«Не списуйте кримчан»

Віктор дуже скучає за «материком». Хоч раз на рік намагається побувати у столиці та у західних областях. Це ж як ковток повітря! Можна і фільм «Кіборги» подивитися, і досхочу наговоритися українською. А там... Задушлива атмосфера окупованого Криму вже й колишніх русофілів поробила скептиками, а що вже говорити про нормальних українців? Спілкуємося за кавою — Віктор багато розпитує про життя «на материку» і охоче розповідає про кримські реалії. Відчувається, що хоче виговоритися після довгої вимушеної мовчанки. Намагається говорити правильною літературною, хоча в Криму розмовляв переважно російською. Тепер же «легітимно» поспілкуватися українською йому вдається лише в супермаркетах Сімферополя та інших великих міст. Покупців багато, і його сприймають як приїжджого. До таких ставлення, загалом, толерантне. Мову кримчани не забули ще. На щастя, між кримчанами та материковими українцями немає пролитої крові. І тому немає українофобії «деенерівського розливу». Отже, і йому, ностальгуючому, — мовна практика, і продавці щоб не забували.

Запитую, чи залишилося щось українське на півострові.

Виявляється, на деяких трасах ще можна зустріти двомовні українсько-англійські написи. Не все встигли замінити. Кримчанин емоційно розповідає: «Якби ви знали — з якою радістю і хвилюванням я тепер сприймаю наше «і» в словах «Євпаторія» та «Феодосія». А раніше не звертав на таке уваги... Досі залишається вивіска «Сільпо». Зберігся великий напис на колишній українській гімназії: «Жити. Розвиватися. Процвітати». Він викликає змішане почуття радості й смутку. Місцями біля кафе та їдалень залишилися тенти з написами «Пиво твоєї мрії» тощо. Власники не поспішають їх знімати, а люди й не вимагають. Агресивних українофобів ніби поменшало. В деяких маршрутках залишилися наклейки: «Аптечка у водія» та «У випадку аварії розбити скло молотком». Можливо, ще дещо є — всього не пам’ятаю...»

Якось у бахчисарайській маршрутці Віктор помітив на сидінні напис: «Крим — це Україна». Схоже, що досить давній, але ніхто не стирає його і не доносить у ФСБ. У цьому місті багато кримських татар, водії маршруток переважно татари, а вони однозначно не сприймають окупацію. Та й слов’яни не в захваті від неї. Так що сліди опору то тут, то там помітні. Це можуть бути і жовто-блакитні смуги, нанесені фарбою на парканах та на стовпах. Або напис «ПТН-ПНХ» на асфальті.

«Українську мову досі можна почути на фестивалях. І наші пісні люди радо сприймають...» — говорить Віктор.

ЦІКАВІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Щоразу при перетині кордону кримчанин звертає увагу на російських прикордонників. Вважає, що це більш елітні частини російського силового спектра. Не якась там піхота чи артилерія... Прикордонники — непогані психологи, якоюсь мірою навіть аналітики. Розбираються в людях: «Мені здалося, що у декого з них є почуття вини стосовно України. Десь у 30% прикордонників воно прочитується — у погляді, поведінці, в тональності розмов. Розуміють українців, яким окупація Криму нашкодила, ускладнила життя. І водночас вони не позбавлені патріотизму. Якось я назвав контрольно-пропускний пункт «блокпостом». Адже в моїй свідомості кордон на Перекопі цілком штучний і тимчасовий; те ж саме, що й блокпости по лінії розмежування на Донбасі. Сьогодні є, а завтра немає. Однак один із прикордонників невдоволено поглянув на мене і зробив зауваження: «Какой еще блокпост? Это государственная граница!» Прикордонники, наскільки можу судити з їхньої говірки, десь із глибинних районів Росії, не кримчани».

Віктор каже, що кожен, хто має український паспорт, відразу намагається отримати і закордонний. За винятком хіба що літніх або дуже бідних людей, усі намагаються використати цю можливість. А ось приїжджі росіяни такої можливості не мають. Тому між корінними кримчанами і «окупантами» вже пролягла певна тріщинка. З московського боку — зверхність, а з боку кримчан несприйняття приїжджих. Інколи їх називають «понаехавшими», а інколи набагато категоричніше — «окупантами».

ДОНЕЦЬКІ В КРИМУ

Віктор розповідає про контакти з «понаехавшими». Від них можна почути, що кримчани — невдячні, бо в глибинних районах Росії люди живуть значно гірше. Кілька разів натрапляв на українських громадян родом із Донбасу. «Якось, купаючись у морі, я виловив надувний матрац, якого віднесло вітром, — каже кримчанин. — Через деякий час до мене прибіг його власник. Подякував за те, що я не дав його «транспорту» віддрейфувати далеко в море. Виявилося, що цей хлопець із Донбасу. Був деякий час в «ополченні», стояв на блокпостах. Але потім пішов. Каже: «Там якісь придурки понаїжджали... Понапиваються і стріляють куди попало... Я пішов у ополчення тому, що хотів захищати республіку, а не служити разом із бандитами. Дуже скоро пішов звідти».

Інший хлопець залишив маму в Донецьку, а сам приїхав у Крим. Видно, якісь родичі у нього на півострові є. Він також воювати не хотів, а за мамою дуже скучав, переживав за неї. Кілька разів Віктор був свідком, коли донецькі у розмовах з кримчанами підтверджують велику кількість російської зброї на окупованій території Донбасу: «Їм кримчани вірять. А мені спочатку вірити не хотіли... Знають, що я дотримуюся проукраїнської позиції, тому вважають мене необ’єктивним. Донецькі мають право проживати в Криму лише певний строк. Залишатися надовго їм не дають. Якщо не помиляюся, лише до шести місяців. Далі їм пропонують їхати в Сибір або на Далекий Схід...»

А ще проукраїнський кримчанин помітив, що на півострів везуть донецьке вугілля. Видно, баржами Азовським морем його доставляють. Але воно не дуже якісне. Приблизно 15% — порода, яка не згорає. Про це і кримчани говорять.

РІЗНІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Отримавши закордонний паспорт, Віктор намагається подорожувати Європою. Поки що недалеко, бо обмаль коштів. Кримчанин уже чув про наші мовні війни із західними сусідами і ставиться до них по-філософськи: «В непростий час ми живемо. Час пришвидшився. Помітно, як твориться історія...»

Водночас Віктор запевняє, що Крим так і не став російським ментально. Люди в Росії розчарувалися, бо за України було краще. Усіх вже дістала чиновницька бюрократія, яка у тисячу разів гірша, ніж українська. Проте вже немало є тих, хто приїхав після 2014 року. Путін намагається з російської глибинки завезти якомога більше людей, які виросли на російських цінностях. На відміну від самих кримчан, які досі залишаються «російськомовним населенням України», ці є надійною опорою Кремля. Щоправда, і серед самих кримчан є 8% — 10% населення, які раді тому, що вони нарешті в «рідній гавані» і що їм уже ніколи не доведеться вчити українську мову та жити в одній країні з «бандерівцями». Більшості ж кримчан, як виявилося тепер, бандерівці зовсім не заважали.

***

«Не списуйте кримчан. Бо Крим так і не став Росією, — каже на прощання Віктор. — І не хоче ставати... Мені здається, що він був острівцем ліберальної Росії саме тоді, коли перебував у складі України. А тепер це частина автократичної путінської Росії. І не всіх у Криму це влаштовує. Бо це те саме, що кадировська Чечня, лукашенківська Білорусь чи Корея династії Кімів. Тобто країна, яка серйозно хворіє. Тому за певних обставин Крим можна буде повернути. Не думаю, що населення чинитиме відчайдушний опір».