СБУ – 25. Як все починалося

РНБО незабаром розгляне Концепцію реформування Служби безпеки України з урахуванням відповідного досвіду та найкращих практик країн – членів Євросоюзу та НАТО. Про це заявив Президент Петро Порошенко під час виступу на урочистостях з нагоди 25-ї річниці СБУ. «Передбачається, що окремі функції Служби безпеки України, не властиві класичним спеціальним службам, буде поступово передано до інших правоохоронних органів», – зазначив Глава держави.  

Президент наголосив, що СБУ є і залишиться основним контррозвідувальним органом держави. «Разом, пліч-о-пліч ми доклали зусиль для пришвидшеного перетворення Служби на ефективний бойовий організм. І нам це вдалося», – сказав Петро Порошенко. Він зазначив, що від початку російської агресії Служба безпеки України втратила двадцять одного воїна, понад 100 отримали поранення. Першим своє життя за Україну у війні проти російського агресора на Донбасі віддав капітан підрозділу «Альфа» Геннадій Біліченко.

«Треба вчитися працювати в умовах посилення цивільного контролю за діяльністю СБУ, залучення інститутів громадянського суспільства до вироблення рішень у сфері національної безпеки», – підкреслив Президент та додав, що Служба, згідно з соціологічними опитуваннями, належить до кола тих державних інституцій, які користуються вищою довірою порівняно з багатьма іншими державними структурами.

Нагадаємо, що 20 вересня 1991 року Верховною Радою України було ухвалено постанову «Про створення Служби національної безпеки України». Цією самою постановою було ліквідовано Комітет державної безпеки УРСР. 25 березня 1992 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про Службу безпеки України», який готувався і розроблявся тодішнім керівником СБУ Євгеном Марчуком. Саме дата 25 березня відзначається як День Служби безпеки України.

Варто звернути увагу на ще одну цитату Президента. Петро Порошенко зазначив, що за змістом, динамікою та значущістю подій 25 років діяльності СБУ не були однорідними. «Цей історичний відрізок містить і період, коли Служба народжувалася та динамічно розвивалася. І, на жаль, були часи, коли з відома керівництва України Російська Федерація займалася демонтажем Служби безпеки України, її перетворенням на недієздатну структуру, насичену зрадниками та перевертнями», – констатував він.

Безумовно, СБУ потребує реформування, але 25 років діяльності Служби дійсно не були однорідними. І те, що СБУ виявилася неготовою до російської агресії, має свої пояснення. Винний у цьому не тільки Кремль і режим Віктора Януковича. На початку 1990-х першим керівником СБУ Євгеном Марчуком було закладено основу сучасної Служби безпеки, було проведено реформу, проте згодом наступні керівники фактично комерціалізували СБУ й використовували її у політичних розборках і рейдерських захопленнях. Почалася руйнація органів безпеки. Політики стали на службу не країні, а власним інтересам. Посилення ролі окремих олігархів, тотально корумпована, порочна система влади перетворила СБУ на кишеньковий механізм для реалізації завдань заради особистих інтересів.

Ще з часів Леоніда Кучми почалося проведення спільних колегій ФСБ та СБУ, які тривали протягом декількох років. Однією із тем засідань таких колегій була, наприклад, тема посилення спільних заходів щодо забезпечення безпеки структур Чорноморського флоту. Фактично тоді СБУ й почала перетворюватись на «філію ФСБ». Спільні колегії тривали й за  президентства Віктора Януковича. Навіть було підписано протокол про співпрацю та взаємодію між СБУ та Мінбезпеки Росії. Нагадаємо також, що 2012 року в Києві російськими спецслужбами було викрадено російського опозиціонера Леоніда Развозжаєва. Саму Службу очолювали росіяни з далеко не патріотичними нахилами. Отже, поступове «вимивання» професійних кадрів політиками, що мали далеко не завжди державницькі позиції, створило відповідне підґрунтя для неможливості ефективного захисту національних інтересів як СБУ, так й іншими державними органами в потрібний час.

Якими були стартові позиції СБУ і що сталося потім? Говоримо із колишнім начальником прес-центру Служби безпеки України, радником керівника СБУ, першим заступником начальника Головного управління СБУ в АР Крим, полковником, автором роману в трьох книгах «Соло бунтівного полковника. Вершина» Анатолієм САХНОМ.

– За часів незалежності України СБУ народжувалась разом із державою на початку 90-х, а потім 2014-го вимушена була відроджуватись як Фенікс із попелу. З чим зіткнулася Служба безпеки тоді й хто заклав основи її розбудови в нових умовах?

– В 90-ті СБУ мала взяти все краще від КДБ, але вже в нових умовах побудови демократичної держави Україна. Методика служб безпеки не змінювалась тисячоліттями. Ісус Христос відправляв своїх учнів, щоб ті дізнавались настрої в містах… Зі здобуттям Україною незалежності постали серйозні питання створення якісно нової Служби безпеки. Народження СБУ пов’язано з іменем Євгена Кириловича Марчука. Тільки-но виїхав з України керівник КДБ УРСР Микола Галушко, саме Марчук став керівником Служби. Він тоді призначив мене керівником прес-служби СБУ. Головне завдання, яке він окреслив мені, полягало в тому, щоб зробити все для того, щоб СБУ не ототожнювали з КДБ. Це було одним із ключових моїх завдань. Прес-центр мав розповідати нашим громадянам і особливо дисидентам, патріотам України, що треба змінювати ставлення до нової Служби безпеки. Ми доносили їм, що СБУ – це не КДБ, а служба, яка стоїть на захисті інтересів держави, яку вони мріють і прагнуть побудувати. Треба розуміти, що до того КДБ їх пресував, переслідував, й саме тому існував шлейф недовіри, який необхідно було розвіяти. СБУ йшло до них із пропозицією надавати нам поради, кадри, адже Служба мала реформуватися згідно зі здоровими патріотичними запитами суспільства. Марчук мене буквально посилав у натовп, щоб я спілкувався з людьми, які зокрема пікетували будівлю на Володимирській, 33.

– А Захід як дивився на це?

– Ми приймали журналістів із Заходу, зокрема із США та Канади. До нас тоді приїздила Христина Фріланд, яка нині є міністром закордонних справ Канади. Приїздили й інші високопосадовці, прізвища яких можна перелічувати довго. Для нас дуже важливо було, щоб і вони бачили в нас не уламок радянської системи, а якісно новий живий організм, який здатен до еволюції і при цьому мав би потужний запас минулого досвіду.

– Але ж не всі навіть усередині СБУ сприймали нові реалії?

– 16 генералів СБУ, щойно постала незалежна Україна, одразу добровільно звільнилися, бо розуміли, що не зможуть працювати в новій структурі. Їхній принцип мислення був інакший, і змінити його вони не змогли. Контррозвідка формувалася зовсім за іншими принципами, створені підрозідли боротьби з корупцією. Тоді Євген Марчук призначив керівником «Альфи» Крутова Василя Васильовича. Фактично ми все починали з нуля. Звичайно, як оперативники ми винесли величезний досвід із КДБ, адже в цьому плані це була дуже сильна служба на рівні з «Мосаду» і ЦРУ. Агентурна робота, оперативна робота, вербовка – це класичні методи спецслужб і, безумовно, напрацьовані за радянські часи знання й навички співробітників нам дуже знадобились. Але сам дух, мислення вже були іншими, і звичайно не всі це змогли сприйняти. Такі люди відсіювались.

– Проте на якій юридичні базі діяло СБУ?

– Дуже важливим етапом була розробка й ухвалення Закону «Про Службу Безпеки України», який, до речі, також створив Євген Марчук, як не лише досвідчений представник спецслужби, але й як висококваліфікований юрист. З дня прийняття Закону «Про Службу Безпеки України» й розпочався відлік святкування дня СБУ – 25 березня 1992-го року. До цього СБУ перебувала у правовому вакуумі. Потім вже було ухвалено Закон про оперативно-розшукову діяльність, який регламентував нашу діяльність щодо оперативної роботи, прослуховування, зовнішнього спостереження тощо. Так наша діяльність стала цілковито на шлях виключно Закону, як цього й вимагав Марчук, адже розумів базове значення цих правових цеглин, які мали стати фундаментом для розбудови саме правової держави. Окрім того, тоді, на початку 90-х років, було проведено першу справжню люстрацію, а не її імітацію. До нас приходили дисиденти, можна сказати моральні авторитети народу, й у співпраці з ними через певне «сито» проходили співробітники Служби безпеки й ті, хто прагнув працювати в СБУ. Відсіювались ті, у кого ще залишались так звані «кадебістські штучки». Це було і правильно, і органічно, і не допускало спекуляцій чи маніпуляцій. СБУ ставала якісно новою за своєю суттю службою, і на цьому необхідно зробити акцент.

– Що сталось з СБУ після перспективного початку?

– Коли Євген Марчук пішов на інші високі державні посади, зокрема посаду прем’єр-міністра України, на чолі СБУ ставали різні люди, з якими я також співпрацював. Пішов я з посади керівника прес-центру за Деркача, адже відчував вже певну втому. Тоді мене призначили радником керівника СБУ. І за Валерія Малікова, і за Володимира Радченка, і за Леоніда Деркача були різні «хитання» у Службі. Але все ж таки ті принципи й напрацювання, які заклав Марчук від самого початку, були домінуючими. Всі розуміли масштаб постаті останнього, і це безумовно впливало на них.

– До речі, саме тоді почалося загострення ситуації в Криму.

– Про Крим варто розповідати окремо, й ця тема для мене є дуже близькою, адже на півострові я був першим заступником начальника Головного управління СБУ. Всі ці провокації з «русским миром» відбувались ще тоді на моїх очах. Росія справді ніколи не залишала поза увагою цей півострів. Після Марчука я бачив, як СБУ потихеньку збивається з тих шляхів, які він проклав.

– Комерціалізується?

– Служба перетворювалася на зовсім іншу по суті структуру, з іншими, якщо хочете, цінностями, які не завжди корелювали із державницькими завданнями. В Криму це все дуже чітко проявлялось. Все це врешті-решт дійшло до того, що за Віктора Януковича Службою безпеки України почали керувати співробітники спецслужб сусідньої держави. Але прийшли ми до цього поступово. В серці безпекової сфери зрештою засіли не те що не патріоти, а вороги України.

– Повертаючись до початку 90-х, коли закладались основи Служби безпеки, чи було відчуття справжньої небезпеки від Росії?

– Не було. Уявити собі можливість розгортання війни Росією проти України було неможливо. Була конфронтація інтересів, суперечки, але щоб пролилася кров – це нонсенс.

– Проте вже 1994-го року, до речі під час бойових дій у Чечні, коли РФ буквально винищувала цілі чеченські села та міста, в Криму розгортались небезпечні тенденції у згаданому Криму. До болі відомий прототип нинішнього Аксьонова – Мєшкова…

– І 1994-го року в Криму, і 2003-го на Тузлі ситуацію «розрулював» той самий Євген Марчук. Можливо, він щось і відчував, але мені було важко собі уявити можливість розгортання саме війни. Мушу сказати, що Марчук у цих ситуаціях діяв філігранно та дуже оперативно. Цього не вистачало 2014-го року.

– Але ті самі події 1994-го року в Криму говорили про те, що Москва не залишає намірів забрати частину української території.

– Марчук якось відправив мене до Москви, щоб я там уважно придивився до роботи прес-служби ФСБ, адже вони перші поставили роботу із суспільством на високий рівень, зокрема через Центр Громадських Зв’язків. Вони тоді ще за Володимира Крючкова, який наголошував, що для КДБ «гласність – це все», вже широко відпрацьовували методи комунікації з громадянами. Тоді прес-службою ФСБ керував Олександр Кондауров, який, до речі, зараз перебуває в опозиції до Путіна. Мене поселили до готелю «Пекін». Після робочого дня ввечері до мене в номер на моє запрошення прийшов Кондауров. І він, вже трошки випивши, сказав: «Для чого вам та незалежність? Ми ж начебто брати?». Тоді я йому жартома натякнув, що ось накрито стіл, хоча я в гостях, а він – приймаюча сторона, і навіть пляшки пива не приніс. Звичайно, що річ не у пляшці, а у ставленні один до одного. Їм наче всі щось заборгували, а ми для них якась периферія. Це ментальність, принципи буття та мислення. Вони не розуміли й не хочуть розуміти, що ми є незалежною державою. Але й до нас не до кінця доходило, що Росія – це ворог №1, адже ніхто й подумати не міг, що вони перетнуть межу й почнуть проливати кров.

– Для цього, виходить, потрібно було прожити кілька десятків років…

– Сотні років. Відриємо книги «Дня» «Сила м’якого знака» або «Україна. Incognita». Там всі відповіді на це є. Небезпека від Московії іде віками. Просто ми наче заснули.

– Зараз ви слідкуєте за роботою спецслужб? Наскільки вона є ефективною в нинішніх умовах? Наприклад, виявляється, що в центрі Києва можна серед білого дня застрелити людину, яка мала перебувати під посиленою охороною.

– Я не можу сказати, що задоволений роботою СБУ нині, але враховуючи умови, в яких вона зараз працює, важко собі уявити результат її роботи кращим. Тут питання не лише в СБУ, а й у всій державній системі. А вона сьогодні перебуває в викривленій системі координат. Що не може не відбиватись і на СБУ. Щодо замаху на Вороненкова недалеко від Бесарабки, то я б не став звинувачувати у недбалості наші спецслужби. Як казав Євген Марчук, коли його запитали, чи користується він охороною: «Якщо вас дійсно замовили, нехай вас охороняють і сотні людей, ви все одно не врятуєтесь».