Сталiн і сталiнiзм очима генсека Комінтерну

«Війна точиться між двома групами капіталістичних країн (бідні та багаті) щодо колоній, сировини тощо. За переділ світу, за панування над світом! Ми не проти, щоб вони побилися добряче і послабили одна одну. Непогано, якщо руками Німеччини було б розхитане становище найбагатших капіталістичних країн (особливо — Англії). Гітлер, сам того не розуміючи і не бажаючи, розхитує, підриває капіталістичну систему... Ми можемо маневрувати, підштовхувати одну сторону проти іншої, щоб вони краще роздерлися. Пакт про ненапад до певної міри допомагає Німеччині. Наступний момент — підштовхувати іншу сторону. Комуністи капіталістичних країн мусять рішуче виступати проти своїх урядів, проти війни... Поділ капіталістичних держав на фашистські та демократичні втратив колишній сенс. Війна викликала корінний перелом... Знищення цієї держави [Польщі] за чинних обставин означало б однією буржуазною фашистською державою менше! Що поганого було б, якби в результаті розгрому Польщі ми поширили соціалістичну систему на нові території і населення... Війна точиться за панування над світом...»

Це — головні ідеї сталінського монологу, виголошеного 7 вересня 1939 року в присутності найнадійніших пахолків — Жданова та Молотова — і записаного тоді ж у щоденнику генсека Комінтерну Георгія Димитрова. Оприлюднено цей щоденник було 1997 року (Георги Димитров. Дневник (9 март 1933 — 6 февруари 1949). София: Университетско издателство «Св. Климент Охридски». 1997. — 794 с.), вже після появи відомих книжок Віктора Суворова та публікацій низки українських і російських істориків, де доводилося: Сталін, як і Гітлер, є одним із головних призвідників Другої світової війни. Щоденник Димитрова став не тільки вагомим доказом справедливості цієї концепції, а й додав до неї чимало нових сюжетів. Зокрема генсек Комінтерну наступного дня занотував основні положення написаної ним директиви, призначеної для всіх компартій Заходу, в основу якої лягли сталінські ідеї: «Нинішня війна є імперіалістична, несправедлива війна, в якій однаково винна буржуазія всіх воюючих держав... Буржуазія не веде війну проти фашизму, як те твердять Чемберлен (тодішній прем’єр Великобританії. — С.Г.) та керівники соціал-демократії. Війна ця точиться між двома групами капіталістичних держав за світове панування. Міжнародний робітничий клас у жодному разі не повинен захищати фашистську Польщу... Поділ капіталістичних держав на фашистські та демократичні нині втратив свою значущість... Там, де представлено депутатів-комуністів, слід голосувати проти військових кредитів, роз’яснювати масам, що війна не принесе їм нічого, крім тягаря і руїни... Комуністичні партії в усьому світі повинні перейти в наступ проти зрадницької політики соціал-демократії».

Зверніть увагу: друга Річ Посполита ще воює, ще попереду героїчна оборона Варшави та Модліна, водночас британський флот уже вийшов у море, щоб установити блокаду Німеччини з боку Атлантики, а Сталін уже пританцьовує — Польщу ліквідуємо (принагідно: Гітлер у ті дні вважав за потрібне створити на польській території урізану маріонеткову державу...), Англію послабимо, різниці між демократією та фашизмом немає — але головним ворогом є не німецький нацизм, а світова соціал-демократія...

Я навмисно детально спинився на цьому епізоді, який засвідчує, з одного боку, моральну ницість і відсутність стратегічного мислення як у Сталіна, так і у Димитрова; з другого боку — надзвичайну важливість щоденника генсека Комінтерну, а потім — вождя «народної Болгарії» для кращого розуміння історії ХХ століття. Адже Георгій Димитров (1882—1949) — це вагома постать цієї історії; він був одним із організаторів спроб комуністичних переворотів у Болгарії в 1923 —1925 роках, активним діячем комуністичного підпілля в Європі на початку 1930-х, головним фігурантом Лейпцизького процесу (1933-й), генсеком Комінтерну (1935—1943), головою прорадянського уряду Болгарії (1946—1949). А водночас — людиною, значно освіченішою, ніж Сталін та інші члени політбюро ВКП(б). Це засвідчують і матеріали Лейпцизького процесу, де Димитров у виступах віртуозно використовував тонкощі німецької мови, і записи в щоденнику — хоча б про те, що Сталін не розумів значення «Капіталу» Маркса. Ось цей фрагмент: «Сталін... спитав мене, що слід вивчати, щоби бути хорошим марксистом. Сказав йому, що «Капітал» є перевірка людського мислення  (як учив Маркс). Він був незадоволений. «Капітал» йому був нудний. Думав, що краще вивчати «Класову боротьбу у Франції» та «18 брюмера» (не наукові, а публіцистичні твори Маркса. — С.Г.). Красномовним є запис від 18 грудня 1936 року про один із гучних процесів над «ворогами народу»: «1. Незрозуміло, чому звинувачені вчинили такі злочини; 2. Незрозуміло, чому всі звинувачені всe визнають, знаючи, що це буде коштувати їм життя; 3. Незрозуміло, чому, крім визнань звинувачених, не наведено жодних доказів; 4. Незрозуміло, чому таке строге покарання проти політичних противників, коли радянський режим такий могутній, що йому не могло загрожувати ніщо з боку людей, які сидять у тюрмах. Протоколи процесу неохайно складені, повні суперечностей, непереконливі».

А ось фрагмент іншого запису — від 7 листопада 1940 року, в якому наведено слова Сталіна про радянську авіацію: «Виявилося, що наші літаки можуть затримуватися тільки 35 хвилин у повітрі, а німецькі й англійські по кілька годин!.. Я викликав наших конструкторів і запитував їх: чи можна зробити так, щоб і наші літаки затримувалися в повітрі довше? Відповідали: «Можна, але ніхто нам такого завдання не давав!» І тепер цей недолік виправляється». Слова ці засвідчують абсолютне невігластво Сталіна в авіаційній царині, якою він і до того, і після того чимало займався. Що таке «затримуватися в повітрі»? На яких швидкостях? Про винищувачі чи про бомбардувальники йдеться? Судячи з подальших дій керівництва наркомату оборони, яке наказало негайно поставити на винищувачі додаткові баки з бензином, йшлося саме про них. Але і без того радянські винищувачі «затримувалися в повітрі» значно довше! А з додатковими бензобаками вони стали важчими — і, як наслідок, втратили чимало своїх бойових якостей...

Інакше кажучи, «болгарський Ленін» (як нерідко називали Димитрова) розумів, яким злочинним є радянський режим і яким невігласом є «вождь світового пролетаріату», — і беззастережно підкорявся волі Кремля. Тільки в останні роки життя, ставши главою уряду Болгарії, Димитров починає сумніватися в правильності дій кремлівських вождів, про це дізнається його оточення — і Димитрова викликають лікуватися до СРСР, де він (у санаторії «Барвиха», призначеному для «вождів») і помирає...

Утім, біографія Димитрова нам цікава передусім у зв’язку з його записами в щоденнику, які додають чимало штрихів до портрета Сталіна і сталінізму. У них є чимало того, що відсутнє в добряче прочищених архівах політбюро ЦК ВКП(б). Скажімо, ось записані Димитровим 7 квітня слова Сталіна: «На відміну від минулого, сьогодні боротьба за парламентську демократію для робітників не має сенсу». А про європейське робітництво (від імені якого, зокрема, виступав Комінтерн) Сталін сказав: «Мільйонні маси мають стадну психологію». Те саме в «Майн Кампф» писав й інший вождь — Гітлер...

І ще одна знакова фраза Сталіна, тепер уже від 25 листопада 1940 року, зразу після поїздки номінального голови уряду СРСР Молотова до Берліна та після його переговорів із Гітлером: «Ми не тільки не заперечуємо, щоб Болгарія приєдналася до Потрійного пакту (між Німеччиною, Італією та Японією, спрямованого проти демократичних держав світу. — С.Г.), але тоді й ми самі приєднаємось до того пакту...». Справді, невдовзі Гітлер отримав послання від радянського уряду з умовами приєднання СРСР до Потрійного пакту, але апетити Сталіна були настільки значними, що Гітлер подумав — і 18 грудня затвердив план «Барбаросса»...

Утім, Сталін теж готувався до війни, і війни наступальної. 5 травня 1941 року Димитров записує основні положення промови Сталіна перед випускниками військових академій: «Наша політика миру і безпеки є водночас політика підготовки війни... Треба виховувати армію в дусі наступу. Треба готуватися до війни». А 21 червня в щоденнику зафіксовано такі слова Молотова — у відповідь на слова Димитрова про війну: «Ведеться велика гра...»

Отож щоденник Димитрова — це надзвичайно цікавий історичний документ, який, попри політичні вподобання його автора, зафіксував чимало злочинів радянського керівництва і чимало свідчень його некомпетентності.