Довгостроковий погляд Китаю

Місяців зо два тому, здійснюючи поїздку  провінцією Цзянсі, голова КНР Сі Цзіньпін пригадав стару революційну добу. «Це новий «Довгий марш», і ми повинні дати йому новий старт», — сказав він про ескалацію економічного конфлікту зі США.

У Китаї символізм часто важливіший за буквальну інтерпретацію туманних заяв його керівництва. Виступаючи в тій же  провінції, де  1934 року розпочався «Довгий марш» (його також називають «Великий похід»), який, урешті-решт, призвів до розгрому Мао Цзедуном націоналістів за 15 років, Сі Цзіньпін, по суті, нагадав про найголовнішу силу Китаю         — його довгостроковий погляд на речі.

Цю силу можна було побачити під час мого нещодавнього візиту до Китаю на початку липня. Після серії всіляких зустрічей і дискусій я виокремив би три висновки. Кожен із них кидає виклик політиці демонізації Китаю обома партіями Америки.

По-перше, уповільнення темпів зростання економіки не є причиною страхів для китайського керівництва, всупереч уявленням багатьох західних політиків. Так, в історичній перспективі останні показники ВВП виявилися слабкими. Темпи квартального зростання стали найповільнішими з часу появи нинішньої системи статистичної звітності  1992 року, і вони навіть нижчі, ніж десять років тому на піку світової фінансової кризи. Проте, темпи зростання на рівні 6,2% у другому кварталі 2019 року стали порівняно м’яким уповільненням усього на 0,5 процентних пунктів щодо темпів зростання, що і так підсіли, усереднених, на 6,7% протягом попередніх восьми кварталів. Навпаки, уповільнення до 6,6% у першому кварталі 2009 року було набагато різкішим гальмуванням на цілих 5,5 процентних пунктів відносно усередненого приросту економіки на 12,1% протягом попередніх восьми кварталів. Помірне уповільнення ніяк не можна назвати колапсом зростання економіки, навіть якщо мати дуже сильну уяву.

І це не повинно дивувати. У Китаю більше управлінських важелів, ніж проблем в економіці. Володіючи величезним простором для подальшого монетарного пом’якшення, збільшення інфраструктурних витрат і введення інших форм бюджетного стимулювання, китайське керівництво набагато менше турбується через інцидент із зростанням економіки, ніж можна подумати, слухаючи американську владу.

До того ж фіксуючись на питанні, хто виграє в торговельній війні, Вашингтон ігнорує найважливіше структурне зрушення в китайській економіці.  2018 року чистий експорт становив лише 0,8% китайського ВВП. Це радикальне зниження, порівнюючи з ситуацією десятирічної давності, коли на частку чистого експорту припадало цілих 7,5% реального ВВП. Хоча Китай навряд чи можна назвати оазою в послабленій світовій економіці, ця країна сьогодні набагато менш вразлива перед зовнішньоторговельним потрясінням, ніж  того разу. І навіть якщо вона програє в торговельній війні (а це вельми спірне припущення), збиток, завданий загальному економічному зростанню в Китаї, буде мінімальним.

Але крах банку Baoshang 24 травня — перше банкротство банку в Китаї за приблизно 20 років — спровокував те, що викликає тривогу, різке поширення ризиків на контрагентів. Із обсягом поганих боргів вище 30%, ця приватна, середніх розмірів фінансова установа у Внутрішній Монголії, вочевидь, стала жертвою корумпованого менеджменту. Добре скоординоване встановлення контролю над банком фінансовими регулювальниками та центральним банком Китаю, схоже, допомогло обмежити прямий збиток, одночасно давши недисциплінованим кредиторам важливий сигнал про моральні ризики. Проте, ринок міжбанківського кредитування до цих пір коливається, причому проблеми виникли у невеликих банків, зокрема, в сільських районах. Іронія в тому, що Китай, можливо, краще здатний упоратися з ризиками в зовнішній торгівлі, ніж із нестабільністю у власній фінансовій системі.

Другий висновок, який належить виділити за наслідками моїх нещодавніх бесід, полягає в тому, що Китай терпляче і методично сприймає непередбачувані зовнішні явища, особливо американську політику. Китайські чиновники не роблять ставку на результати президентських виборів у США  2020 року, коли формулюють стратегічну відповідь на торговельний конфлікт із Америкою. Звичайно, вони дуже зацікавлені в цих результатах; але, відповідно до використаної Сі Цзіньпіном ідеєю «Довгого маршу», керівництво Китаю готується до затяжної конфронтації, схожої на Холодну війну, причому незалежно від того, хто переможе на виборах.

Варто зауважити, що багато високопоставлених китайських офіційних осіб не поділяють консенсусну думку, що склалася в США, ніби траєкторія китайської політики Америки після 2020 року залишиться на нинішньому курсі — і з Дональдом Трампом, і без нього. Китайці вважають, що в разі, якщо Трамп програє, американська зовнішня політика повернеться до різнобічних підходів і акценту на альянси. Найбільше вони сподіваються, що буде відновлена послідовність у самому процесі ухвалення політичних рішень.

Як і багатьом у США, китайцям важко долати  непередбачувані, майже капризні зміни мит і режиму санкцій. Навіть якщо новий президент збереже жорстку позицію щодо Китаю, послідовна і добре артикульована стратегія США дозволить набагато ефективніше визначити межу дебатів і дасть надію на конструктивне врегулювання причин незадоволеності.

По-третє, компанія Huawei украй важлива для Китаю. Цей технологічний гігант вважається національним чемпіоном і символом китайського прагнення розробляти вітчизняні інновації, а це найголовніше для довгострокового зростання Китаю та реалізації його надій на розвиток. Розпочата адміністрацією Трампа кампанія щодо стримування Китаю, в якій вона скористалася пов’язаними зі США «вузькими місцями» у виробничому ланцюжку Huawei, сприймається тут як спроба задушити ці надії.

Немає сумнівів, що компанія Huawei виявилася у скрутному становищі, оскільки США руйнують її виробничий ланцюжок, тиснучи на провідних американських постачальників напівпровідникових чіпів і інших компонентів, а також програмного забезпечення, тобто на такі компанії, як AMD, IBM, Marvell, Intel, Google і Microsoft. За прогнозами менеджменту Huawei, дохід компанії цього року та наступного виявиться приблизно на 30 млрд. доларів  нижчим очікуваного.

Хоча високопоставлені офіційні особи США подають суперечливі сигнали з приводу можливого пом’якшення обмежень, введених проти Huawei, саме використання Америкою своєї торговельної політики як зброї стало чітким сигналом для Китаю: тепер його головний політичний пріоритет — усунення вразливостей у виробничих ланцюжках передових технологічних компаній країни.

На Заході прийнято вважати, що Китаю знадобиться десять років, щоб створити власну індустрію чіпів і програмного забезпечення, що дозволить заповнити вакуум, створений обмеженнями США. Китайці, з якими я розмовляв на початку липня, вважають, що цей розрив буде закритий набагато швидше, можливо, протягом двох років. Якщо погрози Трампа проти Huawei і зіграли якусь роль, то це роль дзвоника, що будить, для початої Сі Цзіньпіном  кампанії за «опору на власні сили». Американське «вузьке місце» може проіснувати на подив недовго.

Уже вкотре  довгостроковий погляд Китаю опиняється в різкому контрасті з короткостроковими підходами Америки. Чи треба казати, що це стало ще очевиднішим протягом останніх двох з половиною року політичних гамбітів Трампа в «Твітері». Один високопоставлений китайський політик зізнався, що кожного ранку передивляється  записи Трампа в «Твітері». І це не сюрприз. Найкраще це сформулював Сунь-Цзі в давньому трактаті «Мистецтво війни»: «Якщо ви знаєте ворога і знаєте себе, ви можете не боятися за наслідки сотень битв».

Проект Синдикат для «Дня»

Стівен Роуч, колишній голова Morgan Stanley Asia, автор книги «Неврівноважені: взаємозалежність Америки та Китаю».