Телефонний дзвінок… «у свої ворота»

Петро Порошенко, виявляється, регулярно телефонує Володимиру Путіну. Про що вони говорять і – головне – який результат таких контактів з керівником країни-агресора — українцям невідомо. Причина банально проста: АП вперто відмовчується про суть дзвінків і, всупереч здоровій логіці роботи в інформаційну еру, навіть не інформує своїх громадян про подібні розмови.

У стрічках новин від початку року можна знайти інформацію тільки про дві розмови нашого президента з Володимиром Путіним. Але вчора російське видання «Коммерсантъ» з декількох джерел у Києві та Москві повідомило, що, «незважаючи на жорстке протистояння Росії і України на всіх міжнародних майданчиках, між президентами Петром Порошенком і Володимиром Путіним тривають контакти». І від початку року президенти двох країн зідзвонювалися щонайменше чотири рази. За інформацією російських медіа, передостання розмова відбулася 11 лютого, а остання – 21 лютого. До речі, останню бесіду, як зауважує російське видання, ініціював саме Порошенко, і тривала розмова близько 20 хвилин.

Про подібні контакти керівників двох країн українці дізналися лише з російських медіа. Відповідно – з російськими інтерпретаціями цих фактів. Щоб дізнатися, чи це не фейк, чи дійсно були згадані два невідомі суспільству дзвінки, український «Главком» навіть направив спеціальний інформаційний запит з цього приводу в АП. На відповідь наші колеги чекали упродовж тижня. Що характерно — отримали її вже після розголосу в російських ЗМІ інформації про телефонні контакти. У своїй відповіді на запит АП визнала, що контакти були, але… «не повідомляли журналістам про телефонні розмови Порошенка та Путіна через їхню безрезультатність». Чи дійсно розмови були безрезультатними, журналісти могли б і самі зробити висновки, аби їм хоча б повідомили зміст розмови. Та й, власне, сам факт контакту – це інформація, втаємничення якої несе репутаційні втрати передовсім для АП. У протистоянні з «пропагандистськими військами» Кремля сподіватися, що такі контакти глав держав ворог не використає у своїй інформаційній агресії, щонайменше виглядає дивно. І позиція – «не повідомили, бо не було результату» — виглядає як недолуге виправдання. Ворог вкотре першим інформаційно атакує, а українська влада – захищається.

Подібні «інформаційні промахи» особливо незрозумілими видаються зі боку нашої АП, яку, до речі, експерти називають чи не найбільш медійно «просунутою» за всю історію незалежної України. Тривалий час її очолював досвідчений медіа-менеджер Борис Ложкін, який, до речі, під час свого головування в АП «підкилимно» спілкувався з Сергієм Івановим, очільником Адміністрації президента Росії, про що стало теж відомо з російських медіа (нерадісна спадковість…). Прес-службу президента очолює досвідчений медійник Святослав Цеголко… Та й сам очільник держави Петро Порошенко є медіа-власником та медіа-менеджером зі стажем. Всі ці люди знають, як працює вчасно випущена у світ інформація. Як знають і те, що без успіхів на інформаційному фронті передишки на фронті військовому ситуацію в країні не врятують.

Але «лобових зіткнень» з журналістами в АП старанно оминають. Лише один факт: 2016 рік завершився в Україні без підсумкової прес-конференції Президента Петра Порошенка. Питання про те, чому цього не було, навіть не озвучили в українських ЗМІ, не кажучи вже про готовність вимагати відкритої звітності та цивілізованого діалогу з АП.

Чи ми не знаємо про неготовність Росії почути Україну, чи закінчення розмови «з пустими руками» стало б для нас несподіванкою? Причому спроби безпосередньо вгамувати ляльковода терористів – логічний і нормальний крок для голови держави, і критикувати АП за це б не стали. Натомість втаємничення лише стрімко нівелює весь можливий кредит довіри. Обов’язково інформувати – хіба багато хочуть громадяни?..