Світи, вигадані Євгеном Ліром

Цього року в письменника з Мелітополя Євгена Ліра вийшла дебютна збірка «Підземні ріки течуть», після якої його охрестили «письменником-атмосфериком» — одним із тих, хто може захопити атмосферою самої оповіді. Про атмосферу власної книжки, мистецтво перекладу та мрії — з перших вуст від Євгена Ліра.

ТРИ ДВОМІРНІ ПЛОЩИНИ, ЩО ФОРМУЮТЬ ТРИВИМІРНИЙ КОНУС

— Про вас пишуть, що ви письменник, літературознавець та перекладач. А ким із цієї тріади відчуваєте себе ви?

— Важко сказати. Обрати щось одне — значить заперечити інше. Ці визначення — прояви однієї сутності, що існує на вищому рівні. Знаєте, як три двомірні площини, що, зрештою, складаються в один тримірний конус. На практиці все переплітається: тиждень перекладу, потім кілька днів презентацій у різних містах, а у вільний час — різні передмови, післямови та наукові статті. 

— Як перекладач ви насамперед відомі перекладом Роберта Чемберса. Полюбляєте таку літературу?

— Так, особливо ту, що навіює моторошну атмосферу. Налякати ідеєю значно важче, ніж тим, що налякало б і в реальному житті. Одна з найцінніших можливостей, яку надає література — це не просто перенести на себе досвід уявного персонажа, а й створити власну подорож, унікальну для кожного реципієнта.

У цьому головна принада «Короля у Жовтому» Чемберса — читачеві важко зрозуміти, де саме на зміну реальному світові приходить туманна Каркоза. Узагалі дивно, що мій переклад став першим не тільки для української мови, а й для східнослов’янської групи взагалі. «Удома» книжка має культовий статус. Ще й піар від телесеріалу «Справжній детектив»...

МОВА — ЦЕ ОКРЕМИЙ ПРОСТІР

— Нещодавно ви переклали також «Черептона Крутія» Дерека Ленді, а це вже книжка, що розрахована на підлітків. Чи є якісь відмінності між «дорослим» перекладом і перекладом для дітей? Для кого перекладати складніше?

— Звісно, Ленді помітно відрізняється від класиків горору, тому насамперед було цікаво змінити ракурс. Його твори надзвичайно динамічні, я навіть сказав би сінематографічні: майже кожні десять сторінок щось вибухає, ламається чи злітає у повітря. Тому відрізнявся і темп роботи — замість зваженого перекладу-дослідження, характерного для роботи з «темними романтиками» на кшталт Чемберса чи Кровлі, я намагаюся наздогнати перебіг подій.

Узагалі, на мою думку, мова — це окремий простір. З власними законами, структурними елементами та обмеженнями. Відповідно відрізняється і те, що автор розбудовує у цьому просторі, які конструкції зводить, якими інструментами користується. Завдання перекладача              — відтворити побачену будівлю «у себе вдома», маючи креслення та розрахунки.

«МОВА ПИСЬМА — НАКОПИЧЕННЯ ЧИТАЦЬКОГО ДОСВІДУ, ПОМНОЖЕНЕ НА ДОСВІД НЕВЕРБАЛЬНИЙ»

— Цього року вийшла ваша перша збірка «Підземні ріки течуть». Як довго ви виношували ці тексти і хто з авторів вплинув на їх появу?

— Ідеї, що становлять основу цієї збірки, були частиною мене в тому чи іншому вигляді, скільки себе пам’ятаю. Просто минулої зими щось спливло на поверхню і спонукало відтворити їх у формі химерної прози. Майже всі оповідання сформувалися доволі швидко, одне з них взагалі застало мене зненацька, коли ми з видавцем вже збиралися готувати книжку до виходу (йдеться про твір «Де не ходить смерть»).

Щодо інших письменників — думаю, жодний автор не зможе точно вказати на наслідки впливу конкретних колег. Мова письма — це таке собі накопичення читацького досвіду, помножене на досвід невербальний.

— Кому ви порадили б читати свою книжку і кому — в жодному разі не читати?

— Порадив би усім, хто готовий шукати приховані символи і натяки та самотужки скласти дев’яту історію з поданих восьми. А от з другим важче — хочеться вірити, що подорож водами «Підземних рік» відкрита для всіх і кожного.

«ДУЖЕ ЧАСТО НАМ БРАКУЄ ВІРИ У СЕБЕ ТА ВЛАСНІ ТЕКСТИ, ЩОБ РОЗПОЧАТИ ЩОСЬ РОБИТИ»

— Як ви ставитеся до шаленої популярності різного штибу літературних курсів нині? Чи можуть такі курси перетворити «людину з вулиці» на доброго письменника?

— Якщо додати до слова «курси» частинку «кон» на початку, тоді — так, «людина з вулиці» може стати письменником. Дуже часто нам бракує віри у себе та власні тексти, щоб розпочати щось робити. Власне, моїм першим кроком у царині літератури була перемога в конкурсі горору «Зачаєний жах» із оповіданням «Степ», а вже потім почалася повнокровна робота в письменстві.

До курсів ставлюся упереджено. Це може стати чудовим хобі, може допомогти «вивезти» закручений сюжет, навчитися краще прописувати персонажів чи оточення, але навряд чи є першоосновою письма. Згадайте своїх улюблених письменників, а потім відокремте тих, хто досяг вершини своєї творчості завдяки курсам. Думаю, небагато назбирається.

— Про що мріє Євген Лір-письменник, Євген Лір-перекладач і Євген Лір — хлопець із Мелітополя?

— О, так у нас з вами вийде герметичне інтерв’ю! Повертаючись до теми сутностей і їхнього вираження, обрати мрію окремо для кожного з них — значить перекрити кисень іншим. Тому якщо обирати щось абстрактне, то хай буде можливість потрапити в один із власноруч вигаданих світів — тоді буду відповідальнішим під час їхнього творення.