Украли і пишаємося
Певні роздуми над результатами всеросійського опитування, яке провів Левада-центр
43 відсотки росіян пишаються «поверненням Криму до складу Росії». Такі результати всеросійського опитування, яке провів Левада-центр наприкінці січня 2017 року у 137 населених пунктах Російської Федерації. Це другий за значущістю предмет загальноросійських гордощів. Перше місце традиційно посідає перемога у Великій Вітчизняній війні — 83%. «Повернення Криму» долучили до опитування вперше, і воно одразу вийшло на друге місце (43%), відтіснивши на третє освоєння космосу (41%), яке раніше завжди було другим за поширеністю предметом гордощів росіян.
На четвертому місці — гордість за російську літературу (36%). До того ж порівняно з 1999 роком частка росіян, які пишаються своєю літературою, зменшилася на 10% — 1999 року їх було 46%. Ще більші втрати у досягнень російської науки: 1999 року ними пишалися 52%, а 2017-го — лише 32%. Особливий інтерес становлять ті 14% громадян Росії, які пишаються боротьбою з татаро-монгольским ігом. На жаль, на сайті Левада-центру немає даних опитування по регіонах. Цікаво було б дізнатися частку мешканців Татарстану, для яких це є предметом гордощів. Окрім того, 26% пишаються славою російської зброї, а 23% — моральними якостями російської людини.
Окрім гордості, росіяни переживають почуття сорому. На жаль, Левада-центр не запитав, яка частка тих, кому соромно за крадіжку Криму. Але їх можна зрозуміти, оскільки вони й так у реєстрі «іноземних агентів», а якщо почнуть турбувати співвітчизників такими запитаннями, їх взагалі кинуть за ґрати, а то й кримінальні справи порушать. Але дані про сором все одно вийшли цікавими. За те, що «багата країна, великий народ живе у вічній бідності і невлаштованості», соромно 54% росіянам. 1999 року з цього приводу соромилися 79%. Часка тих, кому соромно за розвал СРСР, становить 33%, за хамство й неповагу людей одне до одного соромно 24%, а за минулі репресії і терор — 22%.
Всього лише 11% росіян соромляться обмеженості, некомпетентності і корисливості власної влади. Якщо порівняти цей показник з часткою тих, хто соромиться бідності і невлаштованості (54%), то вийде, що для абсолютної більшості з них причиною бідності і невлаштованості є аж ніяк не влада, а щось інше. Можливо, той-таки Обама чи марсіяни. Один з найцікавіших результатів опитування — частка тих, хто як предмет сорому зазначив «прагнення силою зброї нав’язати свій лад іншим країнам і народам». 2017 року цей варіант відповіді обрали 4%, а 1999-го — 15%. Якщо порівняти рівень зовнішньої агресії Росії 1999 року і сьогодні, то результати дають поживу для роздумів.
Підсумки цього опитування стали предметом обговорення у програмі «Вечер» з Володимиром Соловйовим від 1.03.2017. Учасники програми і ведучий були вкрай невдоволені тим, що росіяни взагалі чогось соромляться. «За що каятися?» — обурювався член Ради Федерації Сергій Рибаков, — «ми не гірше, ніж інші живемо!». І одразу ж, як і належить справжньому керівникові, сенатор Сергій Рибаков наголосив на справжній проблемі: «Ми забули духовність! Ось над цим треба працювати».
Сенатора Рибакова палко підтримав перший заступник генерального директора ИТАР-ТАСС Михайло Гусман, який негайно підтвердив, що соромитися взагалі не треба, оскільки «це — мазохізм», і взагалі, «ми не гірші, а якщо порівняти з африканським континентом...». Оскільки результати порівняння Росії з африканським континентом були очевидними, Михайло Гусман цю виграшну для країни тему розвивати облишив і зосередився на конструктиві. Він наголосив, що для виховання патріотизму потрібні герої, але поскаржився, мовляв, герої в нас усе якісь не ті. Хоч кого візьми, ставлення до нього неоднозначне, хоч до Сталіна, хоч до Грозного. Розколюють суспільство, а його слід об’єднувати. І ось як об’єднувальних героїв Михайло Гусман запропонував розглянути двох колишніх керівників радянського уряду: Олексія Миколайовича Косигіна та Олексія Івановича Рикова. Михайло Гусман, звичайно, знаний пропагандист, годі й казати. Але навіть йому, вважаю, буде не просто спершу пояснити більшості росіян, хто такі Риков із Косигіним, а потім змусити ними пишатися як героями.
Цікавий поворот теми задав редактор і власник «Незалежної газети» Ремчуков. Він повідомив, що давно виношував програму для країни, суть якої Ремчуков сформулював так: «Як перестати соромитися і почати пишатися». Ремчуков звернув увагу на те, як у нас багато святих — практично кожен день календаря це день якогось святого. «Це від соборності російського народу», — поділився своїм баченням Ремчуков. Це тому, вважає редактор «Независимой газеты», що росіяни весь час намагалися повторити подвиг Христа і в 33 роки зійти на Голгофу. «А якщо ти у 33 роки готовий зійти на Голгофу», — пояснює росіянам суть їхнього характеру Ремчуков, — «яка різниця, чим у тебе вкритий дах». Я після передачі уважно вивчив біографію Ремчукова і звернув увагу на те, що у своїх 33 роки Костянтин Вадимович стажувався у Пенсильванському університеті, який розташований у штаті Філадельфія. Певно, саме там, за новітніми даними, і міститься голгофа. У цьому ж дусі виступив і радіоведучий Армен Гаспарян, який дорікнув Левада-центрові в тому, що «кудись подівся народ-богоносець з цього опитування».
«А я, наприклад, не соромлюся бідності!» — гордо вигукнув Володимир Соловйов. І це були, мабуть, найчесніші його слова. І не лише в цій передачі. І не лише тому, що вже в чому, а в бідності Соловйову дорікнути неможливо. Головне, що Соловйов і сором — це слова настільки несумісні, що навіть вживання їх в одній фразі викликає відчуття якоїсь помилки в правописі.
Якщо повернутися до результатів опитування про гордість і сором росіян, то слід зазначити, що за період з 1999-го по 2017 рік громадяни Росії стали набагато менше соромитися будь-чого. Вважаю, що у справі викорінювання таких непотрібних і навіть шкідливих рудиментів моралі, як сором і дотична до нього совість, Соловйов і його нескінченну присутність у федеральному ефірі відіграли істотну роль.
І це було продемонстровано в тій же програмі «Вечер» від 1.03.2017, коли обговорювалося рішення ватажків «ЛДНР» про запровадження зовнішнього управління підприємств, які перебувають під українською юрисдикцією. Якщо перекласти цю соромливу формулу нормальною російською мовою, то вона означає, що «ДНР» і «ЛНР» просто вкрали чужу власність.
Практично прямим текстом про це сказав ватажок «ДНР» Олександр Захарченко, якого Соловйов вивів в ефір своєї передачі. Соловйову дуже сподобалися нещодавні слова Захарченка: «Нехай Україна звикає до мого голосу», тому він вирішив цьому посприяти, представивши Захарченка росіянам у надії, що цю чудову людину якось побачать і почують українці. І, на мій погляд, Соловйов зробив добру справу, оскільки Захарченко відверто каже те, що більшість російських політиків вважають за краще приховувати за ухильними формулюваннями.
«Ми готуємо юридичну документацію для переведення цих підприємств у власність «ДНР», — оголосив Захарченко. Щойно, за кілька хвилин до цього «громадський діяч ДНР» Олександр Кофман пояснював, що це ніяка не націоналізація, а тимчасове зовнішнє управління, яке буде скасовано, тільки-но буде виконано Мінські угоди, після чого підприємства повернуть їхнім законним власникам. Цікаво, що після того, як Захарченко з бандитською відвертістю сказав все як є, ні в кого у студії не виникло запитань ні до Кофмана, ні до Захарченка.
Після того як Захарченко чесно сказав, що він просто вкрав близько 40 підприємств у їхніх власників, він коротко пояснив, як далі розвиватиметься ситуація. «Щодня забиває цвях в віко домовини України», — повідомив Захарченко. І уточнив термін, коли буде забито останнього цвяха: «Максимум 60 днів — і Україна перестане існувати!». Сподіваюся, що в перших числах травня в Соловйова буде час запросити Захарченка у свій ефір, аби той мав змогу прокоментувати свій прогноз і порівняти його з реаліями.