Нездорове піке

Можна і далі не вірити цифрам, не брати до відома заяви Мінздоров’я про поширення коронавірусу і навіть скептично оцінювати новини з лікарень про переповнені інфекційні відділення, де лікують хворих із COVID-19, але факти, як кажуть, річ уперта. Нова реальність існує. Втім, бентежить не лише наявність нового типу вірусу, який поки що не вдається стримати жодній країні світу, а реакція нашої влади на його стрімке поширення в Україні.

УРЯД МАЄ ГАСИТИ КОРОНАВІРУСНІ «ПОЖЕЖІ»

Чи чули ви про термінові закупівлі засобів захисту для лікарів, кисневих концентраторів для пацієнтів чи масове тестування громадян? На жаль, ні. А що більше тестувань проводиться всередині країни, то менше з’являється нових хворих. Усе просто — людину з позитивним тестом відправляють на самоізоляцію, отже, вона припиняє контакти з зовнішнім світом і не наражає на небезпеку інших. Країни Західної Європи сьогодні намагаються йти цим шляхом: збільшують масштаби тестування, посилюють карантин, відправляють знову на дистанційну роботу громадян, і в такий спосіб приборкують коронавірус. Звісно, це не панацея. Але в Україні й цього немає.

Як тільки в нас почали фіксувати щодня по три тисячі і більше нових випадків захворювань, у Міністерстві охорони здоров’я почали вдаватися до дивних рішень. Спочатку змінили критерії карантинного зонування регіонів. Тепер, щоб втрапити в червону зону,  захворюваність на 100 тисяч населення (її рахують за останніх 14 днів) має перевищувати середні дані по всій країні вп’ятеро, а наповненість ліжок у лікарнях регіону має бути понад 75% упродовж п’яти днів поспіль.

Насправді це надзвичайно високі показники, коли бити в набат може бути й запізно. «На практиці це означає ось що. Так, за добу в Харківській області зареєстрували 483 нових випадків. Це більше, ніж будь-коли реєстрували в будь-якому регіоні, — коментував у Фейсбуці ексзаступник міністра охорони здоров’я Павло КОВТОНЮК. — Місяць тому на Харківщині було 204 випадки. Два місяці тому — 62. Швидкість поширення в цій області справді висока. Система тестування уже не може впоратися з новими хворими, накопичилася величезна черга з необроблених тестів. Область мчить у катастрофу. Але за новими правилами вона може потрапити в червону зону лише, коли в ній будуть реєструвати, увага, більше ніж півтори тисячі випадки щодня, і так протягом 14 днів. І це якщо середнє по країні не буде збільшуватися. Бо якщо буде, тобто горіти буде також і в інших областях, то треба набирати по дві тисячі нових хворих, щоб ввели «червоні» обмеження. Такої ситуації, звичайно ж, ми не побачимо ніколи, адже при такому поширенні лікарні в містах та містечках «ляжуть» значно раніше від потоку тяжких хворих».

ПОТРІБНІ ЧІТКІ КРИТЕРІЇ ЗОНУВАННЯ

«За цей місяць на Харківщині та Одещині розгорілися величезні коронавірусні пожежі. Але замість того, щоб реагувати на ці спалахи, уряд... знову міняє модель, — додає Павло Ковтонюк. — На цей раз він відсуває критерії червоної зони так далеко, що потрапити в карантин великим областям не світить ще довго. Дотягнути, як я розумію, треба до місцевих виборів».

Саме ця думка закрадається в більшості громадян, що через політичні мотиви влада готова ставити під загрозу здоров’я українців. «Почати слід з того, що критерії потрапляння до різних карантинних зон мають бути чітко визначені на довгий період часу, скажімо, на пів року, а не мінятися кожні кілька тижнів, — коментує «Дню» провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України, доктор фізико-математичних наук (біофізика) Семен ЄСИЛЕВСЬКИЙ. — Суть адаптивного карантину в тому, щоб ефективно згладжувати сильні спалахи в окремих регіонах. Для цього треба спостерігати динаміку протягом місяців, бо епідемічний процес має велику інерцію, і ефект від введених обмежень починає проявлятися лише за кілька тижнів. Якщо критерії зонування довільним чином переглядаються в залежності від політичної кон’юнктури, то введення зон узагалі втрачає будь-який сенс».

На думку ученого, в серпні-вересні в Україні склалася ситуація, коли місцева влада відкрито саботувала карантинні обмеження в помаранчевих та червоних зонах. «МОЗ чи то не могло нічого з цим вдіяти, чи просто не хотіло. Який сенс у поділу на зони, коли декларовані обмеження ніхто навіть не збирається виконувати? На мою думку, нові критерії поділу на зони були введені саме для того, щоб ніхто не потрапляв до червоної, і не треба було пояснювати, чому ж суворі обмеження на практиці ніхто не виконує і не несе за це жодної відповідальності. Нині зонування існує виключно «для галочки». По-суті, жодних централізованих карантинних заходів щодо контролю за епідемією в Україні немає. Залишилися лише такі точкові ситуативні дії, як закриття окремих шкіл чи підприємств, де виявлено спалахи, але вони не дуже ефективні», — вважає науковець.

«ВІДМОВА ВІД ТЕСТУВАННЯ ПІД ЧАС ПЛАНОВОЇ ГОСПІТАЛІЗАЦІЇ — ЦЕ БЕЗГЛУЗДЯ»

Крім цього, МОЗ змінив протоколи щодо госпіталізації хворих та проведення планових операцій. Тепер необов’язково здавати тест на коронавірус, приміром, якщо пацієнт потрапляє до лікарні на планову операцію. Тобто замість запобігання інфікуванню, замість відстеження можливих осередків спалаху вірусу МОЗ, та й уряд у цілому, пускає ситуацію на самоплив.

«Ситуацію ще більше погіршує рішення скасувати обов’язкове ПЛР-тестування при плановій госпіталізації. Можна лише здогадуватися, навіщо його ухвалили, бо з наукової та медичної точки зору — це безглуздя. Одна з можливих причин — критична нестача безоплатних тестів, — вважає Семен Єсилевський. — Вимога обов’язкового тестування, разом з необхідністю платити за це чималі гроші, сприймалася людьми дуже негативно, але замість розв’язання проблеми з тестами, МОЗ просто скасувало тестування при госпіталізації».

Як прогнозує науковець, це призведе до того, що безсимптомні носії та люди з легкою формою хвороби потраплятимуть у звичайні неінфекційні лікарні і заражатимуть лікарів та інших пацієнтів. «Як наслідок цілі відділення доведеться закривати на карантин, ми ризикуємо потрапити в ситуацію, коли на всю область немає жодного стаціонару, куди можна покласти людину з інфарктом чи гострим панкреатитом — усі профільні відділення закриті на карантин. Про ризики для лікарів годі й казати. Кожний хворий у стаціонарі стає для персоналу грою в російську рулетку, адже кардіолог чи офтальмолог не може працювати в ізолюючому костюмі, та в них і немає цих костюмів», — резюмує Єсилевський.

Так чи так Україна мусить повернутися до суворих карантинних обмежень, так званих локдаунів. На цьому сходяться більшість медиків та науковців, але поки що це невигідне політичне рішення для влади. Краще мати протести під Офісом Президента через невіру в коронавірус, ніж протести підприємців через закритий бізнес чи мітинги батьків, які не хочуть дистанційного навчання для своїх дітей-школярів.

«На сьогодні іншого способу стримати епідемію, ніж введення досить суворих карантинних обмежень, які неухильно виконуються по всій країні, нема. Зараз чітко встановлено, що максимальний ризик зараження несуть масові заходи в закритих, погано вентильованих приміщеннях, тому слід заборонити як мінімум роботу розважальних закладів, концерти, спортивні заходи з глядачами, богослужіння, очне навчання в старшій школі та університетах тощо. Конче необхідно забезпечити неухильне носіння масок у всіх громадських місцях замість тієї профанації, що є сьогодні. Проте я сумніваюся, що влада здатна зараз ввести такі обмеження та домогтися їх виконання», — додає Семен Єсилевський.

«МАЄМО НЕКЕРОВАНИЙ ХАОС У СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НА ТЛІ ЕПІДЕМІЇ»

Назагал складається враження, що боротися з коронавірусом хоче все менше відповідальних за це інституцій. Так, останнім часом чомусь перестала активно працювати координаційна рада з протидії поширенню COVID-19, створена Президентом. Вона ще збирається час від часу, але проколів засідань ніхто не веде та у відкритий доступ не викладає. Про це йдеться в листі до Офіса Президента, який оприлюднила експертна організація StateWatch. Наразі невідомо, коли відбувалися засідання ради протягом останніх місяців, хто в них брав участь та які приймались рішення. «Відсутність протоколів із конкретними прізвищами та рішеннями фактично унеможливлює демократичний контроль над результатами діяльності такої ради при Президентові України», — пояснюють у StateWatch.

Так само досі не працює спеціальна комісія при РНБО, яка мала б розробляти стратегію боротьби з коронавірусом на державному рівні. Це все наводить на думку, що за здоров’я громадян ніхто не несе відповідальності. Як додає представник координаційної ради «Українська медична експертна спільнота» Костянтин НАДУТИЙ, в умовах медичної реформи питання відповідальності за пацієнтів узагалі випадає з-під контролю МОЗ та Національної служби здоров’я.

«НСЗУ відповідає за те, що зробить держзамовлення в межах тих коштів, які їм виділені під ті програми, які вони склали. Міністерство охорони здоров’я відповідає, грубо кажучи, за балачки на тлі діяльності НСЗУ, — зауважує експерт. — На рівні адміністративних одиниць ніхто не відповідає за здоров’я людей. Адміністративні одиниці відповідають за комунальні видатки та теплоенергоносії, а ще за ліки для пільгових категорій населення. Лікарні автономні, вони самостійні господарюючі суб’єкти, підприємства, тобто вони роблять лише те, за що їм заплачено. Стандартів національних немає, бо їх скасували. Система медична в руїні, ми про це говоримо вже четвертий рік, при цій реформі, яка зводиться тільки до одного, що гроші ходять за пацієнтом. Але грошей мало, не на всі проблеми пацієнтів та не на всі ситуації вони передбачені, і деякі ситуації, як пожежну команду, треба оплачувати наперед. Ми маємо сьогодні некерований хаос у системі охорони здоров’я на тлі епідемії ковіду. Інші країни запроваджують більш контрольовані системи управління медициною, збільшують видатки на систему охорони здоров’я, а в нас указом Президента сказано, що слід зменшувати обсяг видатків на медичне обслуговування держави, бо треба віддавати державні борги».

Чого чекати далі кожному з нас? Певною мірою, багато що залежить від рівня особистої відповідальності. Втім, переповнений транспорт, пасажири з масками на підборідді та розмови про велику змову не додають оптимізму.