У пошуках «землі обітованої»

Постановником вистави є Марія Грунічева, ведуча актриса театру, в арсеналі якої вже три режисерські роботи: казка «День прильоту ластівки, або Поцілунок принцеси» Олексія Дударєва за казками Ганса Крістіана Андерсена та детектив «Мишоловка» Агати Крісті (у співтворчості з Іриною Кліщевською) у Театрі «Колесо», а також  «Рольові ігри» за Біляною Срблянович у Центрі мистецтв «Новий український театр».

Для цієї постановки Марія Грунічева обрала одну з перших п’єс Миколи Куліша «Отак загинув Гуска» (1925р.). Основою комедії став твір «На рыбной ловле», написаний драматургом російською мовою ще в юнацькі роки. За життя автора п’єса не була ні опублікована, ні поставлена в театрі. Хоча через рік після написання її планували інсценізувати три провідні українські театри – «Березіль», Одеська держдрама і Театр ім. Т. Шевченка. Після смерті Куліша багато років оригінал твору вважався загубленим, і лише 1958 року примірник комедії було віднайдено у Детройті. Через два роки п’єса «Отак загинув Гуска» вперше була опублікована, а ще через два – поставлена Лесем Танюком у Театрі-студії при Жовтневому палаці у Києві (тепер – Міжнародний центр культури і мистецтв), яким тоді керував Мар’ян Крушельницький.

 – Я мріяла поставити цю п’єсу вже давно, бо до вподоби був її особливий гумор, – зізнається Марія ГРУНІЧЕВА. – Вважаю, що вона є яскравим прикладом класичного українського абсурду. Микола Куліш неймовірно талановитий драматург, з його творами дуже цікаво працювати. Хочеться, щоб вистава викликала у публіки багато неоднозначних почуттів.

Головним героєм сюжету є Саватій Савлович Гуска – український міщанин, колишній чиновник імперії, який ніяк не може змиритися з приходом нової (більшовицької) влади. У виконанні Станіслава Колокольнікова Гуска – такий собі король маленького мишачого королівства, яке зазнає краху. Він так звик до тихого, спокійного, упорядкованого життя на роботі й вдома, що неочікувані революційні перевороти доводять його до відчаю та мало не до божевілля.

Страх, жадоба та втрата орієнтирів спершу змушують ховати свої накопичені роками «мишачі» багатства: срібні ложки у банки капустою, свиню живцем в льох, велике дзеркало-світило, гардероб, пахучі ковбаси і портрет царя-батюшки на горище. Далі герой починає побоюватися всіх людей і бачити у них агентів розвідки. Врешті-решт, безумство Гуски породжує абсурдний рятівний план: переселення «королівства» і всіх його «підданих» – дружини Секлети Семенівни (Галина Зражевська), няні Івді (Наталія Надірадзе) та сімох доньок Устоньки (Ольга Лопатіна), Настоньки (Аліна Проценко), Христоньки (Олена Тертична), Хростоньки (Оксана Богуцька), Пистоньки (Ольга Васинюк), Онисоньки (Марта Білошапка) і Охтисоньки (Анна Артем’єва) – на безлюдний острів. А ідейним натхненником і помічником термінової «еміграції» стає колишній студент Київського університету, потенційний наречений усіх дочок Гуски – П’єр Кирпатенко (Дмитро Соловйов).

У п’єсі Куліша, як і у виставі, немає позитивних і негативних героїв: усі персонажі звичайні люди – розгублені, мінливі, невпевнені у своїх думках і вчинках. Однак кожен прагне знайти для себе власний «блаженний острів», «землю обітовану»: хтось у тихому сімейному житті, хтось у заміжжі, хтось у служінні іншим. І якщо не звертати увагу на заданий драматургом час Жовтневого перевороту, постановка М. Грунічевої спонукає задуматися над багатьма соціальними та релігійними питаннями, про моральні, етичні та сімейні цінності.

Хочеться відмітити, що у грі та пластиці (хореограф – Ганна Лисенко) усіх акторів відчувається ансамблевість і тональна злагодженість. Оригінальною кумедною знахідкою режисера було зробити усіх доньок Гуски – одноликими підлітками з руденькими кісками та однакових сукнях. Сіре «мишаче королівство» у костюмах і оформленні створили художники Світлана Заікіна, Наталія та Сергій Ридванецькі. Оригінальні музичні композиції, що допомагають відчути задану режисером абсурдність і фарсовість сюжету, написав композитор Володимир Дадикін.