Гетьманат Павла Скоропадського: проблеми, традиції, виклики часу

Коли  явища або події історії, неважливо 10-річної або  вікової давнини, не викликають дискусій, запальних суперечок, зіткнення різноманітних поглядів — вважають, що це означає, що вони нецікаві соціуму, сприймаються як такі, що мало впливають на насущні проблеми сьогодення, образно кажучи, давно вже  «здані в архів» (реально це не завжди так!). І навпаки, якщо навколо якоїсь проблеми давнього (або не дуже) минулого «ламаються списи», точаться конфліктні обговорення — це явна ознака злободенності такого питання, затребуваності його саме тут і зараз — про які вже «архіви» йдеться!

29 квітня ми відзначатимемо сто років від дня проголошення Української держави Гетьмана Павла Скоропадського. І звершення, і здобутки, й прорахунки, і поразки керманичів цієї держави, що проіснувала лише сім із половиною місяців, проте залишила надзвичайно важливу для розуміння нашого часу спадщину — все  це надзвичайно актуалізувалось, і не лише в зв’язку з ювілеєм. Люди відчувають, що в тій добі криється дуже багато суттєвого для розуміння українського сьогодення   — хоч повної аналогії бути не може.

З цим були згодні, мабуть, усі без винятку учасники чергового  засідання дискусійного клубу «Елітарної світлиці» при київському  Будинку учених. Тему засідання його модератор, багаторічний очільник «Світлиці» та ініціатор її створення, академік Ярослав Яцків визначив так: «Гетьманату Павла Скоропадського 100 років: повернення до традицій чи веління часу?». Інакше кажучи, на обговорення дискусійного клубу (а це завжди зіткнення різних поглядів, і так було й цього разу) виносилося питання: коли наприкінці квітня 1918 року попередній уряд Центральної Ради було скинуто й до влади  прийшов Гетьман — що це означало для України? Це було відтворенням давньої національної традиції чи відповіддю на жорсткі виклики саме того часу? Про це йшлося під час дискусії.

На жаль, знаний фахівець із  історії Гетьманату, доктор історичних наук Юрій Терещенко через хворобу не зміг узяти  участь у дискусії, і основний доповідач, доктор історичних  наук, професор, постійний автор «Дня» Станіслав Кульчицький висловив щирий жаль із цього приводу, адже зіставлення точок зору, полеміка завжди цікавіші в режимі прямого спілкування. Втім, є не так і мало аспектів, де Станіслав Владиславович згоден із Юрієм Іларіоновичем. Так, пан Кульчицький переконаний: із точки зору моральних якостей  Павло Скоропадський серед українських політичних та державних діячів того часу, безперечно, стоїть на першому місці. Як застосувати політичний та інтелектуальний доробок Гетьмана зараз, у наші дні, вів далі професор Кульчицький — кожен, хто читає обширні матеріали газети «День» щодо цієї проблеми, погодиться, що це дуже непросте питання (академік Яцків тут же  додав: «Упевнений, у цій залі всі читають газету «День»!). На думку пана Кульчицького, не варто протиставляти сьогодні Гетьманську Державу Скоропадського, з одного боку, та УНР, з другого — так трапилося в силу жорстоких історичних обставин, що кожна з цих держав була свого часу потрібна Україні й виконала важливу місію. І добре було б, додав шанований історик, якби поряд із пам’ятником Михайлу Грушевському, що вже двадцять років стоїть біля будинку Центральної Ради (там, де, власне, й відбувалася дискусія), з’явились і пам’ятники як Гетьману Скоропадському, так і Симону Петлюрі. Всі вони жили для України.

Власне, подальша дискусія (у ній узяв участь і автор цих рядків) розгорталася навколо кількох ключових питань.

1. Роль Гетьмана в згуртуванні національної еліти, як історичної, так і майбутньої.

2. Конкретні дії (!) Скоропадського як найпозитивніша ознака його діяльності. На цьому особливо наголосив модератор, академік Ярослав Яцків, зізнавшись, що теж є великим прихильником зробленого Гетьманом, і це ставлення особливо зміцнилося після багатьох років спілкування з Оленою Отт-Скоропадською, дочкою нашого визначного державного діяча.

3. Здобутки Гетьмана в духовно-культурній сфері як вершина ним зробленого. З цим були згодні усі.

4. Соціальна політика Гетьмана як найскладніша проблема.

5. Кадрова політика. З одного боку, уряд був коаліційний, до його складу входили і явно проросійські діячі. З другого боку, такі видатні постаті, як В’ячеслав Липинський, Микола Василенко, професор Зінковський (міністр віросповідань) і багато інших — це «золотий запас» нації.

6. Німецький чинник впливу на Гетьмана. Він існував.  Якими були його межі, як він виявлявся? Про це треба говорити.

7. «Гетьманський рух»   20-х років та його спадкоємність із Гетьманською Державою 1918 року. Роль Данила Скоропадського.

Як бачимо, комплекс проблем (і різних думок) був досить обширним. І, очевидно, мав рацію академік Яцків, який закликав  усіх вчитися культурі дискусій.  Ярослав Степанович  при цьому  зауважив: українцям потрібний або сильний лідер, або спільна думка консолідованої громади. А найкращий варіант — і перше, і друге разом. Оце, мабуть, один із найважливіших уроків історії Гетьманату Павла Скоропадського.