Показова розправа

«Нємцов, як Троцький, чекає на свій льодоруб», - сказав у 2013 році одіозний російський політик Володимир Жириновський. За кілька років 27 лютого 2015 року Бориса Нємцова було вбито в центрі Москви, біля Кремля. Безумовно, на тлі формальних лідерів опозиції, які більше нагадують статистів, Нємцов вирізнявся особливою харизмою. В розквіті літ, спортивний, талановитий, з великим досвідом управлінця, він був повною протилежністю Путіну. Ба більше, він не соромився прямо ображати Путіна, використовуючи відповідний арсенал нецензурної лексики та потужний фактаж.

Влада в РФ, очевидно, показовим вбивством не стільки розправилась зі своїм опонентом, скільки зробила черговий прецедент для випробування покірності російського суспільства. Навіть запеклі адепти Путіна в такій ситуації мали б задатися запитанням: чи не переступила російська влада межу? Як бачимо, російський народ «проковтнув» розправу над Нємцовим. Більше того, існує велика кількість росіян, яка зраділа цьому вбивству. Так само, як зраділа окупації частини території України. І саме цей момент є симптоматичним та показовим. Адже Путін у лютому 2015 року міг остаточно переконатись у тому, що його криваві апетити можуть і далі безапеляційно задовольнятись. Та, як показує історичний досвід, саме безкарність тиранів призводить до загибелі імперії. У цьому плані смерть Бориса Нємцова може певної миті отримати новий історичний зміст. Не забуваймо відому фразу, яка пролунала у Франції на засіданні Конвенту 9 термідора 1794 року на адресу приреченого Робесп’єра: «Кров Дантона душить тебе, злодію!»

«НАСИЛЛЯ З БОКУ ДЕРЖАВИ В РФ Є НОРМОЮ»

Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, незалежний російський журналіст:

- На превеликий жаль, в російському суспільстві взагалі немає історичної звички ставити запитання владі і тим більше вимагати справедливості. Більше того, немає звички взагалі асоціювати злочини, які кояться іменем держави, з владою. Цієї звички не було ні до, ні після вбивства Нємцова. В цьому випадку можна списати таку апатичність росіян на те, що більшість підтримує Путіна, а не опозицію. Але для мене показовою є інша історія. Ніхто в Росії не ставить запитання владі щодо загибелі літака, який летів із Єгипту в Санкт-Петербург. Російська влада оголосила, що це був теракт і жодних подробиць не надала. І ніхто про це не згадує в Росії, при тому, що Єгипет ніколи не визнавав цю катастрофу терактом. Ось це показова ситуація – росіянам байдуже, що насправді трапилось. Ніхто не питає про теракт у Санкт-Петербурзі, за який взагалі ніхто не взяв на себе відповідальність. Насилля з боку держави в РФ є нормою, і такою ж нормою, повторюю, є звичка людей не ставити запитань владі. Таким чином, трагічна загибель Нємцова стала лише черговою подією, яка підтвердила цю тенденцію.

Якщо ми уважно подивимось на російську історію, то побачимо, що вкрай рідко при владі опинялись яскраві особистості. Згадаємо того ж Троцького, який від самого початку був особистістю, яка стала двигуном революції. Потім Троцького не лише знищили фізично, але й було зроблено все, щоб його вичистити з історії. Владні питання в Кремлі завжди розв’язувалися кулуарним чином. Так, тут були революції, але насправді навіть вони (на прикладі того ж Троцького) переходили у фазу закулісних інтриг. Люди, які були реально яскравими особистостями зі всіма їхніми вадами, до влади в Росії не приходили. Їх прибирали. На ці моменти треба звертати увагу для того, щоб зрозуміти природу російської влади та її механізми. В Росії існує апріорне переконання, що політика – це справа нечесна, і, відповідно, те, що нею займаються нечесні люди, є базовим. І це глибоко трагічний для Росії підхід, адже люди таким чином самі дозволяють владі так ставитись до них. Вони вважають, що корупція була й буде, а отже вони проти неї не протестують. Вони вважають, що вбивати опозиційних лідерів – це нормально, а отже вони заплющують на ці злочини очі. Мовляв, влада робить своє, а ми робимо своє. Росіяни не розуміють, що в сучасному світі не буває так, що людина повністю залишається незалежною від політики.

Проте це не значить, що в Росії немає людей, які розуміють цю проблему. На жаль, протистояти цьому поки що намагаються одиниці. Є людина, яка всі ці роки охороняє Народний меморіал на місті вбивства Нємцова. Цей Меморіал весь час влада намагається знищити. Сам Нємцов, з одного боку, є безвинною жертвою, а з іншого – політичним героєм. Той факт, що в дуже сильний мороз 25 лютого у Москві відбувся багатотисячний Марш на честь пам'яті Бориса Нємцова, є теж показником того, що опозиція в Росії існує. А також є люди, які зберігають і людську, і політичну пам'ять про Нємцова.