосторонньому співробітництві є те, що Україна відмовилася від свого позову проти Австралії в рамках СОТ щодо сигаретної упаковки. Це було дуже добре сприйнято в Канберрі.

Марта Франчук, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

— Які конкретні кроки зроблено Австралією для розслідування збиття рейсу MH-17? Як цю ініціативу може бути втілено?

Д. Т.: — Протягом наступних двох тижнів або близько того, ми сподіваємося побачити розгляд у Раді Безпеки ООН резолюції, котра пропонуватиме створити незалежний міжнародний трибунал для суду над імовірними злочинцями. Проект резолюції вже було розповсюджено в Нью-Йорку та столицях зацікавлених націй.

Говорячи попросту, міжнародне співтовариство має підтримати цю резолюцію. Самоочевидно, що Австралія та інші згадані вами країни вклали багато думок і зусиль в обдумування, який же механізм потрібен для створення справедливого та ефективного трибуналу. І ми вважаємо, що злочини такого характеру повинні розглядатися Радою Безпеки, відповідно до резолюції РБ ООН 2166. Наші погляди ґрунтуються на кримінальному розслідуванні, що триває, а також окремому розслідуванні цієї події як авіаційної пригоди, котре очолює нідерландська Рада безпеки .

Дар’я Дяденко, Одеський національний університет імені I. I. Мечникова: 

— Ярослав Кошів, автор книги «MH17: історія збиття малайзійського авіалайнера», підкреслює вплив голландських нафтових інтересів на розслідування і каже: — «Для голландців економічні відносини з Росією є пріоритетом номер один. Вони не збираються переслідувати Путіна, а хочуть обмежитися переслідуванням екіпажу ракетного комплексу «Бук»». Як би ви це прокоментували?

Д. Т.: — Не мені говорити від імені уряду Нідерландів, але я підозрюю, що вони були б глибоко ображені такою постановкою питання. Вони втратили 198 людей, і їхня країна переживає сильні почуття з цього приводу. Як і для Австралії, це робить абсолютно неможливим для них будь-який інший курс, аніж повна підтримка незалежного та справедливого розслідування та судового процесу, який дозволить справедливості звершитися.

«СТАВЛЕННЯ НАШОГО СУСПІЛЬСТВА ДО РОСІЇ РІЗКО ПОГІРШИЛОСЯ ВНАСЛІДОК ЇЇ АГРЕСІЇ У СХІДНІЙ УКРАЇНІ»

Олена Литвинова, Львівський національний університет імені I. Франка: 

— Санкції щодо Росії дуже болючі для Європи. Протягом довгого часу після початку російської агресії в Україні, Німеччина вважала Росію своїм бізнес-партнером. Якими є австралійські настрої щодо Росії?

Д. Т.: — Як і слід було очікувати, ставлення нашого суспільства до Росії різко погіршилося внаслідок її агресії у Східній Україні, що триває досі.

Оксана Груба, Львівський національний університет імені I. Франка: 

— Чи готова Австралія посилити санкції проти Росії, оскільки остання не виконує Мінські угоди?

Д. Т.: — На даний момент ми не маємо планів із запровадження нових санкцій. Ми, можливо, муситимемо оновити наші санкції через те, що нові особи долучилися до цих подій, а деякі інші стали менш залучені. Але я думаю, що наш уряд ясно і не один раз дав зрозуміти, що подальше підвищення російської агресії щодо України зустріне еквівалентну відповідь у вигляді санкцій.

Марія Геник, Одеський національний університет імені I. I. Мечникова: 

— Ми знаємо, що Австралія надала Україні деяке обладнання і допомогу. Тепер Україна потребує зброї смертельної дії. За яких обставин Австралія могла би поставити таку зброю Україні?

Д. Т.: — Я би вважав за краще не говорити про це, тому що кожна ситуація особлива. Я впевнений, однак, що ми будемо дивитися на те, що інші країни будуть робити в такій ситуації, перш ніж ухвалювати рішення.

Микола Сiрук: 

— А як щодо навчання? Ми знаємо, що Канада направила інструкторів для навчання українських військ. США і Великобританія зробили те ж саме. А ваша країна?

Д. Т.: — На даному етапі ми не маємо жодних планів надсилати австралійських військовослужбовців до України для проведення оборонних навчань. Ми, однак, плануємо відправити невелику кількість українських військовослужбовців в Австралію, де вони пройдуть курс навчання. В основному мова йде про поліпшення командних умінь в офіцерському корпусі, включаючи вміння вести людей за собою, підтримувати дисципліну, знання тактики, планування та стратегії.

М. С.: — Чи вже визначено строки для цього курсу?

Д. Т.: — Ми сподіваємося розпочати його найближчим часом. Ми вже навіть знайшли першого відповідного кандидата. Тим не менше, це не буде масовим заходом. Ми прийматимемо кілька людей на рік, які навчатимуться протягом тривалого часу в командних і штабних коледжах, відвідуючи звичайні австралійські курси разом з офіцерами наших власних сил оборони.

Вікторія Примак, Львівський національний університет імені I. Франка: 

— Чи можете ви навести інші приклади допомоги Австралії Україні в інших сферах?

Д. Т.: — Ми тільки починаємо працювати тут як посольство, і ще не розгорнули великомасштабних програм допомоги розвитку. Ми дали близько 100 млн доларів для кредиту, який МВФ надав Україні, й наприкінці минулого року надали 1,2 млн доларів МКЧХ для їхніх операцій у східній Україні. У цьому році, ми надали близько 130 тис. доларів для різноманітних гуманітарних проектів у Києві.

«УКРАЇНА ДОБРЕ ПРЕДСТАВЛЕНА В НАШИХ ЗМІ, Й ІНТЕРЕС ДО НЕЇ ЗНАЧНИЙ»

Наталія Шимкiв, Львівський національний університет імені I. Франка: 

— Як би ви оцінили висвітлення ситуації в Україні в австралійських ЗМІ? Чи використовують австралійські журналісти такі терміни, як «війна» і «російська агресія»?

Д. Т.: — Україна добре представлена в наших ЗМІ, й інтерес до неї значний. Це випливає з двох фактів: по-перше, це, так би мовити, людський інтерес, зумовлений тим, що агресія Росії уже тривалий час розгортається тут, а по-друге, це усвідомлення австралійцями, що Росія суттєво порушила правила міжнародного порядку, і люди дуже невдоволені цим. Ясно, що австралійці були втягнуті в цю справу також через події навколо MH-17. Таким чином, моя відповідь позитивна: австралійські журналісти використовують ці та подібні терміни, й австралійці стежать за цими подіями. Це мало значний вплив на наше рішення відкрити посольство в Києві.

Тетяна Лiтвiнчук, Київський національний університет імені Т. Шевченка: 

— Україна хоче отримати статус основного союзника США поза НАТО. Ми знаємо, що Австралія вже має такий статус. Що це означає для вашої країни й наскільки це важливо?

Д. Т.: — Це надзвичайно важливо. Австралійці відчувають близьку спорідненість із Сполученими Штатами. Ми воювали на боці США у всіх їхніх війнах і ніколи не забудемо американських жертв на Тихоокеанському театрі — і в інших місцях — принесених під час Другої світової війни. Крім цих важливих зв’язків, ми також поділяємо сильну віру в демократичні цінності та захист свободи.

Дар’я Трапезнiкова, Київський національний університет імені Т. Шевченка: 

— Чи впливає українська діаспора на формування політики Австралії, як це зазвичай робиться в Канаді?

Д. Т.: — Я не впевнений, що вона впливає на формування політики, але я впевнений, що до неї дослухаються. Вони дуже активні, організовані й добре працюють. У мене є багато контактів з ними, і я добре знаю, що вони перебувають у контакті з урядом Австралії на найвищих рівнях.

М. С.: — Чи є етнічні українці серед депутатів парламенту, як у Канаді?

Д. Т.: — Ну, безумовно, не так багато, як у Канаді. Лідера опозиції в парламенті штату Вікторія звуть Метью Ґай, і серед його предків, здається, є українці. Я не впевнений щодо походження певних федеральних депутатів, але я знаю, що в австралійському парламенті є група міжпарламентського співробітництва з Україною, так само як аналогічна група існує в Раді, очолювана Оленою Масоріною.

«УКРАЇНСЬКІ СТУДЕНТИ ВПЕРШЕ ЗДОБУЛИ ПРАВО ПОДАВАТИСЯ НА АВСТРАЛІЙСЬКІ ДЕРЖАВНІ СТИПЕНДІЇ»

Наталія Безвозюк, Одеський національний університет імені I. I. Мечникова: 

— Австралія має культурні та освітні програми обміну з Норвегією та іншими країнами. Чи плануєте ви запустити такі програми обміну з Україною?

Д. Т.: — Ми тільки почали свою роботу тут і ще не маємо програми двосторонньої допомоги, яка включала б такі ініціативи. Тим не менше, Австралійська федерація українських організацій у співпраці з моїм посольством і австралійським урядом планує провести дві конференції цього року, в жовтні, а потім у листопаді-грудні, одну в Україні, а іншу в Австралії. Ці конференції будуть спрямовані на визначення порядку денного в культурній або освітній галузях.

Крім того, раніше цього року, посольство заявило від імені австралійського міністра освіти, що українські студенти вперше отримали право подаватися на австралійські державні стипендії за програмою Endeavour. Це багатомільярдна стипендійна програма, доступна тільки для окремих країн. Я був членом ради, котра відбирала зарубіжних кандидатів на стипендії, і я можу сказати вам, що це престижна, добре фінансована програма, яка надає доступ до наших найліпших університетів.

Я також обговорив із членами групи міжпарламентського співробітництва з Австралією в українському парламенті їхні побажання щодо створення візової програми «робота-відпочинок» для молодих українців, на зразок тих, які ми маємо з великою кількістю інших країн. Вони дозволяють людям віком від 18 до 35 років полетіти до Австралії, попрацювати там протягом шести місяців, відпочити протягом ще шести місяців, і, можливо, оглянути ті місця, де вони хотіли б навчатися в Австралії.

«ПЕВНА КРАЇНА НАМАГАЄТЬСЯ ВКРАСТИ ВАШУ ІСТОРІЮ, І ВВАЖАЮ — ЦЕ ДУЖЕ НЕСПРАВЕДЛИВО»

Наталія Пушкарук, Київський національний університет імені Т. Шевченка: 

— Що ви знали про Україну, перш ніж приїхати сюди, і як ваші знання змінилися з тих пір?

Д. Т.: — Чесно кажучи, я небагато знав про цю країну. Я дійсно був досить неосвічений, і мої знання в основному обмежувалися Другою світовою війною. Я знав, що Україна історично мала яскраву культуру і відігравала значну роль у Радянському Союзі з точки зору економіки, військової потуги, прикладних досліджень і оборони. З моменту прибуття сюди я, зрозуміло, швидко навчаюся, але серед приємніших аспектів мого навчання слід назвати пізнання, наскільки багатою ця культура в галузях освіти та літератури, науки та релігійної історії. Я також розумію, що певна країна намагається вкрасти вашу історію, і вважаю це дуже несправедливим.

«...МИ ПРОГРАЛИ БИТВУ, АЛЕ ВОНА ОБ’ЄДНАЛА КРАЇНУ УЗАМИ, ЯКІ НЕМОЖЛИВО ЗАБУТИ»

Софія Руських, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова: 

— Що пишуть про Україну австралійські середньошкільні та університетські підручники? Що австралійські підлітки та молодь знають про нашу країну і нас?

Д. Т.: — Історія Другої світової війни домінує і є досить популярною в Австралії. Особливо це стосується останніх років, що спричинено, як на мене, підвищеним інтересом до Дня Австралійсько-Новозеландського корпусу, який ми відзначаємо на згадку про битву при Чанаккале за часів Першої світової війни, в якій австралійці та наші союзники билися з турками. Це була значна битва для Австралії, як з огляду на великі втрати, так і через те, що то був більш-менш перший крок нашої молодої нації (я маю на увазі історію країни після прибуття європейців) на світовій арені.

М. С.: — Що змусило, що підштовхнуло вашу країну вивчати ці події, цей період?

Д. Т.: — Швидше за все, це було усвідомлення того, що певні ключі до нашої національної ідентичності та нашої еволюції як нації можна знайти, розглядаючи той період в Галліполі (чи Геліболу, як ту місцину називають у Туреччині) і той факт, що в тій молодій країні так багато людей було зібрано і послано на війну. Можливо, ми програли битву, але вона об’єднала країну узами, які неможливо забути. До того, ми багато в чому сприймалися як форпост Британської імперії, але після Галліполі ми вже мали справу з початками нової нації.

М. С.: — Відомо, що австралійські солдати брали участь у корейській війні 1950—1953 років.

Д. Т.: — Так, наші солдати воювали в Кореї. Наша нація, на щастя, далека від багатьох конфліктів у світі, але протягом усієї нашої історії ми стояли на тому, що ми будемо брати участь у захисті глобальної безпеки — не тільки дипломатично, але й через миротворчість і військові акції, якщо це необхідно. Я думаю, що цим аспектом нашої історії ми можемо пишатися.

Iгор САМОКИШ: 

— Пане посол, під час цієї розмови ви говорили про симпатії австралійців до українців та їхнє бажання дізнатися більше про цей конфлікт. А як щодо культурного інтересу до нашої країни? Чи більшає австралійців, які бажають відвідати Україну як туристи?

Д. Т.: — Це важливе питання. На мій погляд, Україна чарівна країна, абсолютно не схожа на те, що ми зараз бачимо на її сході, і вона має також дуже яскраву історію. Міста, які я відвідав, такі, як Харків чи Львів, неймовірно різні, але всі вкрай привабливі з точки зору туризму.

Україна значно виграла б від посилення реклами цих чарівних місцин і залучення більшої кількості туристів з таких країн, як Австралія. Ми любимо мандрувати, і коли ми це робимо, ми витрачаємо багато і залишаємося надовго. Моя попередня дипломатична посада була в Італії, де австралійці є четвертим за величиною джерелом туристів. Чому б Україні не залучити 5% від тієї кількості австралійців, що відвідують Італію? Я впевнений, що ефективна рекламна кампанія досягла б цієї мети. Я вчора дивився відео, яке ваше Мінекономіки створило для залучення інвесторів, і думав, що воно було прекрасне. Таке саме відео можна створити і для просування туризму.

Що ж до позиції австралійського уряду, якщо ви подивитеся на наші поради для мандрівників Україною, то, звичайно ж, там буде попередження: «Не подорожуйте на схід України», але щодо решти країни, ми надали Україні другий, найнижчий рівень небезпеки. Це так само або ліпше ніж рівні, які ми надали багатьом великим містам і туристичним місцевостям по всьому світу. Таким чином, працівники туріндустрії справді можуть багато чого зробити, щоб сприяти просуванню України.