Стецько у... смокінгу

Інсценізація та постановка — Юрія Лізенгевича за однойменним романом Гі де Мопассана. Режисер починав свій шлях років сорок із гаком тому і, наскільки відомо, ніколи не ставив спектаклів до радянських червоних дат, уникав цієї честі, як чорт ладану. І сміявся б, якби десь у сімдесятих йому сказали, що він колись приурочить виставу «до століття Жовтня». А тим часом фактично так воно й вийшло: прем’єра «Милого друга» випущена якраз до цієї дати... І йдеться тут не про що інше, як про торжество пролетарія, такого собі всеперемагаючого Хама.

У центрі вистави — Жорж Дюруа (актор Олег Коркушко), плебей, що робить карколомну кар’єру журналіста, використовуючи закоханих у нього жінок. Від першої появи на сцені у нього на лобі написано: це вередливий жлоб, який вважає, що всі йому щось винні. Така собі диявольська суміш булгаковського Шарикова і Стецька зі «Сватання на Гончарівці». Стецькові інтонації часом звучать до смішного буквально, як-от у фразі «Я твій законний чоловік, і ти мусиш мене слухатися».

Дюруа (О. Коркушко) настільки одновимірний, що десь посередині вистави від нього вже нічого нового не ждеш, він ніби перестає бути головним героєм і на якийсь час відступає в тінь Мадлен Форестьє (Іванна Бжезинська) — бо у Мадлен таки до кінця є певна інтрига. А в ньому — немає! Режисер свідомо позбавляє його будь-якої таємниці чи харизматичності. Він банальний, як саме зло. Це відштовхує певну частину публіки, яка вважає, що Дюруа мусить бути «обаяшечкою». А втім, ця вистава — для іншої публіки, для тієї, яка вимагає показувати на сцені «всю правду про тих, хто проліз нагору, скориставшись нашим довір’ям». Ця публіка знайде тут свою «правду»: Жорж Дюруа нагадує одного сучасного радикального політика, настільки впізнаваного, що зал захоплено аплодує.

Вистава здається чорно-білою, зі скупими вкрапленнями інших барв. Дія відбувається в паризьких салонах, але перед нами — обідрана сцена, схожа на убогий спортзал (сценографія Юлії Зауличної). У тому залі персонажі кружляють одне навколо одного, мов у безконтактному бою, не зближуючись. А коли сходяться, скажімо, для поцілунку (Мопассан все-таки!), то це показано як обійми хижака й жертви (пластичне рішення Ліди Соклакової).Час від часу сценою проходжає поет-песиміст Норбер де Варен (Валерій Шептекіта) і читає вірші. Він і ставить крапку в кінці: «Проза зла перемогла. Реальність належить пройдисвітам»! І жодних ілюзій. Кому ця суха істина байдужа, той знайде собі поживу суто естетичну, бо тут, окрім уже названих, є ще кілька дуже достойно зроблених ролей, приміром, Ларош Матьє (Ярослав Чорненький), Віржині Вальтер (Вікторія Авдєєнко), Гібер де Лорм (Юрій Потапенко).

Наступний показ вистави «Милий друг» відбудеться 25 листопада.