Загублені на ринку праці

На що орієнтуватися нинішнім випускникам шкіл, які за кілька місяців стануть студентами? Офіційно абітурієнтам ніхто не скаже: у жодному разі не вступай на юрфак чи філологічний, краще обирай робототехніку, кліматологію, біофармакологію, кібераналітику чи генну інженерію... Незрідка молодь вступає до того чи іншого вишу через зручність чи дешевизну.

Нещодавно Ілля КЕНІГШТЕЙН, радник міського голови Львова з питань інновацій та інвестицій, а також співзасновник львівського «Креативного кварталу», на своїй сторінці у «Фейсбуці» поділився міркуваннями про те, на чому варто зосередити увагу майбутнім студентам, щоб стати успішними в мінливому інформаційному світі. Його пост передрукували популярні інтернет-видання, понад півтори тисячі людей поставили під ним лайки. Запит зрозумілий. Скажімо, Міністерство економічного розвитку чи Міністерство освіти і науки подібного аналізу не готували.

КОНКУРЕНЦІЯ З РОБОТОМ

«Четверта промислова революція передбачає масштабне впровадження автоматизованих і роботизованих комплексів, які вивільняють величезну кількість людей, котрі працюють у різних сферах. Роботи перемагають і зовсім скоро замінять людей у половині всіх професій. Тому рейтинги вишів, популярні спеціальності, які були колись стабільним «крайнім випадком», — усе це стало неактуальним ще вчора», — пише Ілля Кенігштейн у зверненні до абітурієнтів.

Експерт посилається на дані Оксфордського університету, де вважають, що протягом найближчих 20 років зникне майже половина наявних сьогодні професій. «Водії, нотаріуси, турагенти, копірайтери, кошторисники, аналітики, муніципальні чиновники, рієлтери, логісти, касири, робітники-верстатники, будівельники, диспетчери, банківські службовці, бухгалтери, аудитори, податківці, телемаркетологи, працівники фаст-фуду і фондові трейдери, а головне — улюблені енікейщики (системні адміністратори. — Авт.) — усі вони можуть залишитися без роботи. При цьому конкурувати за решту тобі доведеться не тільки з людьми, а й з роботами, яким ти будеш змушений відповідати мізками, швидкістю, обов’язковістю й відповідальністю», — розмірковує Ілля Кенігштейн.

До речі, за даними звіту «Майбутнє професії» Всесвітнього економічного форуму в Давосі, найбільш затребуваними навичками з часом стануть уміння знаходити рішення у складних ситуаціях, критичне мислення, креативність, уміння працювати в команді, емоційний інтелект і когнітивна еластичність (ідеться про ємність пам’яті та здатність керувати нею, як флешкою).

«СТУДЕНТАМ ПОТРІБНА ШИРОКОПРОФІЛЬНА ОСВІТА»

Чи вчать цього в закладах вищої освіти? Частково, залежно від кваліфікації викладачів та їхньої самоосвіти зокрема. Тому декому прогнози на зразок тих, що їх виклав Ілля Кенігштейн, видаються фантастикою. З іншого боку, зробити обдуманий і правильний вибір професії у 16—18 років — теж фантастика. Втім, краще звикнути до думки про те, що навчатися доведеться упродовж життя. А це якраз гнучкість та еластичність, уміння швидко реагувати на будь-які виклики, про що й говорять міжнародні експерти. Однак між ринком праці та професіями, які вступники обирають найчастіше, існує прірва.

«Абітурієнти взагалі не думають про ринок праці, — вважає Ірина ЄГОРЧЕНКО, кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту математики НАН України, співзасновниця громадської організації «Точка росту: освіта і наука». — Це виражається, наприклад, у тому, що серед них дуже популярна туристична спеціальність, де дуже високі конкурси, а перспектив на ринку праці практично жодних. Я розумію, що перспективу матимуть люди, яким багаті батьки фінансуватимуть це як розвагу. А для практичної роботи у сфері туризму та готелів така освіта не потрібна. Відомо, що за статистикою дуже популярні спеціальності юристів та економістів. Насправді трагедії в цьому немає, але люди мають розраховувати на те, що не працюватимуть за спеціальністю, а набуті знання, можливо, будуть їм корисні. Це хороші спеціальності для амортизації безробіття. За наших умов, з точки зору абітурієнтів, держави та самих університетів, метою діяльності закладів вищої освіти є не підготовка кадрів для ринку праці, а загальна спеціалізація, підготовка людини до життя».

До передбачень, що стане затребуваним на ринку праці через десять років, Ірина Єгорченко ставиться дещо скептично. «Це не має сенсу та якогось значення, — каже науковиця. — Але держава повинна розробляти таку стратегію, бо нинішня ґрунтується на відверто поганій середній освіті, і студенти йдуть у виші не тому, що обрали цю професію з певних міркувань, а тому, що ця професія підходить під ті слабенькі знання, які вони здобули у школі».

«Є ілюзії щодо інформаційних технологій, багато людей вважають, що математика для цього не потрібна, що за три місяці на курсах можна цього навчитися, хоча це не зовсім так, — додає пані Ірина. — Якби я робила якісь дослідження, то спрямувала би студентів та їхніх батьків на пропаганду узагальненого навчання, коли людина завдяки самоосвіті чи постдипломному навчанню могла б опанувати якусь професію. У бакалавраті потрібно знищувати навчання за вузькими спеціальностями і переходити на широкий профіль».

«НІХТО НЕ РОЗВІНЧУЄ МІФУ ПРО ПОРІЗАНІ ЗАВОДИ»

Директор аналітичного центру CEDOS Єгор СТАДНИЙ бачить корінь проблеми у відсутності ґрунтовних досліджень потреб ринку праці від центрів зайнятості чи Державної служби статистики. Частково цю функцію підхопили різні сайти з працевлаштування. Та чи можна вважати розміщені там оголошення про вакансії адекватною оцінкою всього ринку праці країни?

«Якби ми навіть хотіли скерувати кудись вищу освіту, то потреби ринку ми не вимірюємо, а фрагментовано картинка завжди недосконала, — коментує Єгор Стадний. — От знаємо, що є запит на ІТ-спеціальності, але невідомо, що у нас насправді відбувається в аграрному секторі, хімічній промисловості чи сфері послуг. Разом з тим на слуху певні тренди, на які реагують абітурієнти та їхні батьки. Наприклад, популярність колись модної спеціальності «Фінанси та кредит» протягом останніх десяти років зменшується. Через нестабільність фінансового сектору батьки та абітурієнти дійшли думки, що треба ставитися до цього обережніше. Але це доволі повільна та інертна реакція. Насправді ніхто не стимулює, щоб ця реакція ставала швидшою. Ніхто не пояснює, що в нашій свідомості міцно засів міф про порізані на металобрухт заводи та пароплави. І от я маю повірити, що в Україні ТОВ «Нібулон» виробляє річкові катери, що Ajax Systems продукує розумні системи сигналізації, що у нас потужне виробництво комплектуючих для автопрому. Ніхто не каже, що виробництва відкриваються, заводи функціонують, що потрібні інженери, фахівці природничих наук. Все це накладається на занепад математичних та природничих наук у школі. Інженер вважається професією минулого, фізику і математику ніхто не вчить, натомість ми йдемо до гуманітарних напрямів».

На запитання, що робити, аналітик дає нібито просту відповідь: нарешті проводити моніторинги ринку праці та працевлаштування випускників. І радить не забувати про профорієнтацію. Але проводити її не так, як це відбувається зазвичай, коли викладачі приходять у школу і починають розповідати про свій університет, а приміром, за досвідом США. Там профорієнтація — це розмови певних спеціалістів зі старшокласниками про те, чи варто взагалі вступати в університет, чи варто почекати і після школи попрацювати, які перспективи професійно-технічної освіти, скільки часу та інвестицій знадобиться на навчання в університеті, і чи швидко вони повернуться. Проте, за словами Єгора Стадного, сьогодні для держави це не пріоритет.