Без жодного інструменту соціального захисту

Щороку кількість інформаційних сайтів в Україні зростає. Працюють там переважно молоді журналісти, фрілансери. Більшість із них працює неофіційно, більше того — не має посвідчень журналіста, оскільки сайти, як правило, не реєструються в юстиції. Утім, вони щодня виконують свої обов’язки і навіть небезпечні завдання, без жодного інструменту соціального захисту. Щоб врегулювати це питання, громадська організація «Фундація журналістів із інвалідністю та порушеннями функцій опорно-рухового апарату «Спіноза» розробила зміни до урядової постанови про порядок виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі або поранення журналіста під час виконання ним професійних обов’язків. Вони дозволили б поширити положення Закону «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» на фрілансерів та вивести його дію в практичну площину. Але не так сталося, як гадалося.

«Наша організація виникла з того, що, маючи майже 20 років журналістського стажу, я отримала захворювання, яке можна вважати професійним. Перебуваючи на лікарняному, почала вивчати ринок і виявила, що у нас дуже багато профільних організацій, які займаються захистом професійних прав журналістів, свободи слова, акумуляції ресурсів журналістських кадрів, але не здоров’ям чи безпекою нашого життя. Особливо випадають з поля зору журналісти, які не працюють офіційно, тобто не в штаті. На це є багато причин: сучасні ЗМІ різні за формою власності, форматом, та й самі журналісти дедалі частіше працюють як приватні підприємці чи фрілансери, — розповідає голова ГО «Спіноза» Наталія Журбенко. — Ми провели титанічну аналітичну роботу з вивчення чинного законодавства, що регулює журналістську діяльність в Україні в частині соціального захисту працівників медіа. Організували круглий стіл на тему «Чи готові роботодавці платити за здоров’я журналістів?» за участю головних редакторів провідних медіа Вінниччини та представників медіа-спільноти, розробили і направили звернення від імені учасників круглого столу до народних обранців з побажаннями законодавчого покращання умов праці журналістів (зокрема, в питанні захисту їхнього життя і здоров’я) та підвищення відповідальності роботодавців за мінімізацію ризиків у їхній професійній діяльності. І нас почули! Кабмін дав доручення Держкомтелерадіо України розробити законодавчий акт на підсилення соціального захисту журналістів. Ми також надіслали свої пропозиції, де чітко визначили порядок виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі або поранення (контузії, травми або каліцтва) журналіста під час виконання ним професійних обов’язків. Наші пропозиції стосувалися і фрілансерів. Але замість погодження отримали ввічливе роз’яснення, що наші пропозиції хороші, та постанова вже пройшла погодження з членами Громадської ради, яка діє при організації. І, зрештою, 2 листопада минулого року на засіданні уряду було ухвалено Постанову №776 «Про затвердження Порядку виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або поранення (контузії, травми або каліцтва) журналіста під час виконання ним професійних обов’язків», у якій не передбачено діяльність фрілансерів. Тобто вони знову за бортом».

«Навіть якби все було по-нашому і постанова була ухвалена у запропонованій редакції, зрозуміло, що це дуже ілюзорний крок для поліпшення прав журналістів-фрілансерів. Бо в разі отримання травм чи каліцтва медійнику доведеться пройти всі кола пекла, аби довести, що погіршення стану здоров’я і втрата непрацездатності спричинена професійною діяльністю, — пояснює заступник голови ГО «Спіноза» Антоніна Мніх. — І то це можливо, якщо роботодавець або замовник матеріалу погодиться впрягтись у бюрократичну тяганину, підтвердити, що журналіст працював за редакційним завданням тощо. Тобто фрілансеру залишається сподіватися виключно на порядність керівника ЗМІ, з яким він має справу. А що тема, яку ми підіймаємо, актуальна, свідчить хоча б дані ІМІ: у 2016 році мали справу з одним убивством журналіста і 28-ма випадками побиття. Та це далеко не все, адже не всі повідомляють громадську організацію про такі випадки. До того ж особисто я якось не пригадую результативних розслідувань з приводу інцидентів, під час яких страждають наші колеги, власне, як і випадків відшкодування за отримане погіршення здоров’я».

Розуміючи, що зобов’язати державу соціальними гарантіями не вдасться, ГО «Спіноза» вирішила активніше працювати з роботодавцями, які на місці. Кажуть, що це зараз актуально, бо розпочався процес роздержавлення комунальних ЗМІ, а вони є у кожному районі області. Аби сформувати спільну позицію, об’єднати колег навколо цієї ідеї «платити за здоров’я журналістів», ГО «Спіноза» планує провести низку тематичних круглих столів та зустрічей «без краваток» з журналістами, головними редакторами, власниками місцевих ЗМІ та громадськими організаціями медійників.