Українське мистецтво та європейський вибір

«МУХі» — це «молоді українські художники і ...». Конкурс відбувається з 2009 року. Його заснувала галерист і куратор Марина Щербенко. Брати участь у змаганні може будь-хто віком до 35 років. Окрім тих, хто вже перемагав у «МУХах». Адже, як правило, фіналісти стають дуже відомими не тільки в Україні художниками. І змагаються вже із знаними колегами.

— Причина — в чесному доборі конкурсантів, — коментує завідувачка науково-дослідного відділу мистецтва ХХ — поч. XXI століть Національного художнього музею України, викладачка курсу історії сучасного мистецтва у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури України (НАОМА) Оксана БАРШИНОВА.

Цьогоріч вона вже вдруге поспіль — член міжнародної експертної комісії премії. Окрім Баршинової, до складу журі увійшли: екс-директор ЦСМ при Києво-Могилянській академії та Польського інституту в Києві Єжи Онух, галеристи Тетяна Тумасьян (Харків), Гуннар Кваран (Astrup Fearnley Museet for Moderne Kunst, Осло) та Олександра Гоменюк (Hales Gallery, Лондон / Нью-Йорк).

— Експерти конкурсу намагаються бути максимально неупередженими. Ми не зважаємо навіть на простір, де в майбутньому може відкритися виставка фіналістів конкурсу. Експозицію в Музеї Т.Шевченка я сама побачила тільки під час вернісажу. Було дуже цікаво,— констатує Баршинова.

У Національному музеї Тараса Шевченка «МУХі» експонувалися вперше. До того виставки фіналістів відбувалися в Інституті проблем сучасного мистецтва. Цьогоріч на конкурс було подано 456 заявок від молодих авторів із різних регіонів України. Організатори планували відібрати лише десять проектів, а обрали — дюжину.

— Так, 2015 року багато хто з конкурсантів досліджував теми травми, війни, звертався до поточної соціально-політичної ситуації. Зараз ту саму проблематику молоді автори обіграли тонше. Майже всі пішли від лобових рішень і прямолінійності. Нині багато учасників, незважаючи на молодість, дуже добре знають, як подавати свої ідеї, — наголосила Оксана Баршинова. — А 12 фіналістів стали результатом незвичайного консенсусу експертів.

Хоча Баршинова у своїх оцінках аж занадто дипломатична. Насправді, за добре всім відомої вітчизняної традиції, номінанти «МУХ» воліли взагалі ухилитися від гострих соціальних, та й просто актуальних суспільних тем. Навіть від військової. Замість злободенності й учасники-«зірки», й нікому не відомі молоді автори з шорт-листа премії віддали перевагу «чистому» мистецтву. Наприклад, Kinder Album (Львів) представила дуже сильний цикл аналогових фото «Не мій готель», у якому кімнати готелів символізують плинність часу... Дмитро Червоний (Глеваха, Київської обл.) звернувся до теми «маленької людини». І помістив своїх «героїв», намальованих тушшю, під збільшувальне скло, немов під мікроскоп. Одесит Микола Карабінович в інсталяції «Поки я молодий — я роблю погані роботи» (з іграшковим папугою, що говорить) обіграв перформанс класика Олександра Бренера «Чому мене не взяли на цю виставку?»

Гран-прі «МУХі-2017» було присуджено проекту Михайла Алексєєнка (Київ) «Hollywood — Troeshchyna». За допомогою соцмереж художник, який фізично перебував на Троєщині, містифікував колег і знайомих. Переконавши їх, що за контрактом працює в... Голлівуді. Нагородою за іронічне «мок’юментарі» стали 40 тис. грн і поїздка самого Алексєєнка хай не до Лос-Анджелеса, але до цілком реальної мистецької резиденції FUTURA, у Чехію. До речі, 2018 р. виставка художника відбудеться й у київському «Щербенко Арт Центрі».

Дві спеціальних премії (по 15 тис. грн) отримали фотохудожники: одесит Олег Димов — за концептуалістський фотопроект «Документ стану» та киянка Марія Прошковська — за «Вразливість», цикл автопортретів у жанрі «ню».

— Завдяки «МУХам» можна побачити на власні очі, як змінюється «молоде» сучасне українське мистецтво. Навіть у порівнянні з 2015-м наскільки поменшало традиційних технік, підходів у експозиції, — вважає куратор конкурсу Марина ЩЕРБЕНКО. — Сьогодні творчість наших художників стовідсотково відображає сучасні світові тенденції. Українці інтегровані у світовий арт-простір і цілком можуть конкурувати із західними колегами.

Із традиційних «мінусів» можу назвати неймовірну кількість кітчу (мова — про загальну масу учасників, не про фіналістів). «Молоді» намагаються тиражувати поширені прийоми. Відтворюють чиїсь чужі ідеї... Але це, напевно, загальна риса молоді будь-якої епохи, яка тільки «шукає» свій шлях у мистецтві...

Українські молоді художники сьогодні багато працюють у Європі й без нашого конкурсу. І з цим пов’язана певна проблема. Вони відриваються від «внутрішнього» контексту. І, як наслідок, у творчості розказують про проблеми європейців, а не українські. Натомість метою «МУХ» залишається пошук нових імен саме у вітчизняному contemporary art, інтеграція цих художників у вітчизняне арт-середовище...