Уроки «Бюджету участі»

Красива набережна із затишним сквером і спортивним майданчиком уздовж русла річки Либідь поблизу «Київської політехніки», а в самій річці — чиста вода... Приємно було б прогулятися тут родиною чи зустрітися з друзями.

Це — опис, якою могла б бути набережна Либіді, якби активістам громадської організації «Либідь Є» вдалося реалізувати свій проект реабілітації ділянки її русла. Ця ідея з поетапним описом реалізації та прорахованим кошторисом у 990 тисяч гривень перемогла в київському проекті «Бюджет участі». Але вже восьмий місяць активісти чекають на фінансування. Про це «Дню» розповів активіст ГО «Либідь Є» Віталій Даниленко. Він вважає це поганою новиною для їхньої організації, оскільки інший проект щодо створення громадського простору біля річки на вулиці Фізкультури розвивається шаленими темпами. Там є лавиці для відпочинку, висаджені клумби, от-от мають встановити ліхтарі. Місце «живе» на повну, адже там часто влаштовують посиденьки активісти, а заодно — й різні акції з привернення уваги до Либіді.

ВІД «СОНЯЧНИХ КАШТАНЧИКІВ» ДО КАНАЛІЗАЦІЇ

Міський проект «Бюджет участі» відносно новий для Києва. Така форма співпраці з громадянами вже працює в інших містах країни, загалом ця практика запозичена з Європи. Принцип такий, що міській владі пропонуються новаторські ідеї, як зробити місто комфортнішим. Торік кошторис кожного проекту не мав перевищувати 990 тисяч гривень, цього року можна створювати проекти з двомільйонним бюджетом. Потім за проекти голосують жителі, обирають переможців, а місто фінансує їхнє втілення.

На початку цього року Київ оголосив 62 проекти-переможці. Проекти брали участь у відборі 2016 року, а 2017-го мають поступово реалізовуватися. Утім, за даними Київської міської держадміністрації, станом на серпень цього року більшість проектів перебувають на стадії укладання догорів, перемовин з авторами та пошуку виконавців.

Згадану ініціативу з реабілітації набережної річки Либідь місто начебто тримає на контролі. Як ідеться на сайті КМДА, за результатами розгляду листа Департаменту містобудування та архітектури, авторам проекту пропонується... розглянути іншу територію. І це не всі дива торішнього відбору. Так, серед вже реалізованих проектів — проведений у лютому Фестиваль дитячої творчості «Сонячний каштанчик», комп’ютерні класи для семи шкіл Дніпровського району, освітлення спортивного майданчика «Спорт для всіх» у Деснянському районі, заміна вікон у школі №285, кілька майданчиків для діток з особливими потребами, захід Radioday free open air у рамках святкування Дня Києва, інтерактивний кабінет природничих наук і — купівля машини для прочищення каналізаційних мереж для аварійної служби Дарницького району.

«БРАКУЄ РОБОТИ МУНІЦИПАЛЬНИХ СЛУЖБОВЦІВ ІЗ ГРОМАДАМИ»

Проекти на перший погляд хороші та потрібні, але чи стосуються вони комфорту абсолютно всіх киян і чи не нагадують у дечому функції певних органів міської влади? Як зауважив «Дню» експерт Аналітичного центру CEDOS Ігор Тищенко, проекти-переможці багато в чому повторюють функції місцевої влади, бо ремонти шкіл і лікарень, освітлення в парках та на пішохідних переходах, забезпечення технікою комунальних підприємств — це й так обов’язок міста. А ці заходи здійснюватимуть ще раз у рамках «Бюджету участі». На думку аналітика, проект мав би навчити активних громадян процесам міського управління, а не просто накопичувати ідеї активістів і створювати умови для дублювання функцій влади. Тож відповідальним за проект чиновникам є над чим попрацювати.

«Мені як людині, що вивчає процеси міського управління, не вистачає активної дослідницької та аналітичної роботи органів влади задовго до голосувань. Тобто бракує роботи муніципальних службовців з громадами, — продовжує Ігор Тищенко. — До речі, умовна польська модель, котру ми запозичили, критикується якраз за те, що просто накопичуються ідеї активістів. Це нагадує вихлоп пари, виплеск активності. І все. У нас «Бюджет участі» зосереджений на поданні проектів, голосуванні за них — і на цьому все завершується. Постійного публічного моніторингу реалізації ідей нема. Так само немає аналізу даних щодо потреб громад у конкретних сферах. Це можуть бути класичні соціологічні дослідження, анкетування, збір різноманітних статистичних даних по районах або робота з місцевими активістами для отримання інформації про життя окремих громад. Як правило, бюджети участі у прогресивних містах, наприклад, Парижі, акцентують увагу на соціально незахищених людях. Зокрема підлітках, котрі лишаються поза всіма міськими програмами, людях старшого віку, маломобільних громадянах, приміром, молодих матерях. Якби ми дослідили хоча б потреби молодих матерів на Харківському масиві, то зрозуміли б, що частину цього і так невеликого бюджету треба направити не на утеплення шкіл, а на створення безпечних пішохідних переходів і публічних просторів. А, може, виявили б, що якийсь район має потребу в оновленні бібліотеки, перетворенні її у простір для різних подій».

Ще одна проблема, на якій наголошує дослідник, це несистемна робота з цільовими аудиторіями. Серед них є доволі сильні групи, приміром, активісти шкільних батьківських комітетів, котрі активно голосують за створення нового комп’ютерного класу в школі, бо це вигідно і батькам, і адміністрації школи, та часто стають переможцями. А є слабкі, котрі взагалі випадають з «Бюджету участі», як -от пенсіонери без інтернету.

НОВАТОРСТВО — ЗА АКТИВІСТАМИ

З другого боку, деякі проекти ніби відкривають очі міській владі на проблеми Києва або озвучують ідеї, про які комунальні підприємства ніколи б не взялися самотужки.

«Проект щодо облаштування набережної Либіді якраз демонструє, що жодне комунальне підприємство не дісталося б до цього найближчим часом, хоча така ідея існує давно, — говорить Олександр Сергієнко, директор Аналітико-дослідницького центру «Інститут міста». — Те, що ініціативна група чекає на фінансування, звісно, не дуже добре. Але бюджет не так швидко виділити. От улітку багато коштів витрачається на ремонт доріг. А ремонт школи в моєму дворі почався місяць тому, це закономірності виконання бюджету та реалізації програми соціально-економічного розвитку. Фактично «Бюджет участі» як для першого року проходить цілком нормально. Було б гірше, якби ці проекти виконували комунальні підприємства чи департаменти КМДА. Вони мають опікуватися постійними функціями, як-от фінансування освіти, медицини, ремонти, а новаторські проекти — це справа активної громади».

На майбутнє Олександр Сергієнко радить розробити процедури та критерії виконання проекту, залучати громадськість до відбору та до конкурсних комісій, щоб у переможцях справді опинялися проекти інноваційні, а не комерційні. Важливо, щоб енергія активістів не йшла в нікуди та не перетворювалася на виплеск ідей вхолосту.