Про нове падіння Шредера

Днями світові ЗМІ облетіла новина про нове призначення колишнього канцлера Герхарда Шредера, який після відставки у 2005 році став головою консорціуму «Північний потік». Тепер цього 73-річного німецького менеджера, який з 2016 року активно виступає за будівництва «Північного потоку-2», що загрожує інтересам України як головного транзитера газу в Європу, призначили незалежним директором правління контрольованої державою нафтової компанії «Роснефть».

Треба відзначити, що саме ім’я цього екс-канцлера Німечини дало назву такому явищу як «шредеризація». Йдеться про просування Росією корупції в Європу через підкуп відомих європейських політиків, і одним із таких способів є якраз найм їх на роботу у впливові російські компанії.

Тож не випадково, що це нове призначення викликало критику з боку німецьких політиків і правозахисників.  Як повідомляє Deutsche Welle, деякі політики і правозахисники у ФРН вважають, що екс-канцлер обслуговує політику Путіна за гроші, а «Роснефть», завдяки зв’язкам Шредера, намагається вийти з-під санкцій.

«Він остаточно принизився до проплаченого лакея путінської політики», — заявив, зокрема, німецький депутат Європарламенту з фракції Зелених Райнгард Бютікофер в інтерв’ю виданням Funke Mediengruppe, опублікованому 13 серпня. Бютікофер назвав поведінку Шредера безсоромною і закликав Соціал-демократичну партію Німеччини дистанціюватися від свого колишнього лідера.

З критикою Шредера виступив і директор «Товариства захисту пригноблених народів» (GfbV) Ульріх Деліус. За його словами, «Роснефть» причетна до порушень прав людини, і «своєю діяльністю в Арктиці і в Сибіру вбиває цвях в кришку труни корінних народів Росії». Деліус припустив, що російська нафтогазова компанія може спробувати використовувати зв’язки екс-канцлера ФРН, щоб вийти з-під санкцій ЄС.

ФОТО РЕЙТЕР

Зі свого боку посол України в Берліні Андрій Мельник назвав «негідним з точки зору моралі» те, що Кремль інструменталізовує фігуру колишнього глави уряду Німеччини. Прибутки «Роснефті» йдуть на «криваву війну проти України», наголосив український посол.

Нагадаймо, в 2005 році новина про перехід Шредера на роботу в російський концерн, викликала критику на його адресу і з боку політиків, і з боку ЗМІ, які нагадали, що Шредер, будучи ще канцлером, активно підтримував ідею будівництва російського газопроводу дном Балтійського моря, а про президента РФ Володимира Путіна відгукувався як про «демократа чистої води».

«День» звернувся до українських, російських, німецьких експертів з проханням прокоментувати ситуацію довкола Шредера і розповісти, чому на Заході не бачать загрози «шредеризації», проникнення російської корупції через різноманітні форми, включаючи найм на роботу колишніх керівників держав. 

Старший віце-президент Центру аналізу європейської політики Едвард ЛУКАС так коротко прокоментував «Дню» новину про призначення Щредера: «Це ганьба — як щодо Шредера, так і європейського політичного істеблішменту, який не висловив свого невдоволення. Це не тільки геополітичне питання. Воно також впливає на здоров’я наших демократій. Який сигнал він надіслав іншим політикам, кар’єра яких наближається до кінця, якщо пан Шредер поводиться таким чином і йому все сходить з рук».

«В РОСІЇ НЕ ПРИПИНИЛИ ВИКОРИСТАННЯ ГАЗУ І НАФТИ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ СВОЇХ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ЦІЛЕЙ»

Володимир ОГРИЗКО, Керівник Центру досліджень проблем Росії, екс-міністр закордонних справ України:

—  По-перше, це свідчить про те, що в Росії не припинили використання газу і нафти для досягнення своїх зовнішньополітичних цілей. І нафто-газова продукція була одним з інструментів російської західної політики так і залишається.

По-друге, що стосується особи самого Шредера, то один німецький політик дуже влучно написав що він остаточно принизився до проплаченого лакея путінської політики. Мабуть це справді найточніша характеристика, яку можна було б дати. Тим більше що її дають самі німці. Мені було б соромно мати такого екс-керівника держави, який продається за російські гроші і лобіює інтереси країни-агресора.

Приємно, що в самій Німеччині ЗМІ критично реагують на нове призначення Шредера. Значить є можливість подивитись на цю долю з іншого боку. І було б дуже добре, щоб крім того, що нас справедливо критикують за те, що у нас не все в порядку відносно боротьби з корупцією. Було б добре, щоб на Заході так саме голосно і правдиво говорили і про свої проблеми.  А їх немало і в тій самій Німеччині.

І те, що це зараз перейшло в публічний дискурс є свідчення того, що є надія на те, що в найвищих політичних колах, зокрема Німеччини цій ганебній практиці буде дана відповідна оцінка.

Мені здається, що зараз ситуація довкола Шредера дуже негативно впливає на імідж Соціал-демократичної партії Німеччини. Тому цій партій було б варто позиціонувати себе як справді ліберальну демократичну партію, яка сповідує цінності, а не використовує можливості для того, щоб підтримувати найагресивніший режим, який сьогодні є в Північній Атлантиці. Така політика була б значно адекватніше сприйнятою німецьким суспільством, ніж скандали, які щоразу виникають навколо колишній, а частково і теперішніх керівників цієї партії. У підсумку це дуже негативно позначиться на підтримці соціал-демократів на наступних парламентських виборах у Німеччині.

Що стосується твердження, що діяльність Шредера служить німецьким інтересам. Тут потрібно розібратися, для кого саме. Якщо для більшості корумпованого бізнесу, який на жаль є у Німеччині, то це може й так. Але у будь-якому разі потакання агресору це не вписується у жодні стандарти.

Більше того, якщо замість правил обирають короткостроковий інтерес, то історія свідчить про те, що це потім обертається дуже боляче для тих, хто це робить. На мою думку, основа сучасної Європи це Європа правил, а не безправ’я. Якщо діяти інакше, то ми перетворимо Європу у хаос. Де ж там буде до економіки, коли доведеться діяти за принципом рятуйся хто може. Тому думаю, такі заяви є безвідповідальними і тому вони повинні отримувати відповідну реакцію.

«НІМЦІ РОЗГЛЯДАЮТЬ ЗОВНІШНЮ ПОЛІТИКУ З ПОЗИЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО ІНТЕРЕСУ»

Андре ХАРТЕЛЬ, департамент міжнародних відносин Інституту політичних наук в Університеті Фрідріха Шіллера в Йєна:

— Для мене немає нічого дивного у цьому призначенні Шредері. Багато германських політиків після активної політичної кар’єри переходять у корпоративний бізнес (наприклад колишній міністр Маттіас Віссман став  керівником Німецької асоціації автомобільної промисловості). Це не кажучи про тих, хто займає посади в наглядових радах, наприклад частково державних компаній навіть під час їх активної політичної кар’єри.

Німецька політична система складається з трьох досить автономних рівнів (федерального, земельного, комунального). При цьому взаємозв’язок великого бізнесу та політики є дуже високим у нашій країні. Німці мають відносно некритичне ставлення до цього в цілому. А якщо має місце критика, то вона головним чином пов’язана з індивідуальними міркуваннями щодо конфлікту інтересів, а не загальної системи.  

Що стосується нового призначення Шредера, то у мене не склалося враження, що це створює скандал у Німеччині. Більшість людей вважає, що думають, що це служить німецьким інтересам.

Слід зазначити, що для багатьох німців (особливо в колишній Західній Німеччині) першість економіки над політикою вважалась аксіомою упродовж багатьох десятиліть.

Перебуваючи під парасолькою безпеки США, і не переймаючись політичною відповідальністю, німці створили типовий «Handelsstaat» (торговельну державу), яка в першу чергу розглядає зовнішню політику з позиції економічного інтересу.

Так, для багатьох німців дебати про санкції є абсолютно новими і новим є вибір: що важливіше, політика чи короткострокові економічні інтереси.

Думка більшості в Німеччині щодо ситуації в Східній Європі та щодо Росії полягає в наступному: те, що відбувається, погано, повинна бути реакція на анексію та втручання, але діалог на всіх рівнях з Росією повинен тривати (найчастіше цитується аргумент Штайнмайєра: жоден конфлікт не може бути вирішено без Росії).

Санкції не мають великої підтримки, і вони розглядаються як щось дуже тимчасове (як показує обговорення нових американських санкцій). Те, що Росія серйозно прагне знищити Захід (через втручання на вибори в США, хакерство), або не розглядається як реалістичне або ігнорується широкою громадськістю.

Окрім того, проблема полягає в тому, що німці на сьогоднішній день набагато більше розгнівані Трампом, ніж Путіним. Це полегшує як для радикальних лівих, так і правих використання антиамериканських настроїв і водночас применшує увагу до дій Путіна. Але мій головний аргумент на користь цієї незмінної політики шизофренії залишається історичним. З одного боку німці не бачать суперечності між політично необхідними санкціями, а з іншого — продовжують хороші або покращені хороші ділові зв’язки. Це відбувається завдяки укоріненій традиції західнонімецької Handelsstaat.

«ШРЕДЕР СТАВ СИМВОЛОМ ДЕМОРАЛІЗАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПОЛІТИЧНОГО КЛАСУ»

Лілія ШЕВЦОВА, російський публіцист, Москва:

— Падіння колишнього  німецького канцлера Герхарда Шредера  вже сталося, коли він погодився стати главою комітету акціонерів NordStream (AG). Потім він став главою управлінської ради  Nord Stream-2. Шредер тим самим став символом давньої тенденції  серед німецької і європейської еліт, яка полягала в  політиці потурання російській системі самодержавства, незалежно від того, хто цю систему символізує. Щоправда, ще років десять тому можна було повірити, що європейці (особливо німці) були готові до обіймів з Кремлем унаслідок надії. Так, надії, що ці обійми — «зближення» —  приведуть до російського «оновлення». Коротше, допоможуть змінити російське всевладдя й російський політичний клас. Такою була надія батька «Ostpolitik» Віллі Брандта, великого німецького соціал-демократа й німецького канцлера, а разом з ним  і  духовного батька цієї надії — Егона Бара.

Але  надії за останнє десятиліття випарувалися. І саме Шредер (йому допоміг і італійський прем’єр Сільвіо Берлусконі, і французький президент Ширак)  поховав надію і на те, що обійми приведуть до  трансформації Кремля, і на те, що сама ця надія є продуктом альтруїзму. Шредер, ставши  високооплачуваним функціонером Кремля, став символом деморалізації європейського політичного класу. Одночасно він викликав питання і до моральної позиції німецьких соціал-демократів.

Але після 2014 р. і анексії Криму, а також кривавої трагедії Донбасу німецький політичний клас, переживши шок, передивився свої колишні сподівання. Саме Меркель стала цементуючим чинником європейського пакету санкції проти Росії.  Нові вітри повіяли й у середовищі німецьких соціал-демократів. Так, останнім важко відмовитися від своєї історичної спадщини, але вони намагаються сьогодні уникнути звинувачень у потуранні Кремлю. Для них тепер Шредер — це морально-етична  проблема.

Уже немає сенсу докопуватися, що стало причиною згоди Шредера зайняти нову посаду — стати членом Ради директорів найбільшого російського газонафтового гіганта «Роснефть». Гроші? Мабуть, так. Втрата репутації Шредера вже не лякає. Адже Шредер вже її втратив. А фінансова частина нової функції — вельми приємна.  Так, члени Ради «Роснефти» 2016 р. отримали по 0,5 млн американських доларів як компенсацію їхніх розумових зусиль.  То чому не погодитися?

Чому Шредер потрібен «Роснефти» і Ігорю Сєчину? Теж  зрозуміло — як лобіст, який має допомогти «Роснефти» зняти тягар санкцій. Щоправда, не зрозуміло, наскільки успішним Шредер був у  своїй нинішній ролі.

Зрозуміло, що нове падіння Шредера викликає роздратування в німецькому політичному середовищі й особливо серед німецьких соціал-демократів. Але ось що важливо! Шредер зараз затіяв гучну антиамериканську кампанію, таким чином намагаючись врівноважити свою близькість до Кремля.  І це якоюсь мірою йому вдається! Можна навіть уявити, що говорить німецький бізнес і політичні сили, які завжди виступали за діалог з Кремлем: «Так, звичайно, Кремль з його агресивністю і ведмедячими звичками — аж ніяк не ідеальний партнер. Але ми росіян знаємо! Ми десятиліття працювали в Росії й отримували дивіденди. А Трамп — тільки-но подивіться на нього!» Ось на що слід звернути увагу. Європейська еліта і європейський бізнес, які намагаються зберегти зв’язки з Москвою, тепер намагатимуться «врівноважити» свою позицію відвертим антиамериканізмом.

Причому незрідка цей антиамериканізм, як і ностальгія за дружбою з Росією цілком щирий. Якщо йдеться про Німеччину, то вони мають давню традицію. Як заявив один з німецьких письменників, йдеться про глибокий «німецький комплекс». Отже, звертаючи увагу на падіння Шредера і його очевидний меркантилізм, ми не повинні лишати поза увагою складніший феномен.