10 причин відмосковлення церкви

З початку Революції Гідності в Україні понад півсотні православних громад від Донеччини до Волині покинули Московський патріархат. Причини різні. Переходи громад тривають стихійно, але МП не хоче втрачати майно і приходи – отож подекуди конфлікти з бійками та кров’ю.

Національний інститут стратегічних досліджень при Раді нацбезпеки і оборони України опублікував аналітичну доповідь «Україна та проект «Русского мира», в якій констатував: діяльність Московського патріархату засвідчує солідарність з диктаторським режимом Владіміра Путіна. Для Росії – МП перспективний інструмент із утримання України взоні власних геополітичних впливів. Експерти цього інституту Сергій Здіорук і Володимир Токман через ЗМІ закликають українську владу змусити УПЦ МП змінити назву та не приховувати справжню залежність від РПЦ, а також відібрати у неї національні святині.

Реакції жодної. Чим пояснити таку інертність? Непередбачувані наслідки міжконфесійного протистояння початку 90-х можуть стримувати від радикальних дій, але не можна ігнорувати принаймні 10 причин, чому РПЦ потрібно позбавити впливу на Українську православну церкву.

1.  Керівництво МП заперечує російську агресію в Україні, називає конфлікт на Донбасі «громадянською війною», звинувачує у ній Київський патріархат та греко-католиків. Предстоятель УПЦ МП Онуфрій в інтерв’ю «Спілці православних журналістів» сказав прямо: «Це війна – громадянська». Глава РПЦ Кіріл у відкритому листі до Патріарха Константинопольського написав: «С началом же боевых действий униаты и раскольники, получив в руки оружие, под видом антитеррористической операции стали осуществлять прямую агрессию в отношении духовенства канонической Украинской Православной Церкви на востоке страны».

2. Духовенство МП причетне до терористичної діяльності в зоні АТО. Зокрема в зоні АТО затримали настоятеля храму в Новоайдарі, клірика Луганської єпархії УПЦ священика Володимира Марецького, який у складі озброєної групи людей вривався на виборчі дільниці, намагаючись зірвати голосування. На контрольному пункті "Бугаз" на Донеччині прикордонники затримали священнослужителя Московського патріархату Олександра Дубляженка, який є членом угруповання бойовиків "Восток".

3. Глум над історією України та національною пам’яттю.

Митрополит Онуфрій про акт геноциду українського народу висловився так: "Голодомор - это было вразумление, усмирение со стороны Господа нашей гордыни, которая восстала против себя самого, против бытия человека. Есть такое украинское выражение, немного вульгарное - катюзi по заслузi. Мы получили то, что заслужили".

4. Духовенство МП проводить спільні заходи із терористами та агресором. Наприклад, у Луганську представники УПЦ МП освятили пам’ятник терористам “ЛНР”, у Криму - російську військову техніку. У Макіївці Священик Андрій Манич облаштував каплицю у військовій частині бойовиків та став їхнім духівником.

5. Православний екстремізм у зоні АТО. На Донбасі воюють «Російська православна армія» та «казачєство», які оперують гаслами на підтримку Московського патріархату. Також бойовики провели справжні релігійні зачистки на окупованих теренах: духовенство та вірні УПЦ КП, УГКЦ та протестантів змушені переховуватися. Хоча УПЦ МП має можливість впливати на бойовиків – вона цього не робить. До речі, ІАЦ РНБО підготував матеріал на цю тему: «Православний екстремізм»: російська релігійна війна в Україні.

6. МП веде антиукраїнську пропаганду в храмах. Варто зазначити, що РПЦ практикує подібне з ХІХ століття, але з початком бойових дій у 2014 році антиукраїнська діяльність посилилась.СБУ зафіксувала кілька випадків на Житомирщині. Один священик «пророкував» швидку поразку військ АТО,а інший відстоював необхідність федералізації України за прикладом т. зв. «ДНР/ЛНР». Більше фактів читач може знайти через пошуковик в інтернеті.

7. Керівництво УПЦ МП гальмує процес об’єднання з УПЦ КП. Весною 2014 року представники УПЦ КП та МП оголосили про початок діалогу про об’єднання йстворення в Україні єдиної помісної Православної Церкви. Однак патріарх Кіріл відреагував миттєво та запевнив, що ті, хто «хочуть відірвати південні і західні російські землі від єдиного «Русского мира» є ворогами». Влітку 2014 року УПЦ МП обрала нового предстоятеля – митрополита Онуфрія, натомість в УПЦ КП заявили: такий вибір демонструє залежність від доктрини «русского мира» і означає відмову від об’єднання.

8. МП дискредитує традицію східного християнства. Мелетій Смотрицький, Митрополит Петро Могила... Українське православ’я у ХVII столітті було настільки потужним, що «експортувало» своїх освічених духовних осіб до Московського царства, де ті розвивали освіту та культуру. Тоді УПЦ мала відчутний вплив і на освіту в Молдавії, Болгарії та Сербії… Сьогодні вади духовенства Московського патріархату та його парафіян екстраполюють на все православ’я, а настоятель  Києво-Печерської лаври владика Павло став предметом висміювання у медіа, петиція про збір підписів за видворення МП з Лаври лише за три дні набрала необхідні 10 000 голосів. А кричущий випадок в Одесі? Співробітники СБУв одному з місць відпочинку представника МП виявили торт з написом “ДНР” та повій-переселенок з Донецька.

9. МП знищує українську культурну спадщину. Цей процес також триває з середини ХІХ століття. Давні пам’ятки архітектури та мистецтва руйнують і спотворюють під приводом «неканонічності» або ремонтів. Ці зміни часто зводяться до русифікації та ліквідації характерних елементів української та європейської архітектури. Наприклад, на Закарпатті у с. Дубриничі священик МП викинув з церкви мистецький шедевр – іконостас XVIII століття, який різьбили італійські майстри. У Межирічі-Острозькому на Рівненщині зруйновано фрески XVI ст. На Волині за роки незалежності пішли з димом п’ять пам’яток сакральної архітектури, що перебували у користування громад УПЦ МП.

10. МП перетворює парафіян та семінаристів на інструмент політичної боротьби. Антиукраїнська агітація, спотворення української історії передбачають створення керованих груп людей, якими легко маніпулювати в інтересах сусідньої держави. У результаті семінаристи МП атакують храм у с. Катеринівка (Тернопільска обл.), священики та віряни МП беруть участь в акції проти перейменування Кіровограда в Інгульськ у рамках декомунізації вимагаючи назви Єлизаветград.

Розрив із Москвою можливий, але його важко досягти без участі держави. Відмосковлення Української церкви триває майже 100 років. На Всеукраїнському Церковному Соборі у 1918 році вперше за чотири століття прозвучало питання автокефалії.  І уряд Павла Скоропадського, і уряд Директорії всіляко сприяли створенню автокефалії. До Константинополя у 1919 році вирушила урядова делегація з вимогою визнати автокефалію Української церкви. Міністр віросповідань Іван Огієнко у тому ж році закликав до ведення богослужінь українською мовою та видав наказ про увільнення одного з єпископів за «непослух законам УНР, за втручання в компетенції цивільної влади й за агітацію в церквах на користь Денікіна».

Навіть після захоплення влади в Україні більшовиками рух за українську церкву продовжувався і у жовтні 1921 року в Софії Київській відбувся ще один Всеукраїнський Церковний Собор, який проголосив створення Української Автокефальної Православної Церкви, визнав примусовий перехід Київської церкви під владу Московського патріархату 1686 року аморальним та антиканонічним актом. У 1927 році УАПЦ мала кілька тисяч церков по всій Україні та майже 6 мільйонів вірян. Розвиток національної церкви був знищений більшовицьким терором.

Видається очевидним, що уряд, духовенство та громадськість мають довести до логічного завершення розпочате майже 100 років тому «відмосковлення». Полякам, до речі, це вдалось. За підтримки уряду у 20-х роках ХХ століття місцева православна церква добилась незалежності від Москви.