Пам’ять потребує притулку

У криваві дні Євромайдану кілька волонтерів створили благодійну ініціативу для підтримки родин загиблих. За декілька тижнів вдалося назбирати 54 мільйони гривень. Співзасновниця ініціативи «Допомога родинам загиблих на Майдані» Катерина Ботанова тоді зауважила, що вирішили розподіляти ці гроші між сім’ями не одразу, а в довгостроковій перспективі — через побоювання, що за певний час про цих людей усі забудуть. Можливо, якби так само зробили три роки тому задля збору коштів на створення музею Майдану, зараз його історія розвивалася б зовсім інакше. Недавно генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності (офіційна назва установи) Ігор Пошивайло прозвітував перед громадою за рік роботи.

СТАВКА НА ПОДІЄВІСТЬ

Каски, протигази, уламки бруківки, бронежилети, плакати й прапори з наметового містечка на Хрещатику мали увійти до колекції Музею Революції Гідності. Нині зібрані експонати зберігаються в приміщенні Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара». Та навіть без власного приміщення музей зумів збільшити кількість відвідувачів у п’ять разів і провів за останній рік 70 заходів! І не лише в Києві та інших містах країни, а й за кордоном, зокрема у США. Також заклад створив науково-методичну та експертну ради, попрацював над науковою концепцією, став першим в Україні членом Міжнародної коаліції місць сумління. Зараз формує цифровий каталог усіх своїх експонатів, який буде доступний на його офіційному сайті.

«Цього року ми отримали фінансування на капітальні видатки. Це означає, що в нас буде можливість з кінця року і в наступному запускати нові виставкові проекти, створювати експозиції та проводити активну програмну діяльність», — розповів Ігор Пошивайло під час публічного звіту за роботу.

Стрижень майданівського музею існує та працює. Лишається тільки дати комфортні умови для розквіту — тобто приміщення. З цим велика проблема, що тягнеться два роки. Нагадаємо, в листопаді 2015 року Кабмін підготував розпорядження про створення державного закладу «Меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Гідності», у квітні 2016-го заклад отримав статус національного. У листопаді минулого року Президент Петро Порошенко ініціював появу благодійного фонду, який збиратиме кошти для створення меморіального комплексу, а також оголосив про проведення міжнародного архітектурного конкурсу на його найкращий проект. Та він ще не стартував.

ЗЕМЛЯ ОБІЦЯНА

Справжнім проривом стало цьогорічне рішення Київради виділити установі земельну ділянку для будівництва меморіально-музейного комплексу. Він має з’явитися на алеї Героїв Небесної Сотні, 3. Музейники вважають це найбільшим досягненням  за останній рік, адже довго тривали дискусії, чи заселяти новий музей в існуючі приміщення, наприклад, в Український дім, котрий став безпосереднім учасником майданівських подій, чи створювати новий музейний простір. Зупинившись на останньому варіанті, довгий час музей чекав виділення земельної ділянки під будівництво «оселі».

Проте, як пояснив Ігор Пошивайло, для Музею Майдану наразі виділено лише одну ділянку з трьох передбачених. Ще дві мають закріпити за музеєм у майбутньому. Це прилеглі території, тротуари, схили від алеї Героїв Небесної Сотні, 3 до Хрещатика і територія, яка зараз належить готелю «Україна», там стоять капличка і пам’ятний хрест. Усе це має перетворитися на єдиний публічний простір.

«Сподіваюсь, незабаром ми матимемо простір для персоналу. Але питання тимчасового приміщення для фондосховища залишається відкритим, — акцентує Ігор Пошивайло. — Наразі колекції зберігаються в непристосованому приміщенні, не забезпеченому охороною, без належного температурно-вологісного режиму і можливостей вивчати, обліковувати й надавати доступ до них усім зацікавленим сторонам».

КОЛЕКЦІЯ ЯК АРГУМЕНТ

Директор Музею Майдану прогнозує, що як тільки з’являться результати міжнародного конкурсу на проект будівництва меморіально-музейного комплексу, за два роки можна буде збудувати приміщення. Облаштування простору довкола нього може розтягнутися на 10 — 15 років. Як свідчить міжнародний досвід, створити подібний музей можна за доволі короткий проміжок часу, якщо складаються докупи всі необхідні елементи: фінансування, політична підтримка та запит суспільства.

«Коли наша країна перебуває в постійній економічній кризі, не думаю, що цей музей можна побудувати так швидко, — зауважує Галина Скляренко, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України. — Але я вважаю, що він, безперечно, потрібен, бо події на Майдані стали переламним історичним етапом у нашому житті. На жаль, досі результатів розслідування немає, ми не знаємо, хто і що робив на Майдані. Трагічна інтрига, яка там відбулася, до сьогодні не розслідувана. Тому музей має взяти на себе суспільну місію та збирати матеріали про учасників цих драматичних подій, про тих, хто там загинув. Існує багато фотоциклів, зроблених нашими і зарубіжними фотографами, — це теж треба зібрати. Майдан не завершується стріляниною та спротивом, навколо нього відбувалося дуже багато речей. Музей Майдану повинен існувати, він може показати об’єктивний зріз тих подій. Гадаю, директор має взяти на себе сміливість і не боятися зайняти об’єктивну позицію. Аджещо більше часу проходить, то чіткіше ми бачимо, наскільки неоднозначними були ці події. Проблема, хто стріляв, а хто — ні, розкриває перед нами непрості колізії суспільного та політичного життя. Музей — це не тільки стіни, це велика колекція, яку потім можна експонувати в різних ситуаціях. Коли ця колекція буде переконлива історично, художньо та суспільно, коли вона буде потужна, тоді не буде жодних заперечень, потрібен цей музей чи ні».