Майбутнє — за союзом нових технологій і соціальної сфери

Студенти Комп’ютерної академії «Шаг» Валерій Ясаков, Антон Пастерников, Антон Степанов і Максим Осика розробили просту у використанні, мобільну рукавичку, що дає змогу «переводити» мову жестів на звук. Пристрій, оснащений датчиками, розпізнає жести, передає інформацію у смартфон, а той вже відтворює слова чи фрази. Простота проекту і його соціальна вага дала змогу команді quadSquad посісти перше місце у фіналі конкурсу в Сіднеї. Загалом за приз змагалося 70 команд з усього світу. Тепер, обіцяють студенти, вони працюватимуть над тим, аби рукавичка якомога йшвидше надійшла в широке виробництво.

«Дню» вдалося поспілкуватися з капітаном команди Антоном СТЕПАНОВИМ.

— Чому сьогодні особливо актуальною і важливою є співпраця соціальної сфери і галузі нових технологій? Що це може дати в глобальному плані?

— У сучасному світі технології розвиваються величезними кроками. Багато проривів пов’язано зі сферами розваг, комунікації, транспорту тощо. У такий період не можна забувати про людей, яким технології можуть кардинально змінити життя на краще. Саме цим і займається компанія майкрософт, проводячи такі конкурси, як Imagine Cup. Вони надають можливість студентам не лише висвітлити нагальні проблеми соціальної сфери, а й запропонувати своє рішення.

— Чи зростатиме інтерес молодих активних людей саме до соціальних проблем і до того, аби подолати їх за допомогою нових технологій? З чим, на вашу думку, пов’язаний такий інтерес, адже набагато вигідніше сьогодні розробляти продукти для ринку розваг...

— На мій погляд, у майбутньому зв’язок технологій і соціальної сфери лише зростатиме. Як підтвердження — численні проекти, представлені на Imagine Cup цього року. Більшість із них мали соціальний характер. Також гарним чинником слугує глобальний обмін ідеями. Приміром, ідея нашого проекту не залишила байдужими представників багатьох країн, вони ставили запитання, давали поради.

Ринок розваг, безумовно, несе в собі основні інвестиції, проте, працюючи над соціальним проектом, молоді люди можуть по-справжньому усвідомлювати важливість і відповідальність своєї роботи. Починаючи роботу над проектом, ми не знали, що переможемо в конкурсі, але були переконані, що працюємо не марно. Більш того, робота над соціальним проектом — це ще й відповідальність за тих, для кого робиться проект.

— Ви побували в Австралії на фіналі конкурсу. Які ідеї та розробки фіналістів вам особливо імпонували? Чому?

— Якщо чесно, у нас було обмаль часу, аби ознайомитися з усіма проектами, проте багато проектів справді справили на нас враження. Серед них і проекти фіналістів — японської та португальської команд. Хлопці та дівчата з Японії розробили інноваційну систему освітлення з передачею інформації через світло, а португальська команда розробили спеціальний роботизований візочок, для людей, що пересуваються на інвалідному візку. Такий візочок іде слідом за своїм власником і дає змогу транспортувати вантаж, приміром, продукти із супермаркету.

— Як виникла ідея рукавички? Певно, була якась життєва історія, яка вас надихнула на розробку проекту...

— Як такої історії в нас немає. Ми бачили, що така проблема існує. Деякі члени команди особисто знають людей з обмеженими можливостями мови та слуху. Ми знали тематику конкурсу, і під час обговорення виникла концепція проекту, що допомагає людям подолати мовний бар’єр. Потім ми почали відштовхуватися від можливої реалізації, випробовувати різні варіанти, і в результаті прийшли до того прототипу, що його було представлено в Сіднеї.

— Ви стали переможцями. Чи можна сподіватися, що невдовзі ваша рукавичка з’явиться в широкому виробництві і стане доступною для тих, хто її потребує?

— Ми віримо у свій проект, тому продовжуємо над ним працювати. Безумовно, показаний прототип ще далекий від того, що можна пускати в серійне виробництво. Він носить переважно концептуальний характер, тобто дає нам змогу показати світові, як ми бачимо розв’язання цієї проблеми. Ще зарано говорити про конкретні терміни, але ми сповнені оптимізму, у нас є ідеї стосовно доопрацювання системи, і ми чітко бачимо курс для подальшої роботи.

— Наскільки Україна зацікавлена у вашому проекті? Чи були вже якісь пропозиції?

— Зараз ми отримуємо багато листів із запитаннями і пропозиціями. Гадаю, нам треба буде сісти і обміркувати це всією командою. Наразі щось конкретне сказати складно.