Третій «фронт»?

Рік тому підприємства на заході України били на сполох — через відтік кадрів до сусідньої Польщі вони не могли набрати штат. Сьогодні така ситуація по всій Україні. Оголошення про працевлаштування в Польщі зі стовпів перемістились на величезні білборди, які різко контрастують з розбитими дорогами та політичною рекламою.

Роботодавці занепокоєні, а урядовці визнають, що відтік робочої сили за кордон вже впливає на темпи економічного розвитку України, а незабаром може стати й одним із головних факторів ризику.

«Країни, в які рухаються наші трудові мігранти, отримують робочу силу, на підготовку якої вони не витратили й копійки. А наші роботодавці вже стикаються із подекуди катастрофічною нестачею персоналу», — каже голова Конфедерації Олег Шевчук.

Виконавчий директор Європейської Бізнес Асоціації Анна Дерев’янко також твердить: брак кадрів відчувається дедалі серйозніше.

За даними опитування EY Україна 69% опитаних компаній вважають, що проблема трудової міграції буде серйозно впливати на їх діяльність у наступні 3 роки.  43% компаній вже зараз мають труднощі з залученням та утриманням співробітників в Україні через трудову міграцію. 28% компаній передбачають ризики через трудову міграцію у майбутньому.

РЕКРУТИНГОВА МЕРЕЖА ПРОГРЕСУЄ. ТАКІ БІЛБОРДИ «ДОБРАЛИСЬ» ВЖЕ ДО М. ПРИЛУКИ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ / ФОТО З ФЕЙСБУК-СТОРІНКИ ЛАРИСИ ІВШИНОЇ

У EY Ukraine також звертають увагу, що під кінець 2017 року зросла плинність кадрів. Понад половина (53%) тих, хто звільнився за власним бажанням, як причину вказують саме трудову міграцію за кордон.

За даними Держстату, в 2015—2017 роках з України виїхало 1,303 млн працівників. Найбільша група трудових мігрантів — понад чверть — люди у віці 40—49 років. Понад третина з тих, хто вирішив працювати за кордоном, це люди із професійно-технічною освітою. Якщо цю цифру накласти на кількість випускників профтехзакладів, вона фактично збігається із кількістю працівників, які виїхали на заробітки за кордон, каже директор Інституту економіки та прогнозування НАН, Валерій Геєць. «Тобто, наша професійна технічна освіта повністю працює на експорт робочої сили», — додає він. Так само, за словами науковця, значною мірою на експорт працює і повна загальна середня освіта.

Подібні дані має й Міжнародна організація міграції. Згідно із дослідженням МОМ за 2016 рік, третина довгострокових трудових мігрантів з України ще до від’їзду мали високу професійну кваліфікацію. Загалом, за даними МОМ, визначальною характеристикою українських мігрантів є високий рівень освіти, — четверо з п’яти мають або вищу, або професійно-технічну освіту.

Найбільш «недружньо» по відношенню до України поводиться... Польща. Нещодавно міністр інвестицій та розвитку Єжи Квецінскі під час форуму Європа — Україна в Жешуві сказав, що уряд Польщі планує ще більше полегшити процес працевлаштування українців і хочуть залучити до цього якомога більше компаній.

Запроваджений Європейським Союзом 11 червня безвізовий режим для України однозначно виключає перебування в ЄС громадян України з метою працевлаштування. Українці, які мають намір працювати у країнах ЄС, повинні отримувати спеціальні національні візи та дозволи на роботу. Але Польща дозволила українцям працювати без віз — достатньо лише біометричного паспорта.

«Так, українці можуть працювати без віз. Але обов’язково разом з біометричним паспортом вони повинні мати або «освядчення» (декларація від працедавця про намір працевлаштувати іноземця. — Ред.), або дозвіл на роботу, якщо робітник планує залишитися більше, ніж на шість місяців», — пояснює речниця Бєщадського відділення Прикордонної служби Польщі Ельжбета Пікор.

Дозволивши українцям працювати фактично без відповідної національної візи, Польща вже внесла дисбаланс у розуміння безвізового режиму, каже про рішення польської влади представниця ГО «Європа без бар’єрів» Катерина КУЛЬЧИЦЬКА. Адже загальноєвропейські правила залишаються у цьому сенсі незмінними, наголошує експертка. «Працювати в умовах безвізового режиму не можна. У всіх інших країнах Євросоюзу, окрім Польщі, для роботи потрібна віза. Зазвичай національна, інколи достатньо шенгенської — для виконання сезонних робіт», — пояснює вона. Просто Польща, на її думку, мала свою мету: допомогти власним роботодавцям не втратити робочу силу.

Польща, яка на початку 90-х сама пережила колосальний відтік робочої сили, цілеспрямовано заманює до себе українців як дешеву робочу силу, переконаний дослідник українсько-польських питань, перекладач Андрій Павлишин. «Це свідома політика. Демографи порахували, що до 2030 року з польського ринку зійде 11 млн працівників, і цю прірву слід заповнити. «Це — своєрідний пилосос, який вимиватиме найбільш енергійних, працьовитих громадян», — зазначає Павлишин.

Офіційно нині в Польщі працює 800 тисяч українців. За неофіційними даними, їх загалом вже більше ніж 2 мільйона осіб.  Для порівняння, це число становить 2/3 кількості жителів Києва і на 500 тисяч перевищує кількість жителів Харкова. Це дає можливість зрозуміти масштаб міграції українських працівників.

Два роки тому, коли «День» разом з випускниками освітньої програми «Школа мерів» відвідав 4 провідні для польської економіки міста: Краків, Лодзь, Люблін, Варшаву, — польські підприємці і представники муніципалітетів відверто розповідали «Дню», що їм бракує робочих рук з України. Скажімо, в коментарі «Дню» голова економічного депаратаменту міста Лодзя Павел КРАСНІКОВ зізнався, що в стратегії розвитку міста одним із пунктів вони заклали залучення робочої сили з України. І йдеться не про 10—20 робочих місць, а  про тисячі.  Тоді у Польщі відверто боялись запровадження на рівні ЄС безвізового режиму для України, бо думали, що після «безвізу» українські робітники поїдуть далі, на захід Європи — адже, скажімо, в Німеччині заробітні плати і соціальні стандарти для працівниців значно вищі. Але цьго не сталося. Саме завдяки тому, що Польща на державному рівні пішла на порушення норми безвізового режиму шенгенської зони.

Польські роботодавці не хочуть втрачати українських працівників, бо, по-перше, наші співгромадяни готові працювати багато, майже без вихідних і по 10—12 годин на день. По-друге, зарплати, які для українців здаються високими, для самих поляків досить посередні, не кожен місцевий працівник готовий буде старанно працювати за такі гроші. Ну і по-третє, з України приїжджає чимало фахівців, які мають пристойний досвід роботи і може зробити реальний внесок у виробництво або компанію.  Крім того, майже кожен українець живе в Польщі на законних підставах і платить внески і податки ZUS, і в той же час не хворіють, не очікують пенсії і не отримують гроші з соціальної програми 500+.

А що робить Україна, аби припинити відтік мізків, в розвиток яких вона інвестувала мільйони бюджетних гривень? Відповіді на це питання від уряду — нема. А от генеральний директор Федерації роботодавців України Руслан Іллічов переконаний: «немає іншого рецепту, як створювати конкурентні підприємства тут і платити високу заробітну плату, пропонувати людям будувати підприємства тут». 

ДО ТЕМИ

В 2017-му впливове польське видання Gazeta Prawna склало список 50 людей, які мали найбільших вплив на польську економіку у 2017 році. Друге місце у ньому посів збірний образ українських заробітчан. Зокрема, українці у впливовості на польську економіку у 2017 році обійшли навіть президента Анджея Дуду, який посів третє місце. Нас у рейтингу випередив тільки прем’єр-міністр країни Матеуш Моравецький.

ГОЛОС ІЗ «ФЕЙСБУКА»

Олександр СОКОЛОВ, бізнесмен, голова Всеукраїнського об’єднання працедавців «Укрлегпром»:

— На роботу до Польщі за два останні роки перекочувало 1,3 мільйона українців. Але їм потрібні ще люди! Їхній уряд пішов на допомогу, і польським працедавцям уже не потрібні спеціальні дозволи при прийомі на роботу українців. Але бізнес зростає, інвестори інвестують, людей потрібно дедалі більше, зовнішньої реклами й інтернету їм уже не вистачає.

Що придумали поляки? Зустрічають на нашій же прохідній!

Наприклад, у Чернігові, просто перед входом до нашої швацької фабрики «ТК-стиль» і на прохідних інших швацьких підприємств роздають флайєри із запрошенням на роботу, пишуть там, ясна річ, найкращі і найпривабливіші умови і зарплати.

Що почала цього року робити Латвія? Прийняли з 2018 року податок на прибуток 0% у разі, коли прибуток реінвестується в бізнес (а на виведений капітал при цьому — стандартні 20%). І жодні відмовки про те, що заважає ліберальній реформі МВФ їхньому президентові і депутатам, чомусь не завадили! І ось уже емісари з Латвії активно приходять на всілякі зустрічі бізнес-асоціацій і пропонують реєструвати бізнеси у них, наочно показуючи, наскільки простіше там працювати!

Цього року основна проблема наших швацьких підприємств — катастрофічний брак фахівців. Схожа ситуація і в інших галузях. Дуже багато прикладів переманювання персоналу хедхантерами. Вчора почув від власника великого текстильного підприємства, як чітко й адресно чехи переманили п’ятьох його висококласних спеців, які не були ображені ні умовами, ні зарплатою. Просто персонально їх вирахували, кожному особисто зателефонували, запропонували житло і круті зарплати. Все просто!

Хто винен і що робити з нашим найнижчим у Європі ВВП на душу населення, продуктивністю і зарплатами? Може, співробітники наші суціль криворукі і нездатні творити? Може, це з працедавцями Україні не пощастило? Скупимося платити нормальні гроші людям і не можемо конкурувати собівартістю продукції із сусідами і з Китаєм? Так ні ж. Адже ті, хто виїжджає до тієї ж Європи працювати за наймом або вести свій бізнес, як правило, нормально влаштовуються і назад не повертаються. Тільки друзів агітують у нові краї.

А у нас тим часом за обговоренням арешту Наді Савченко всі знову забули про податкову реформу, закон про ПнВК, який Президент пообіцяв підписати і ввести спочатку з 1.01.18, потім  — з 1.01.19, тільки ось 10 днів тому знову пообіцяв тиждень «на подумати» і «перевірити розрахунки». Тиждень минув. Чому до цього, на вигляд безневинного закону, стільки уваги і протидії? Тому, що він б’є не по наслідках, а по причині корупції і поганого інвестклімату! І повинен стати основною ланкою в ланцюжку подальших та інших реальних реформ. Або українці продовжуватимуть виїжджати. Поки ті, хто залишився, не зрозуміють, що зв’язок між інвесткліматом і виїздом із країни людей і капіталів дуже короткий...