Місто

Куди вже мені до Підмогильного? Не напишу «Бритви», бо вже звикла: як бритва, то Gillette чи Оккама. Проте не можу не написати про місто, бо, як і класик, схильна до його романтизації.

Місто, звісно, поняття глобальне, дещо неосяжне, проте все ж його можна обійти. Київ змалечку зустрічався мені на сторінках шкільних підручників, на екранах старих телевізорів. Щоправда, не зовсім точно. Монумент «Засновникам Києва» на фото у книжці з історії виглядав у рази більше, а Хрещатик уявлявся оповитим каштанами. Коли приїхала і побачила реальність – ні, не розчарувалась… Навпаки, знайшла тут щось набагато атмосферніше за каштанове листя.

Я переїхала до Києва не так давно. Тому останнім часом тільки й відповідаю на запитання: «Як тобі Київ?» Що не дивно, адже люди люблять своє місто, свою вулицю, свій район з усіма його недоліками, особливо якщо тут народились. Так і я ладна віддати останні гроші за квиток до рідного Кривого Рогу чи університетського Львова. Напевно, варто хоча б один раз відповісти на це запитання розлого, а не короткими стандартними фразами та кліше.

Київ для мене – місто еклектики, злиття культур, епох, соціальних верств, політичних режимів. Місто контрасту з обшарпаними трамваями і сучасним метро. Як вже приїжджаємо до міста, то потрібно знати місцевий транспорт. Метрополітен – як підземна проекція міста. Ідеї втілюються просто неба, проте вся зіпсованість закопана під землею. Підземні переходи біля метро з дешевими кавовими кіосками, одягом, безхатченками… Вся та правда, яку намагається приховати величний Київ зі столітніми храмами та дорогими готелями і ресторанами. Що ж, люблять за недоліки. Тому перше, в що можна закохатись у Києві, – метро. Воно ілюструє побут людей з їх рутинними проблемами, адже часто можна почути чиїсь розмови, проаналізувати, що люди читають, яка музика лунає з навушників. Все це в шаленому ритмі поїзду та в повільному – ескалатора.

Я вже встигла пожити у Львові, де метрополітен – ціла легенда, є навіть сайт львівського метро з назвами станцій, а в деяких закладах для антуражу є двері під назвою «До метро», жила у Кривому Розі, де в підземці їздять трамваї, і нарешті побачила справжнє метро. Звісно ж, вражає.

Ні, я не наговорюю ні на Львів, ні на Кривий Ріг. Кожне місто є за що любити. Але співаючи серенади Криворіжжю, можу сказати, що Київ сучасніший.

Полюбила Київ за всю його зіпсованість, проте все-таки більше за контраст. Під час першого візиту з подругою вийшли на станції «Дніпро» та присіли на березі річки. Було літо. Розмаїття впадало в очі. Там на височині виблискує історична церква, трохи далі манячить Батьківщина-Мати, а під ними – широка автомагістраль, де на великій швидкості пролітають машини. Ще трохи нижче – графіті, а по річці пливе старий катер і мчиться водний скутер. Синтез епох, ось що найбільше заворожує.

Відвідавши немало міст і містечок, дійшла висновку, що Київ дійсно гідний статусу столиці, адже в ньому можна знайти відбитки всіх цих місць.
Київ манить річковим вокзалом, ніби з Одеси, а вітер гортає сторінки преси. Справді, вперше потрапивши на річковий вокзал, ніби перенеслась до Одеси, було не так важливо чи то річка, чи то море, була атмосфера. Діти грались у фонтанах, на пристані цілувались закохані.

Жетон на «Чернігівську» привезе в Криворіжжя. Дев’ятиповерхові будинки, графіті та роздоріжжя. Той район біля «Новусу» та «Ашану» нагадав мені Кривий Ріг з його широкими дорогами, темними підземними переходами, декількома великими супермаркетами. Тут відчуваєш себе вільно, по-домашньому комфортно. У цьому районі немає якихось старих монументів чи величезних бізнес-центрів, проте можна знайти романтику в балкончику, прикрашеному квітами та декоративними тросами. На тому балконі, якщо не помиляюсь, ще висів дерев’яний штурвал.

У Києві я знайшла каву з атмосферою Львова. Під церквою на Андріївському – будинок-ікону «синьоокого бога». Андріївський узвіз з його маленькими вуличками, набитими людьми, сувенірами та старими речами, виробами ручної роботи справді нагадує Львів. У львівській каві немає нічого особливого, крім того, що її п’єш у маленькому провулку, десь лунає легка музика.

Окрему увагу треба приділити музею Булгакова, дійсно музею-іконі. І, напевно, найкращому музею в якому я коли-небудь була. Крім цікавого задуму з «будинком Турбіних» та усіляких фішок, які не хочеться розкривати тим, хто ще не встиг відвідати це чудернацьке місце, хочеться подякувати екскурсоводу. Вона, здалося, живе цим музеєм і Булгаковим. Гід могла відповісти на будь-яке запитання. Сам геній полюбляв слово «гофманіада», авторський неологізм, який означав щось дивне, оказію. Тож його будинок-музей не ввічливо було б назвати іншим словом. Катаєв у книзі «Алмазный мой венец» прозвав творця «синьооким», припустив, що назва одного з його творів «Дияволіада» і пішла від тієї «гофманіади». А в цьому будинку, після переїзду Булгакова до Росії, жила його сестра, за книгою «синьоока», перше кохання Валентина Катаєва. Вони навіть листувались, Катаєв не рідко уявляв як вона, сумлінна курсистка, спалює його листи у тому будинку.

У модерному центрі – інфраструктура Дніпра. Центр – місце дорогих магазинів, ресторанів, величезних скляних бізнес-центрів, місце дорогих та стильних речей, дещо егоцентричних людей. Він дуже подібний з центром Дніпра, хоча більше розбавлений історичними пам’ятками.

Золоті ворота нагадали мені замки західної України. Всередині – таємнича атмосфера, ніби забуваєш, що знаходишся посеред міста, і поруч купа кав’ярень, скверів, станції метро. Кажуть, саме тут раніше був в’їзд до Києва, а саме місто майстерно втілено на невеликому макеті.

Місто все-таки неосяжне, важко й уявити, скільки часу потрібно, щоб пройти кожною вулицею, кожним двориком, відвідати кожен заклад, вивчити історію тої чи іншої пам’ятки. Важко уявити, скільки літер потрібно, щоб все це описати. Люблю гуляти вечорами на Трухановому острові, буває, проводжу час біля Арки дружби народів, окидаючи оком вечірній Київ. Слухаю, про що говорять люди – чую українську, російську, англійську, польську, китайську, французьку... Ці люди також часто порівнюють Київ зі своїми містами. І розумію, що всі вони – з різних міст і країн, вони різних релігій, і от зібрались разом на отому оглядовому майданчику, щоб насолодитись вечірнім Києвом.

Весь Київ – еклектика і контрасти. Сподіваюсь, що знайду тут місце і собі, хоч я і не столичної «масті».