Богоматір із Нагасакі
В Японії вшановують пам’ять жертв, що постраждали від атомного бомбардування 70 років томуТрадиційний японський театр Ноо, корінням пов’язаний зі стародавніми містеріями, один із найконсервативніших театрів сучасного світу. Костюми й маски, що передаються з покоління в покоління, не просто багатий театральний реквізит. Деяким маскам у синтоїстських храмах поклоняються як божествам, вважаючи, що в них мешкають душі пращурів-жерців.
Як і раніше, в перші дні нового року провідні актори представляють глядачам дійство «Окіна», стародавній ритуал благословення, що обіцяє успіх і благополуччя в році, що настав. Перед виходом на сцену, якою актор рухається практично «навпомацки», орієнтуючись на відблиск білого гравію, що обрамляє її кордони, виконавець проходить обряд очищення іскрами від своєрідного кресала. Тексти вистав виписані століття тому, а амплуа акторів визначені суворими рамками символів та умовностей.
Виставу на сучасну тему в традиційному Ноо уявити неймовірно складно.
«Богоматір із Нагасакі»: повідомлення про аншлагову виставу театру Ноо в Нью-Йорку та Бостоні могло б викликати подив, якби не...
Якби нам не довелося побачити її на власні очі, в Токіо навесні 2010 року. «Богоматір із Нагасакі» — голову дерев’яної статуї, що вціліла після атомного вибуху, зі слідами «опіків» та чорними провалами порожніх очниць.
Японців відрізняє природжена щирість і відсутність казенності й пафосу в організації найурочистіших заходів.
Можливо, саме тому я згадую ангельський голос Еріки Солон, її «Аве Марія» в церкві університету Васеда й святу реліквію в руках єпископа Такамі в день перед початком «паломництва» Богоматері з Токіо до Ватикану, потім до Герніки (Іспанія) та США.
У Герніці мали «зустрітися» дві Мадонни, два символи миру й ненасильства — статуя, що вціліла після масованого бомбардування Герніки 1937 року, й «Богоматір із Нагасакі». В історії сучасних воєн Герніка стала першим містом, стертим авіаударами з лиця землі, останнім має бути Нагасакі.
Місто-порт Нагасакі — колиска християнства в Японії. Саме тут в XVI столітті святим Франциском Ксав’єром було засновано першу християнську громаду Японії, яку через півстоліття заборонив сьогун Тоєтомі Хідейосі.
За його ж наказом піддалося жорстоким тортурам і згодом було розіпнуто двадцять шість японців-християн, у наш час зарахованих до лику святих великомучеників.
Незважаючи на сувору заборону й переслідування, християни Нагасакі продовжували здійснювати таїнства хрещення і молилися Діві Марії перед статуєю буддистської богині милосердя Кеннон.
Після революції Мейдзі, що відкрила Японію світу, було законодавчо закріплено право на свободу віросповідання. І на початку ХХ століття в Нагасакі було збудовано Храм Непорочного зачаття Діви Марії. У дар його громаді посол Іспанії передав статую Богоматері, вирізану з дерева за образом, написаним знаменитим Бартоломео Мурільйо.
Слідом за скинутою на Хіросіму атомною бомбою «Малюк», вибух у Нагасакі 9 серпня 1945 року атомного «Товстуна» забрав близько сотні тисяч життів і став останньою ядерною атакою Другої світової війни. Один із найвеличніших соборів Японії, Храм Непорочного зачаття, знаходився всього в декількох сотнях метрів від епіцентру вибуху.
Два місяці по тому в рідних місцях було демобілізовано з армії ченця ордена трапістів Каемона Ногучі. Перед поверненням до свого монастиря в Хакодате, він прийшов до храму, вірніше до решток того, що від нього залишилося. Він молився про заступництво Діви Марії і шукав очима хоча б уламок предмету, що нагадує про храм. І вже майже втративши надію, коли під уламками вівтаря він раптом побачив почорніле від гару обличчя Богоматері. Торс дерев’яної скульптури було повністю знищено, колись прекрасні очі з кольорового скла розплавилися, вціліла лише її голова.
Тридцять років він зберігав реліквію в монастирській келії, а 1975 року вирішив повернути її нововідбудованому храму й дати можливість усім молитися про мир перед образом Богоматері з новим титулом «Хібаку-но Марія» .
Цей титул, як і однокореневе з ним «хібакуся» — страшні неологізми нашого часу.
Хібакуся — ті, хто пережив атомний вибух. Так визначені законом Японії люди, що знаходилися в радіусі до двох кілометрів від епіцентру вибуху, потрапили під «чорний дощ», й ті, хто народився в матерів, що пережили трагедію.
За сімдесят років їхня кількість скоротилося до майже двохсот тисяч. Законом хібакуся гарантовано безкоштовне лікування, але вони стикаються не лише з проблемами здоров’я. З ними неохоче одружуються, побоюючись поганої спадковості у дітей, їм часто відмовляють у прийомі на роботу. Зараз активно діють громадські організації хібакуся, члени яких об’єднуються для вирішення спільних проблем, поширення інформації, що грунтується на власних спогадах про пережите. Незважаючи на жах того, що сталося, вони не зосереджені лише на собі, а звертаються до світу із закликом не допустити повторення трагедії.
«Мешканці Нагасакі, впавши долілиць перед Богом, благають про те, щоб Нагасакі стало останньою атомною трагедією у світі», — писав Такасі Нагаї, відомий японський лікар, філософ і письменник, що втратив під час вибуху дружину, робив все можливе для підтримки потерпілих, незабаром сам помер від лейкемії.
З раннього «радянського» дитинства, коли з далекої Японії до нас доходило не так багато інформації, мені особливо запам’яталися дві речі, пов’язані із цією країною.
Гнучка пластинка в журналі «Кругозор» з яскравою фотографією виконавців хіта «Біля моря, біля синього моря...» — сестричок Натс, й історія дівчинки Садако, що померла від лейкемії через рік після мого народження.
Можливо тому, що не можу забути той дитячий гета загиблої під час вибуху дитини в Музеї миру в Хіросімі — все, що залишилося в матері, що вижила, я не зможу зрозуміти, як можна бити поклони перед іконою і благословляти ракету «Сатана»...Як можна мало не зі сльозами згадувати про пломбір по дев’ятнадцять копійок (з того самого «радянського» дитинства), але забути історію Садако.
Історію дівчинки, що потрапила під «чорний дощ». Сподіваючись побороти «атомну хворобу», як тоді називали лейкемію, Садако мала за старовинним звичаєм скласти тисячу журавликів-орігамі. Їй вдалося дожити до 644. 356, яких бракувало, склали її однокласники. Приголомшені смертю дівчинки, вони зібрали кошти для пам’ятника Садако з тим самим журавлем у руках. На плиті його вибито прості, але дуже вірні слова:
«Це — наш плач
Це — наша молитва
В ім’я миру на землі»
Випуск газети №:
№140, (2015)Рубрика
День Планети