Не заради помсти, а для того, щоб пам’ятали

Кожна людина, яку  ти зустрічаєш  на своєму  шляху  залишає слід у твоїй душі.  Про одних ти згадуєш рідше, про інших – частіше. Події останніх тижнів  оживили в мені спогади про зустріч, яка відбулась 3 роки тому.

Зараз не вщухають дискусії про те, чи доречний у Києві проспект Бандери і як бути з Польщею після визнання Волинської трагедії геноцидом. В контексті цього у суспільстві з новою силою повертається суперечка щодо ОУН-УПА.

«Ми не шукаємо помсти, а просто хочемо пам’яті для тих, хто на це заслуговує – не більше», – згадую слова політв’язня, зв’язкової ОУН-УПА Марії Штепи. І одразу в моїй пам’яті оживає образ її охайної кімнати у приміщенні Карітасу у Чорткові (Тернопільска область), який знаходиться на території Бучацької єпархії. Акуратно прикриті книги, прибраний стіл, відокремлені одне  від одного чисті та списані аркуші – так, ніби бачили це все вчора, а не три роки тому. Пригадую її горду поставу, впевнений погляд і твердий голос, розповіді про події, які загартували її дух.  За іронією долі останні роки свого життя їй доводиться проводити у приміщенні, в підвалі якого вона  та її друзі були пережили нелюдські страждання. Адже там, де сьогодні є Бучацька єпархія в часи Другої світової війни розмістилась радянська в’язниця…

Пережиті жахи стали переломною точкою її життя, яка втім не зламала її.  Марія Штепа присвятила цій темі більше 10 книг та брошур, а у 2006 році власними  силами спромоглась відкрити у приміщенні Карітасу Чортківський музей більшовицького терору політв’язнів та репресованих, де вона є незмінним екскурсоводом. Таким чином жінка намагається нагадати людям про страждання, які випали на долю тих, хто у першу половину ХХ століття хотів бачити свою державу незалежною.

Коли починають диспутувати про ОУН-УПА я завжди згадую її слова. «Нам приписують зраду за співпрацю з німцями. Але ж ми і з ними воювали. Як міг Бандера бути прибічником Третього Рейху, якщо його брати і він сам загинув у німецьких таборах?», – запитувала Марія Штепа і коли починали говорити про вбивства звичайних людей додавала: «Судіть як хочете. Так, бандерівці вбивали, але лише зрадників. Тому що здавши одного він не зупиниться, а потягне за собою інших, таке допустити ми не мали права. Ймовірно, бували  і необдумані вбивства, бо від помилок ніхто не застрахований. Але в загальному то не було так що ми прийшли до хати і вбили людину без суду і слідства!».

Зараз, коли на сході України  іде війна, ми отримали нагоду краще зрозуміти слова зв’язкової. Але це зовсім не означає, що даний факт спонукає нас апологізувати ОУН-УПА. Звісно, до них потрібно ставитись критично, категоричність при оцінці будь-яких явищ чи процесів не виправдовує себе. Тому ми не маємо права судити тих, у чиїй війні ми не брали участі.

Підігріті суперечностями, що склались навколо керівників ОУН та УПА, люди стають мішенями ідеологічної атаки, яка направлена проти нашої країни. Важливо не повестись на неї і відвернути зусилля від непотрібної риторики щодо цього питання. Так, у Києві буде проспект Бандери, але ж це не означає, що це зробили для того аби нав’язати всім його бачення як героя!

Люди – живі пам’ятники епохи і несуть її в собі. Вони як неписані книги. Важливо навчитись читати їх. Історії таких особистостей як Марія Штепа відкривають нам одні з найсуперечливіших сторінок української історії. Не заради помсти, а для того, щоб пам’ятали. Нам треба усвідомити цей урок, а опісля – рухатись далі.