Нотатки з «Освітньої барикади»

У січні цього року в медіа- та соцмережах бурхливо обговорювали історію, що трапилась у київському ліцеї №157. У вчителя фізкультури виник конфлікт із учнем, батько хлопчика відгамселив викладача так, що той отримав чимало гематом, струс мозку і надрив легенів. Ба більше, батько школяра приніс на «розбірки» пилку і погрожував відпиляти вчителю руку. Цю історію метафорично, як «пили справедливості», представили на антивиставці «Освітня барикада», яку днями провела Фундація соціальних інновацій «З країни в Україну». В цьому інтерактивному проекті представники фундації прагнули показати найгостріші проблеми освіти та культури, з якими нещодавно стикалися українці.

Конкретні ситуації, продемонстровані на антивиставці, є яскравими проявами ширших проблем, таких як брак порозуміння між учителями та школярами, відсутність критичного мислення, несприйняття культурних ініціатив тощо. Під час дискусії в рамках проекту експерти обговорили, як можна розв’язувати такі «задачки».

ЯКЩО ДИТИНА НЕ БАЧИТЬ АВТОРИТЕТ У ВЧИТЕЛІ...

Лев ЛЕВИЦЬКИЙ, співробітник фундації «З країни в Україну», називає історію з побиттям учителя фізкультури заплутаною, бо спливло багато суперечливих версій того, що відбулося — від учителів, батьків, однокласників, адміністрації школи. За деякими з версій, учитель вдарив дитину, за іншими — лише нагримав на неї за «не таку» поведінку на уроці. Єдине, що відомо достеменно — батько школяра побив учителя фізкультури, вважаючи, що той вчинив насильство над його дитиною.

«Ми презентуємо цю історію, бо, в будь-якому разі, це свідчить про те, що насильство в школі неприйнятне, — коментує Лев Левицький. — Ми не захищаємо вчителя, бо насильство над дітьми також неприйнятне. Але ця історія — про відсутність нормального діалогу між батьками і вчителями, що призводить до таких неприємних ситуацій».

На думку Льва, якщо в учителя виникає гострий конфлікт із дитиною, важливий діалог із батьками, перш за все, треба проговорити з ними певні виховні моменти. «Якщо дитина не бачить авторитет у вчителеві, вона має бачити його хоча б у комусь, і це насамперед батьки. Якщо й цього не відбувається, треба працювати з психологами, які повинні бути в кожній школі», — резюмує Лев.

«КЛЕОПАТРА» ПРОТИ КУПАЛЬНИКА

«Рівненським Еміратом» жартома назвали село Бугаївка Рівненської області в одному з випусків сатиричної передачі «Ґрати, песик, дужка, гривня, знак питання, долар, нуль». Знов-таки, в ЗМІ широко розійшлася історія про те, як завідувачка тамтешнього дитсадку Лариса Музика «рішуче засудила» виховательку Віту Черешньовську, бо та сфотографувалась на відпочинку в купальнику, причому на світлині поруч був її чоловік, і виклала знімки в соцмережі. Завідувачку настільки вразила ця історія, що вона роздрукувала ці фото, оформила їх у альбом і показувала тим, хто приходив до неї по коментарі. Самій виховательці дістались звинувачення в «аморальності» і звільнення — причому двічі.

За словами Олени ФОМІНОЇ, керівниці проекту «Відкривай Україну» фундації «З країни в Україну», в селі ніхто не може висловитися на підтримку виховательки, бо садочок хороший, і люди не хочуть проблем із завідувачкою. Ба більше, в завідувачки є потужна група підтримки в особі голови сільради, сама вона написала статтю до районної газети, де соромила колишню підлеглу.

Інсталяція, присвячена цій історії називається «Клеопатра Філопатор». Олена Фоміна пояснює, звідки така дивна назва: «Знайшли в «Фейсбук» профіль завідувачки дитсадка, де вона була підписана саме так, на світлинах була в дивних нарядах. Потім завідувачка видалила цей профіль, але його заскрінили, він обійшов весь інтернет. Коли її спитали, чому саме такий нік, вона відповіла — а що, я мала підписатися Пташкою Пташківною?»

Вихователька запустила флешмоб #явчительімійвідпочинок, закликаючи колег ділитись світлинами зі свого відпочинку. Ініціативу підтримали багато педагогів. Також Віта Черешньовська ще восени виграла суд, щоб поновитись на роботі, директорка дитсадку прийняла її й одразу звільнила. За словами Олени Фоміної, вихователька вирішує, чи позиватиметься до суду щодо ситуації в дитсадку знов, щоб захистити свою репутацію.

ВІДЧИНЯЙТЕ, КУЛЬТУРА!

Невеселі тенденції можна змінювати за допомогою низових ініціатив. Інсталяція «Культуру зачинено» присвячена тому, що в українських селах можливості для розвитку нерідко обмежуються через закриття будинків культури.

«У нашому проекті «Відкривай Україну» задіяні багато підлітків по всій країні. І ми побачили, що в маленьких містах і селах люди не вміють користуватися своїми будинками культури. Ті, хто ними завідує, часто посилаються на те, що немає опалення тощо, закривають ці клуби і відкривають їх тільки, наприклад, на вибори. Тому деякі наші команди школярів скаржились на те, що самі мусять шукати собі приміщення, де могли б займатися розвитком», — розповідає Альона МАТВІЄНКО, програмна менеджер освітнього проекту «Відкривай Україну».

Сьогодні є багато способів, як трансформувати будинки культури з радянських за змістом закладів у щось сучасне і цікаве для молоді. В деяких громадах це вже зрозуміли, скооперувалися, знайшли кошти на відновлення будівель і користуються оновленим місцем відпочинку. Але, відзначає Альона, в багатьох досі спрацьовує стереотипне мислення, буцімто всемогутній «хтось» має сам відремонтувати будинок культури, організувати там класні гуртки, а потім люди підтягнуться, щоб усім цим користуватися.

Деякі команди школярів, які долучились до проекту «Відкривай Україну», домовляються з будинком культури про те, що самі облаштують там цікавий їм гурток. Є приклади, коли підлітки створюють нові місця для розвитку, наприклад, у школі. Одна з таких історій, теж доволі медійна, — з містечка Мала Виска в Кіровоградській області. «У місті закрився будинок культури, гуртків не було, і школярі вирішили побудувати будиночки на деревах, — каже Альона Матвієнко. — 22 грудня відкрився перший будиночок, куди запросили усіх охочих, щоб ті побачили, як діти можуть підняти навколо своєї ідеї громаду. Підліткам виділили кошти з місцевого бюджету, дозволили користуватися цим місцем, залучити людей, які опікуватимуться цими будиночками».

КНИЖКИ VS ГРЕЧКА

Фундація «З країни в Україну» не один рік проводить однойменний мандрівний фестиваль, який розгортається в маленьких містах сходу, а з цього року — й у інших регіонах країни. У 2015 році, коли команда фестивалю приїхала до Сєверодонецька Луганської області, трапилась історія, що лягла в основу інсталяції «Безкультурна гречка»: шість келишків, по яких розклали крупу, що в українських реаліях стала мемом, символізуючи підкуп виборців.

«У Сєверодонецьку на одній із наших локацій проводився бук-кросинг, ми привезли багато книжок, які будь-хто міг брати і читати. Також відбувалися майстер-класи, можна було пограти в настільні ігри, лунала класна музика. Підійшли місцеві жителі і питають: «А навіщо ви все це привезли? Ось навпроти м’ясо, гречка — от могли б гречки безплатно привезти, тоді була б користь», — оповідає Світлана ПУСТОВА, івент-менеджер проекту «Відкривай Україну».

Світлана додає, що цього року, коли команда фестивалю знов їздила містами сходу, не виникло жодної такої ситуації, натомість однодумців більшає. «Люди радіють, що до них приїздять і нормально з ними спілкуються, привозять щось цікаве. Люди відчувають, що ми разом», — акцентує представниця проекту «Відкривай Україну».

Мета фестивалю «З країни в Україну» — дати людям відчути себе жителями не якоїсь абстрактної країни, а саме України. Альона Матвієнко пояснює: «На фестивалі ми показуємо, наскільки різною є Україна, сучасною і не дуже. Що українська музика — це не тільки «Чом ти не прийшов», а український народний одяг — це не лише шаровари. Зокрема, ми привозимо виставки дизайнерів, які працюють з народними елементами, також — традиційний народний костюм. Люди можуть порівнювати і обирати своє».

Цього року фестиваль розширює географію, робиться акцент на прикордонних територіях, наприклад, на Закарпатті, де, як зазначає Альона, сьогодні теж нагнітається атмосфера «зради».

«Людям таки треба давати «гречку», але варто розуміти під цим не тільки пакети з крупою, а й власне всю попсу, яка може бути якісною, — переконана Наталя ШЕВЧУК, менеджер соціальних і культурних проектів, співзасновниця фестивалю соціальної реклами Molodiya Festival. — Ось сидять бородаті хіпстери, молоді дівчата, роблять круті фестивалі, креатив, усе таке, але ж насправді більшість людей не потребують великого креативу, арт-хаусного кіно, якихось суперкрутих гуртів. Ці люди потребують, скажімо, Олега Вінника. То давайте працювати з Олегом Вінником. Я за те, щоб робити більше попси для звичайних людей і потихеньку їх виховувати. Цей процес має бути керований і поступовий».

«ДОДАТКОВИЙ ПРОДУКТ ДАЮТЬ ТІЛЬКИ ІДЕЇ»

У проекті «Освітня барикада» показали невеликий «ЗрадоЗомбіЛенд» — на прикладах пропагандистських роликів організатори нагадали, як агітували за «російську весну» на сході України. Також цей сюжет про те, якою беззахисною стає людина, коли в неї відсутнє критичне мислення. «Російська весна» — це яскравий приклад, але через те, що люди не помічають маніпуляцій у інтернеті та на телебаченні, нерідко Україною ширяться більші чи менші «зради» щодо епідемій, курсу валют, платіжок за комуналку.

На думку Олександри ПЄТУШКОВОЇ, керівниці освітньої краудфандингової платформи GoFundEd (GoF), змішане навчання (коли поєднуються традиційне, офлайн, навчання, а також онлайнова і самостійна форми) є методом, що дозволяє розвивати критичне мислення. Тоді можна і зробити щось на практиці, і проаналізувати інформацію, а відтак оцінити ситуацію з різних ракурсів.

Діалог між учителем і учнем є засадничим для сучасної школи, це важить не менше, ніж матеріально-технічна база. «У нашому проекті ми концентруємось на зміні культури в школі, на взаємодії, на створенні правильної екосистеми. Ми працюємо з об’єднаними територіальними громадами, школами — середовищем, яке формує освіту. При цьому даємо можливість кожному відчути свою роль, не тільки вчителям, а й учням стати співтворцями змін», — акцентує Олександра Пєтушкова.

Власне, краудфандингова платформа GoF дозволяє змінити щось точково, не чекаючи глобальних рухів від держави. Завдяки ресурсу кожен охочий — учителі, школярі та їхні батьки — може запустити кампанію, щоб залучити кошти на втілення власної освітньої ініціативи або підтримати вподобаний проект фінансово.

Олександра згодна з думкою, що проблеми в освіті та культурі є корінними причинами багатьох суспільних негараздів. Змінюючи щось в освіті та культурі, результат можемо отримати через кілька десятиліть, проте це буде не «гасіння пожеж», коли терміново розв’язують гострий конфлікт, як-от ситуація з учителем фізкультури, згадана на початку — тоді сформується таке суспільство, в якому розбірки з пилкою стануть неприйнятними, як і гримання на дітей на уроках.

«Наприкінці 2014 року ми виділили для себе освіту як окремий важливий напрям розвитку. Ми не можемо замінити Міністерство освіти, але можемо допомогти людям розвиватися за межами школи, зокрема давати можливості розвинути м’які навички, і в цьому я бачу нашу місію, — каже Дмитро ПОЛКОВСЬКИЙ, співзасновник фундації «З країни в Україну». — На загал у світі відбувається конкуренція не ресурсів, а ідей, що генерують люди. Додатковий продукт дають тільки ідеї. І від того, наскільки якісно будуть освічені наші діти, і залежить майбутнє України».