«Оформляйтеся на санітарно-гігієнічний факультет...»
Про феномен академіка, видатного вченого і подвижника медичної освіти Євгена ГончарукаІноді кількома словами можна окреслити особистість, якій час вручив стропи майбутнього.
Над входом до приміщення ліцею вищих наук у Ніжині, а нині педагогічного місцевого Олімпу, зазначено «тут навчався Гоголь». Приблизно такої самої формули, можливо, заслуговують стіни середньої школи №8 у Бердичеві — «Тут рушив у науку один з фундаторів сучасної української педагогіки і медицини Євген Гончарук».
Ким він був змалку, сільський хлопчина, зі звичайної родини з нелегкою долею, що виробило в ньому мислителя-стратега?
ЄВГЕНОВІ В ШІСТНАДЦЯТЬ ВИПАЛА РОЛЬ ГОДУВАЛЬНИКА В РОДИНІ
Народився 7 січня 1930 року в селі Великий Острожок Уланівського (нині Хмільницького району Вінницької області) в багатодітній селянській родині.
1937 року родина Гончаруків переїхала на постійне місце проживання до Бердичева.
Його батько, Гнат Якович, спочатку працював робітником на цукровому заводі, а потім на підприємстві «Заготзерно».
Тривали часи жорстоких репресій у країні і в Україні. Гната почали утискувати, буцімто зберігає зброю. А був він колгоспним активістом, беззастережно відданим соціалізмові. На новому місці, з початком війни, не залагодилося. Гната затримала окупаційна поліція. Лише завдяки клопотам старшої його доньки Ліди він через кілька місяців повернувся додому, вкрай змучений і хворий.
Євгенові в шістнадцять випала роль годувальника в сродині. Промишляв здебільшого риболовлею. Одного разу на мосту через річку улов був як ніколи вдалим. Але виявилося, майже поблизу німецька жандармерія. Рибу з військового об’єкта викинув у воду. Відбувся, так би мовити, легким переляком, його відпустили.
Гончаруки жили дуже бідно. Після закінчення сьомого класу Євген вирішив вступити до ФЗУ — заради форми і прожитку. Відрадив старший брат Федір, доблесний фронтовик, що мешкав в уральському місті і служив після війни у протихімічних частинах. Упродовж майже року готував Женю до іспиту з хімії, за передбачуваного великого конкурсу до вишу.
У низці інститутів, зокрема медичному, це був обов’язковий попередній бар’єр.
Медалі після закінчення десятирічки 1948 року Євген не отримав, хоча навчався дуже добре. Подав документи до престижного Київського медичного інституту. Чотири серйозних іспиту склав чудово, з перевищенням необхідної суми балів. Без жодних таємничих знайомих і зв’язків. Розговорившись із ним, видатний професор-гігієніст Петро Іванович Баранник, який був на чолі приймальної комісії, порадив: «Оформляйся на санітарно-гігієнічний факультет. Це перспективний фах, а знання хімії, безперечно, завжди допоможуть». Рекомендація стала доленосною ...
Отримавши атестат зрілості, він цього ж року вступив на перший курс санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту. 1954 року з відзнакою закінчив медичний інститут і, як молодий і талановитий вчений, вченою радою інституту був рекомендований до аспірантури. Цього ж року він стає аспірантом кафедри загальної гігієни Київського медичного інституту. Під керівництвом завідувача кафедри доктора медичних наук, професора П. І. Баранника виконав кандидатську дисертацію на тему «Щодо питання гігієнічної оцінки очищення побутових стічних вод на майданчиках підземного зрошення (фільтрації)». Після закінчення аспірантури 1957 року Міністерство охорони здоров’я Української РСР своїм наказом від 21 червня 1957 року направляє Євгена Гончарука на викладацьку роботу до нового Тернопільського державного медичного інституту. Там він створює кафедру гігієни й упродовж першого року виконує обов’язки завідувача цієї кафедри. Потім, з 1958 по 1961 рік, працює асистентом цієї ж кафедри. На початку квітня 1961 року на засіданні спеціалізованої вченої ради у Вінницькому медичному інституті імені М. І. Пирогова Євген Гнатович успішно захищає кандидатську дисертацію. Присутній на захисті завідувач кафедри комунальної гігієни Київського медичного інституту професор Г. Д. Габович запросив молодого вченого до себе на кафедру.
З 14 вересня 1961 року вся подальша діяльність Є. Г. Гончарука пов’язана з Київським медичним інститутом імені О. О. Богомольця. З 1961 по 1964 рік він асистент кафедри комунальної гігієни, а з 1964 по 1968 рік — доцент цієї ж кафедри. Захистивши докторську дисертацію на початку 1968 року, став одним з наймолодших на той час професорів інституту. Наприкінці серпня цього ж року був обраний завідувачем кафедри комунальної гігієни та призначений деканом санітарно-гігієнічного факультету, обов’язки якого виконував 11 років, аж до 1979 року.
У 1968-1979 роках — декан санітарно-гігієнічного факультету. 1984 року був призначений ректором медичного інституту, а з 16 липня 2003 року і до кінця свого життя був почесним ректором Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.
АВТОР УНІВЕРСАЛЬНИХ ЗАКОНІВ ГІГІЄНИ
І ось про феномен академіка, видатного вченого і подвижника медичної освіти Євгена Гнатовича Гончарука, автора універсальних законів гігієни, ми розмовляємо з директором Українського медичного ліцею Ярославом Цехмістером. Ми в одній з публікацій у «Дні» вже торкалися обставин, яким чином він, молодий викладач кафедри медичної фізики, погодився з доводами Євгена Гнатовича, тоді вже ректора Київського медичного інституту, що потрібно буде змінити покликання, навіть і затримавшись у науковій кар’єрі.
— Ліцей як інноваційна платформа допрофесійної освіти, одна з перших у країні, створювався не одразу. У цьому проекті ректор брав діяльну участь, і поступово, попри різницю у віці і статусі, між вами зав’язалися справжні дружні стосунки. Що особливо запам’яталося, Ярославе Володимировичу, в його роздумах і фактах, які відкрилися?
— Так вийшло, що одного разу мені довелося поїхати до Бердичева, де я відвідав рідну школу Євгена Гнатовича. В дорозі екран його життя ніби заклично висвітився, я знову чітко усвідомив: його пропозиція про створення унікального ліцею — екран майбутнього. Загалом, до Українського медичного ліцею, як і проректор Володимир Павлович Широбоков, відомий мікробіолог і вірусолог, нині академік НАН і НАМН України, розглядаючи ступені розвитку ліцею як зростання нових позицій і в лікуванні, він ставився завжди дуже зацікавлено й активно.
— На початку дев’яностих Євгена Гнатовича обрали дійсним членом у складі засновників НАМН — Національної медичної академії наук України. Але який був перший прорив, що чимось виокремив його?
— Уточню серед вервечки фактів, що на початку Євген Гончарук став одним із першозасновників Академії педагогічних наук України.
А перший прорив, як ви висловилися, стався на початку 1949 року на іспиті із загальної хімії, після першого семестру, іспит особисто приймав завідувач кафедри професор Тарас Якович Дайн. Щоб мати високу оцінку, треба було виявити абсолютно бездоганний рівень знань предмета.
Співбесіда між Євгеном Гончаруком та Борисом Яковичем Дайном тривала близько двох годин, і талановитий студент отримав тоді єдине «відмінно» на всьому потоці санітарно-гігієнічного факультету. Тепер із проханням пояснити ті чи ті питання в дисциплінах до Гончарука дедалі частіше почали звертатися і товариші по курсу. Більшість із них були нещодавніми фронтовиками і ази десятого класу призабули. Ці цікаві факти біографії неодноразово розповідав мені сам Євген Гнатович і чудова жінка і вчений, вірна його супутниця по життю, берегиня і янгол-охоронець — Галина Олександрівна Гончарук (Свиридова).
«СПОНУКАЧ НИЗКИ ГІГІЄНІЧНИХ ЗМІН ДЛЯ СЕЛА»
— Ярославе Володимировичу, певно, пам’ятний знакна честь входження академіка Е.І.Гончарука у велику науку мав би прикрасити й один з колишніх корпусів медичного інституту на нинішній вулиці О.Гончара, 65 (колишній Чкалова). Тут зародився і зміцнів науковий союз майбутнього найкращого реформатора Київського медичного інституту з ерудитом гігієнічних наук, тоді доцентом Рафаїлом Давидовичем Габовичем. Як ви гадаєте?
— Білостінного корпусу факультету №4 Національного медичного університету, тобто нині медико-профілактичного факультету, ще не було і в помині. Кафедра загальної гігієни займала в цьому будинку кілька невеличких кімнат. Помітивши у Євгена Гнатовича, коли розпочалися спеціальні дисципліни, цікавість до поглиблених досліджень і наукової літератури, Рафаїл Габович запропонував новобранцеві предмету провести експерименти з деяких аспектів фторування піддослідних тварин, з перевіркою реакцій, а потім і в інших розділах витончених маніпуляцій і розрахунків. Молодий вчений виявив майстерність, до того ж у належному науковому форматі і стилі, підсумувавши спостереження. Так, ще у студентські роки, з’явилася його перша наукова друкована праця.
Р. Габович, в подальшому професор, керівник кількох гігієнічних кафедр у Київському медичному інституті, почав виявляти до Є.Гончарука ділову симпатію, і вражаючих моментів їх наукового єднання ми ще торкнемося. А тепер дозвольте перейти до тернопільського періоду Євгена Гнатовича на викладацьких вертикалях. Адже це був не такий вже й добровільний поворот.
У перших часових рамках свого студентського марафону Євген Гнатович обвінчався з однокурсницею Галиною Олександрівною Гончарук (до заміжжя Свиридовою). У мирі та злагоді вони прожили разом понад півстоліття. Навчалися, можна сказати, зразково. І 1954 року, після закінчення вишу, їх, і Євгена, і Галину, рекомендували до аспірантури. Галина Олександрівна удосконалювалася з фізіології праці, а чоловік — в гігієнічних поглибленнях. Початкові роботи, колосальні за соціальним значенням, стосувалися, по суті, незвіданої проблеми — запобіжної гігієни грунтів, у контексті запобігання інфекційним та інших небезпекам для населення, переважно в сільських місцевостях. Про це авангардне починання ми далі ще поведемо мову. Але тепер — до Тернополя! 1957 року, у зв’язку зі створенням медичного інституту в цьому західноукраїнському місті, подружжю Гончаруків, по суті, імперативно запропонували виїхати туди як першій когорті викладачів нового вишу. Надали й помешкання. Розопочалося якісно нове університетське життя. Є.Гончарука, оскільки він вже успішно просувався до кандидатської дисертації, призначили в.о. завідувача єдиної тоді кафедри гігієни, одночасно і асистентом, і куратором навчального процесу, і виконавцем дослідів! Він абсолютно блискуче виявив себе і як педагог, і як методист, але перусім як взірець для молоді — освіченістю, принциповістю, цікавими лекціями, постійною підтримкою.
Завершував він і роботу над «чистим аркушем» у гігієні: знешкоджувальним потенціалом ґрунтів.
На цей час професор Р.Д.Габович, який захистив 1952 року докторську дисертацію «Фтор у питних водах України та його гігієнічне значення», завідував з 1954 року кафедрою загальної гігієни у Вінницькому медичному інституті. Саме тут , не перериваючи педагогічних обов’язків у Тернополі, Євген Гнатович, за дружньої допомоги, і наукової, і організаційної, з боку Р.Габовича, захистив 1961 року дисертацію на ступінь кандидата медичних наук у висунутому ним розділі: еколого-гігієнічні матеріали поверхневих шарів грунтів. Вчений-новатор, він — і на цьому варто наголосити — постає світовим першопрохідцем у новій науковій галузі.
Того ж таки 1961 року Євген і Галина Гончарук, у подальших дисертаційних перспективах «вимогливих і необхідних лабораторних можливостей, повернулися до альма матері». Свідомо відмовившись, заради науки, від тернопільських квартирних благ і перспектив. 1968 року Євген Гнатович захистив і докторську дисертацію на актуальну соціально-медичну тему — «Гігієнічний вивчення систем місцевої каналізації з обґрунтуванням санітарних норм їх проектування та експлуатації». Так виникало й подальше його покликання як спонукача низки гігієнічних змін для села.
Стисло його вертикалі та горизонталі мають такий вигляд: запобігання епідеміям за рахунок кишкових інфекцій вірусного та бактеріального походження, а також інших інвазій, включно з токсикантами, методиками і способами санітарної охорони ґрунтів, підземних і поверхневих вододжерел. Як вчений академік Євген Гончарук вперше відкрив і вивчив явище самоочищення ґрунтів у відносно глибоких шарах (три метри від поверхні).
Звісно, після робіт вчених із дослідження грунтів (Вільямс, Строганов та ін.) таке відкриття мало докорінно перебудувати побут і санітарну культуру на селі, з позиції гігієни, а термін — мала каналізація — розрахований був на тисячі й тисячі об’єктів. Так багато в чому і сталося, і не лише в Україні, скажімо, у селі Ксаверівка на Київщині, хоча перед нами лише санітарно-екологічний заділ.
«ЦІ ТВЕРДЖЕННЯ НА РІВНІ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ. ЗВИЧАЙНО Ж ЦІ РОБОТИ НАВІТЬ І НЕ ВИСУВАЛИСЯ НА НЕЇ...»
— Але, розвиваючи самовіддано свої розробки на рівні самостійного оригінального вчення, Євген Гнатович Гончарук, в обсязі практики, створив унікальну теорію, методологію і принципово нову схему гігієнічного нормування екзогенних хімічних речовин та інших забруднювачів у грунті. На мій погляд, це твердження на рівні Нобелівської премії. Звичайно ж ці роботи навіть і не висувалися на неї... залізна завіса міцно відділяла вчених одне від одного ..
У подальшому геніальному вченому рідкісних талантів і наукової проникливості вдалося розшифрувати і механізми пестицидних інтоксикацій під час польових робіт, особливо за високої температури. А в постчорнобильський період Євген Гнатович розробив модель запобігання хімічним і радіонуклідним інтоксикаціям у кардинальний тріаді життя — «мати — плід — новонароджений».
І трохи продовжу, по суті, академік Євген Гнатович Гончарук став і глибоко ерудованим санітарним гігієністом — архітектором у своїх вподобаннях.
Євген Гончарук є автором понад 500 наукових праць, 15 винаходів, зокрема 45 монографій і підручників. Підготував 32 доктори і 36 кандидатів наук. Брав безпосередню участь у розробці концепції реформи вищої школи, зокрема вищої медичної освіти в Україні та практичному впровадженні основних її положень у життя.
Видатний підручник за його редакцією «Загальна гігієна. Пропедевтика і гігієна» витримав два видання і був удостоєний Державної премії в галузі науки і техніки.
— У світлі цих інновацій можна було б створити науковий роман, скажімо, на рівні Веллса, бо є ??і необхідна боротьба двох світів: гігієни та її абсолютного незнання. Але уявіть, шановний Ярославе Володимировичу, його кроки, і наукові, й адміністративні, в подальшому.
— 1968 року Є.Гончарук стає доктором медичних наук, 1969-го професором, очолює кафедру комунальної гігієни, в новому екологічному вигляді (1968—2004 рр.), стає деканом санітарно-гігієнічного факультету (1968—1979 рр.), а 1984 року його обирають ректором Національного медичного університету. Його кабінет був осередком розвитку Національного медичного університету близько двадцяти років! І надзвичайно суттєвий для майбутнього його крок і демарш: саме Є.Гончарук, академік АМН СРСР з 1988 р, домагається: Київський медичний інститут, указом Президента України, стає Національним медичним університетом. Першим у подальших таких номінаціях! Це був справді виклик. Організаційний подвиг сприяв організації, з ініціативи ректора, кількох нових факультетів та інститутів Національного медичного університету.
Якщо торкнутися запрошень до медичного інституту, а потім Національний медичний університет видатних вчених на кафедральні вакансії, це, скажімо, талановитий хірург академік П.Д. Фомін, отоларинголог професор Ю.В.Мітіна, офтальмолог член-кореспондент НАН і НАМН України Г.Д.Жабоєдов, дитячий інфекціоніст професор С.О.Крамарьов, фізіолог В.Г. Шевчук. З 1979 р кафедрою мікробіології, вірусології та імунології керує видатний вчений, академік НАН і НАМН України В. П. Широбоков. Кафедру, де працювали титани сучасної мікробіології професори М.Нещадименко і С.Дяченко, перетворилися, по суті, на своєрідний потужний інститут. Знову ж таки, ґрунтовний огляд пошуків плеяд вчених, коли академік Є.Гончарук ніби символізував славетний навчальний заклад, в свою чергу, чекають на авторів теми.
— І такий маловивчений аспект біографії видатного ректора: педагогічні його пошуки.
— Він був і тут глибоко самобутній і пророчо переконливий і наполегливий. Академіком і постійним членом президії Національної Академії педагогічних наук України був обраний 1992 р., на зорі незалежності держави. Лише потім, 1993 р., став академіком Академії медичних наук України. Увійшов до когорти засновників АПН України — колиски підтримки академізму в Україні.
Президентом-організатором було призначено Миколу Ярмаченка. Дійсними членами — засновниками Академії педагогічних наук України стали 15 відомих в Україні вчених, з-поміж них — Євген Гончарук.
17 листопада 1992 відбулися збори академіків-засновників, які завершили формування академії. 18 листопада 1992 відбулися перші загальні збори АПН України. Президентом академії обрали Миколу Ярмаченка, віце-президентом Л. А. Каніщенка, головним вченим секретарем Я. Савченка.
Як дуже слушно наголосив на загальних зборах академії, нинішній президент НАПН України академік Василь Григорович Кремень: ми завжди пам’ятаємо той факт, що саме академік Євген Ігнатович Гончарук виявився першим вченим-медиком, який підтримав ідею створення Академії педагогічних наук України як вищої галузевої установи.
— Є дві дуже зворушливі паралелі: академік Л.Медведь та його увага до молодого науковця-гігієніста. І ніби в епілозі починань: створення на базі інституту нейрохірургії кафедри нейрохірургії НМУ, у співпраці Андрія Ромоданова і Євгена Гончарука. Якщо можна, кілька слів і про ці вражаючі емпатії і синтонності.
— Лев Іванович Медведь, з його легендарної біографією, рятівник Київського медичного інституту в розпалі війни, 1941 року, був академіком АМН СРСР, багатогранним вченим-гігієністом. У Євгенові Гнатовичі, як ніхто інший, він одразу ж оцінив його перспективність, взяв ніби під наукове крило.
А в лінії Андрій Петрович Ромоданов, хірург-фронтовик, випускник Київського медичного інституту 1942 року в Челябінську (цього року, восени, йому виповнилося б 100 років від дня народження) і Євген Гончарук... У кількох фразах скажу лише одне: академік Андрій Петрович Ромоданов , завдяки молодому другові й колезі, з ентузіазмом повів незвичайну студентську кафедру у форматі великого інституту, яка нині носить його ім’я, яку потім очолив видатний учений, академік, нині Президент НАМН України, Голова Наглядової ради Українського медичного ліцею Віталій Іванович Цимбалюк.
— Чи пам’ятають належним чином Євгена Гнатовича Гончарука в Національному медичному університеті?
— На щастя, він не забутий, хоча, на жаль, з 2004 року його немає з нами. 21 січня 2005 року в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця до 75-річчя від дня народження вченого відбулися Перші наукові читання, присвячені його пам’яті. Того ж дня на будівлі санітарно-гігієнічного корпусу медичного університету (проспект Перемоги, 34) встановили меморіальну дошку, присвячену відомому вченому. А на п’ятому поверсі санітарно-гігієнічного корпусу медичного університету на кафедрі комунальної гігієни та екології людини, якою багато років завідував Євген Гнатович, створено його меморіальний кабінет-музей.
Чергові читання імені Є.І.Гончарука, присвячені його 90-річчю, відбулися і в цьогоріч. Величезну роль в їх організації та підтримці належить талановитим учням та університетським послідовникам Євгена Гнатовича: академікові НАМН України Олександру Яворівському, членові-кореспонденту НАМН України Василю Бардову, професорам Сергію Омельчуку та Сергію Гаркавому.
Але якогось великого полотна, йому присвяченого, припустімо, кінофільму, так ще не й створено.
— І все ж те, що портретом його — науковим, педагогічним — є Український медичний ліцей, в рамках нашої теми, хотілося б наголосити?
— Напевне, основне: Український медичний ліцей, призначений для підготовки таких необхідних країні майбутніх лікарів, можливо, ніколи б й не реалізувався як такий, якби не акредитив думки геніального вченого і організатора науки Євгена Гнатовича Гончарука.