Головний герой — театр

Нагадаємо, вперше десять років тому в театральній афіші з'явився балет «Буратіно» — нинішня вистава стала більш динамічною, і її дуже тепло сприймають глядачі.

  Основна канва залишилася: Буратіно — дитя театру (з волі балетмейстера-постановника Віктора Литвинова), він «народжується» у майстерні Карабаса-Барабаса, де працює старий Тато Карло, котрий до пенсії був скрипалем в оркестрі, бо з цим інструментом він не розлучається, а її чарівними звуками творить справжні дива. Саме в театральній майстерні відбувається зустріч Буратіно з Мальвіною — зламаною лялькою, яку заганяли невгамовні Лисиця Аліса та Кіт Базиліо, які тут служать наглядачами.

  Батькам, мабуть, варто, прочитавши лібрето, підготувати малечу, що у виставі вони не побачать Тортилу, Дуремара, Цвіркуна, навіть сумного П’єро. Натомість їм надається можливість разом з найдинамічнішими персонажами зазирнути за лаштунки театру, куди під час постійних перегонів із переслідувачами потрапляють герої вистави: до костюмерної, до балетної репетиційної зали, де відбувається традиційний урок біля станка. Навіть знаменита таверна «Три піскарі» курйозним чином нагадує… закулісний буфет, куди загримовані артисти у сценічних костюмах забігають під час антракту на швидкий перекус. Справді, суто театральна метушня!

Серед виконавців на прем’єрі були артисти, які танцювали в попередній постановці, так і новачки. Буратіно — дивного дерев’яного чоловічка, наділеного людським серцем, вперше зіграв блискучий та високотехнічний соліст київського балету Віталій Нетруненко. Вистава для дітей не передбачає полегшеного виконавського рівня: навпаки, артистам доводиться робити такі складні танцювально-акробатичні дії, що дух перехоплює. При цьому артист ще й повинен створити образ, викликати співчуття, запам’ятатися. Все це — і карколомні стрибки з піруетами, і промовисті щирі жести й міміку, а також неабияку чуйність і партнерську надійність у дуетах з Мальвіною — демонстрував Віталій. Справді, склалося враження, що саме завдяки ентузіазму його героя зламана лялька перетворилася на чарівну артистку. Її, також вперше, танцювала витончена і напрочуд зворушлива Юлія Кулик. За задумом хореографа, Мальвіна — не манірна лялька, а тендітна і безвідмовно працьовита артистка, яку поплічники експлуататора Карабаса довели до повного виснаження. Абсолютно різні пластики — механістична і «жива», продемонстровані Юлією Кулик, створили те саме справжнє диво, на яке всі чекають у дитинстві: коли ляльки оживають. Характерні сцени змінюються танцювальними, невимушено набуваючи рис чистої класики: саме ця магія і покликана для того, щоб підготувати маленького глядача до сприйняття більш «дорослих» форм балету. Навіть така характерна роль, як пудель Артемон, сповнена не лише очікуваної імітації тваринних рухів, а й виразної танцювальності. Марія Ткаленко перенесла цей зворушливий образ вірного друга з першої постановки, де вона була практично незмінною виконавицею.

Кумедні образи пройдисвітів Аліси та Базиліо створили харизматична Тетяна Андрєєва, якій треба було лише пригадати все, що вона з успіхом робила й раніше, і талановитий дебютант Володимир Кутузов. Складне завдання чітко синхронізованих дій при стилізованому хаосі, який їхні герої створюють, була артистами виконана й винагороджена аплодисментами і сміхом, особливо карколомний дует на милицях. Створювати метушню їм допомагали «драні коти» (додаткова порція гумору від Віктора Литвинова), яких танцювали яскраві представники комедійного амплуа Роман Завгородній та Микита Соколов.

Тато Карло (Олексій Коваленко) і Карабас-Барабас (Руслан Авраменко) — дві протилежні домінанти вистави, помножені на гумор. Замріяний відлюдник, котрого раптом охопили батьківські почуття і закрутили у вир подій, та самовпевнений непримиренний сатрап, у якого у фіналі влучає стріла Амура. Поступливим і терпимим цього диктатора робить раптова закоханість у Господиню таверни, яку танцює Ірина Борисова, котра в попередній версії грала лише Офіціантку. Але вона не просто отримала «підвищення», їй довелося з двох образів створити один, що вона і зробила з усією спритністю й шармом: обслужила завсідників-розбійників (Олексій Потьомкін і Владислав Ромащенко), ще й станцювавши з кожним із них, сховала втікачів, надала першу допомогу Алісі та Базиліо, які врешті таки скалічили одне одного, і… полонила серце Карабаса.

Дійство супроводжується напрочуд образною музикою Юрія Шевченка, яку з явним задоволенням і завзяттям виконують артисти Симфонічного оркестру під орудою Германа Макаренка. І все це відбувається в яскравих декораціях та промовистих костюмах, створених Наталією Кучерею.

Знайшлося місце і золотому ключику — тут він музичний, скрипковий, — яким у фіналі Тато Карло відчиняє двері «Театру Мрії», де панують гармонія, світло і добро.