Як врятувати луки?

«Чи довго залишилось існувати нашим степам та лукам? Усупереч законам про захист земель, усупереч охоронному статусу, всупереч здоровому глузду розорюються схили ярів, пасовища, прибережні зони, болота. Земельна реформа багатократно пришвидшила цей процес. Які наслідки для довкілля, добробуту, здоров’я матимемо після втрати степових та лучних екосистем?» — на  цей допис Любові Ільмінської натрапила випадково в Фейсбуці. Потім роззнайомилися. За фахом Любов психолог, але після переїзду в село Дзензелівка (Черкащина) намагається привернути увагу своєї громади до проблем довкілля.

Жінка намагається привернути увагу своєї громади до проблем довкілля. Пише невеликі пости на екологічну тематику та додає до них світлини зі свого краю. Найближчий рік хоче присвятити проблемі збереження луків та степів. Можна сказати, що влучила в яблучко, бо цієї весни тема знищення луків набрала неабиякого розголосу.

«АКТИВНІСТЬ СЕЛЯН МАЄ ЗНАЧЕННЯ»

Мешканці села Діброва, що на Полтавщині, оголосили флешмоб #наша земля#. Селяни вимагають повернути 18 гектарів землі, що взялися розорювати фермери. Люди хочуть зберегти тут пасовища та сінокоси. В селі Хорошки, теж на Полтавщині, — та сама біда. Люди воюють із аграріями, які почали розорювати луки. Раніше селяни використовували землі для випасу худоби. На підтримку флешмобу відгукнулися громадяни з інших регіонів. Так, на Чернігівщині, в селі Бірківка Менського району, розорано 200 гектарів заплавних луків, що включені в загальноєвропейську природоохоронну мережу «Емеральд» або Смарагдову мережу Європи.

Екологи кажуть, що подібні інциденти з розорюванням луків чи степів зустрічаються досить часто, їх можна поділити на умовно законні та цілком незаконні. «Усі території, які розорюються законно, виділяє Держгеокадастр із конкретним цільовим призначенням конкретному власнику, — пояснює експерт «Української природоохоронної групи» Віктор СКОРОБОГАТОВ. — Тоді вже нічого не поробиш, але в будь-якому разі це порушує законодавство. Водний кодекс забороняє розорювати заплави малих річок (річки з площею водозбору до 2 тис. квадратних кілометрів) та прибережні захисні смуги».

«Але сьогодні почастішали випадки, що Держгеокадастр роздає землі з охоронної зони, — продовжує природоохоронець. — Тому виходить, що порушується або водне законодавство, або природоохоронне, бо дуже часто зачіпають природоохоронні території. Ще може бути порушення земельного кодексу, бо він забороняє розорювати схили з більшим ухилом поверхні, ніж 3 градуси, і вирощувати просапні культури на схилах більше ніж 7 градусів. Ми намагалися повернути такі землі в Миронівському районі Київської області, але не вдалося. Порушення законодавства є, але нічого вже не вдієш. Тому активність селян має значення. Це територія громади, і своєю активністю можна відстояти землю».

ДВА ШЛЯХИ ПОРЯТУНКУ ЛУЧНИХ СИСТЕМ

На сайті «Української природоохоронної групи» (УПГ) опубліковані детальні роз’яснення, чому розорювання луків незаконне, і як можна цьому зарадити. Одна з проблем — довести протиправне знищення заплавної ділянки. Приміром, межі заплави не виносять в натуру, такі території часто самозахоплюються, але довести це без суду важко. Як уже згадував Віктор Скоробогатов, деякі оранки проходять у межах територій природно-заповідного фонду.

«Зазвичай заказники й інші території природно-заповідного фонду не включають ріллю й нікому не надані в користування, тому є досить привабливим місцем для потенційних порушників, адже досить часто можуть бути великими за площею й порівняно рівнинними ділянками степів, що є технологічно зручним місцем для оранки. Випадки розорювання саме територій ПЗФ досить поширені. На цей час нам відомо понад 50 прикладів з різних областей», — додають екологи.

Щоб луки, сіножаті та пасовища вберегти від розорювання чи забудови, приміром, свинофермами, експерти радять громадам брати ініціативу в свої руки. Перший шлях — взагалі не чіпати розорані ділянки. Оскільки степи та луки належать до тих екосистем, що здатні самовідновлюватися, якщо поряд є ділянки, вкриті рослинністю, то за кілька років нині розорані пасовища на Чернігівщині чи Полтавщині зможуть відновитись до свого первозданного вигляду.

Другий варіант — щоби надати цим землям статус-кво, варто створити тут заказники. За своїм визначенням це території природно-заповідного фонду, що охороняються державою, але ними можуть користуватися власники ділянок. Це може бути сільська рада чи власник паю. Орати на таких землях заборонено, а випас худоба та сінокіс — дозволені.

Щоб створити заказник, треба підготувати наукове обґрунтування цінності території. Із цим обіцяють допомогти громадам експерти УПГ. Далі готується клопотання про створення заказника, яке надсилається до департаменту чи управління екології обласної державної адміністрації. У відповідь на це звернення власник чи розпорядник земель дає згоду на появу нового природоохоронного об’єкта. Останній крок — обласна рада приймає рішення про створення заказника.

ЗЛИВИ НА МИКОЛАЇВЩИНІ. ТУТ БУВ ЧОРНОЗЕМ ПІВДЕННИЙ / ФОТО КАРПЕНКО М.Д. З ФЕЙСБУК-ГРУПИ «ЗУПИНИМО ОРАНКУ СТЕПІВ І ЛУКІВ»

«БУДЬ-ЯКА ЕКОСИСТЕМА МАЄ БУТИ ЗБЕРЕЖЕНА»

Експерти відзначають, що випадків розорювання заказників дуже мало, а порушників притягають до кримінальної відповідальності. До того ж існують успішні приклади створення заказників саме за ініціативою громади. В долині річки Тетерів на Київщині з’явився заказник «Прибірський». Працювали над цим сільська рада та місцеві активісти.

«Будь-яка природна екосистема має бути збережена. Бо якщо садити ліси, то на виході ми отримаємо штучну природну екосистему, яка не має належної природності, не підтримує ті види, які були раніше, і не надає ті екосистемні послуги, які має надавати, — додає експерт з лісового напряму УПГ Єгор ГРИНИК. — Пасовища — це якраз найкращий варіант. Якщо ці території використовувалися саме так, то це плюс. У Європі багато видів лук охороняються відповідно до Бернської конвенції. А ті, хто володіє луками, повинні проводити регулярні викоси території в той чи інший час».

Тож ідеальний варіант і для довкілля, і для громади, зберегти луки — луками. А низові ініціативи у цьому випадку — тільки вітаються. Так, Любов Ільмінська розповіла, що серед її Знайомих з’явилися небайдужі, які відновлюють незаконно розорані заплави: висаджують там рослини, що росли на території раніше.

«Я намагаюся багато спілкуватись зі знайомими, друзями, щоб пробудити хоч якусь активність. Хтось почав пропонувати ідеї для фотоконкурсів та екологічних стежок. Хтось почав більше звертати увагу на тваринний світ поряд із домом, — продовжує Любов. — Зараз готуємо документи на оформлення двох заказників. У мешканців сільської місцевості є колосальні можливості для відтворення природного простору. Кожен, хто має навіть невеличку ділянку землі для присадибного господарства, яка межує з природною територією, може взяти її під свою опіку. Наприклад, обмежити негативний вплив господарської діяльності, створити місця для гніздування птахів, зашкодити поширенню інвазійних рослин, сприяти відтворенню рослинного покриву, якщо він був колись порушений. Для мене найбільша радість, коли знаходяться люди, які готові робити якісь практичні кроки для збереження довкілля».