Градус людяності

Учора в Києві відбувся суд над 19-річним катюгою Олексієм Ведулою, який з особливою жорстокістю закатував і вбив понад сотню безпритульних собак. Цей випадок шокував громадськість та набув особливого розголосу в соціальних мережах: людей сколихнула жорстокість окремого випадку... У цей час волонтери й захисники тварин на вулицях рятували від морозів безпритульних тварин, зокрема й зовсім маленьких цуценят. Яскраві випадки нелюдської жорстокості ховають у своїй тіні не таку виразну, але не менш жорстоку щоденну байдужість та псевдогуманність. Хіба не заслуговують на такий же суспільний осуд і відповідь перед законом ті, хто викидає на вулицю вже непотрібних їм тварин?

Сьогодні на сторінках ЗМІ та в соціальних мережах йде активна боротьба двох ідеологій — гуманістичної та псевдогуманістичної. Поряд із новинами про волонтерські притулки та європейських ветеринарів, які безплатно стерилізують наших тварин, з’являються новини про сказ та людські жертви собачої агресії. Суспільство, умовно кажучи, розділилось на тих, хто за, хто проти, і тих, кому байдуже. Останніх найбільше. Саме байдужість, помножена на бюрократію, заважає розпочати тривалий та складний процес вирішення проблеми навіть за наявності всіх необхідних складників.

Поки Україна розмірковує й сперечається, як краще вирішити це питання, європейські ветеринари безплатно стерилізують наших безпритульних тварин. «День» спробував дізнатися, а чи готові українські ветеринари долучитися до цієї акції й чому досі цього не зробили? Як виявилося, готові. Питання в іншому: наскільки дієвими будуть ці разові акції поза продуманою державною програмою й у суспільстві, де байдужість — норма? Показовий приклад. У коментарях «Дню» студенти факультету ветеринарної медицини Житомирського національного агроекологічного університету сказали, що готові стерилізувати тварин і доглядати за ними в післяопераційний період безплатно — на базі навчальної ветклініки. Єдине, що потрібно, — медикаменти й відповідне рішення міської влади. «Щоб діяти на законних підставах, ті, хто хоче займатися стерилізацією тварин, мають укласти договір із міською ветеринарною клінікою, куди доставляють безпритульних тварин. Без дотримання цієї умови такі дії підпадають під дію Кримінального кодексу України. Міського нормативного документа в цьому плані не потрібно», — прокоментувала студентську ініціативу Світлана ПІВОВАРОВА, начальник управління житлового господарства Житомирської міської ради.

«День» опитав ветеринарів і захисників тварин, що насправді заважає розв’язанню проблеми безпритульних собак, наскільки ефективною в даному разі є стерилізація і чому, щоб вирішити проблему з тваринами, спочатку потрібно розв’язати проблему з людяністю в суспільстві.

«КОЖНИЙ ЛІКАР ПОГОДИТЬСЯ ПРООПЕРУВАТИ БЕЗПЛАТНО. АЛЕ...»

Валентина ФАСОЛЯ, завідувач кафедри внутрішніх хвороб тварин та фізіології факультету ветеринарної медицини Житомирського національного агроекологічного університету, доктор ветеринарних наук, директор приватної ветеринарної клініки:

— У Житомирі мене майже всі собаки знають. Я люблю їх безмежно. Але я знаю, що таке група тварин, які небезпечні для людини. Стерилізація, кастрація — це те, що можна провести за три дні, може, за місяць-півтора, а за два місяці — зробити це по всій Україні. Коли не буде, за Булгаковим, розрухи в нашій голові. Поки чітко не визначимо — без застосування понять «люблю» чи «не люблю» — тварини в нашому місті, соціумі мають таке-то місце, і їх потрібно на те місце поставити. Це є вид живих істот на землі. І ми просто проґавили момент, коли вони «вилізли нам на голову». З великої любові чи, може, через байдужість. Факт є фактом — безпритульні тварини сьогодні небезпечні для суспільства. Треба дати лад кількома заходами. По-перше, змінити ставлення до тварин, адже вони мають право на життя. По-друге, ми маємо зрозуміти, скільки тварин у місті ми можемо утримувати. Решта — коштом людей. Є в місті 100 тис. родин, і кожна з них може взяти собі собаку? Тоді собак може бути 100 тис., наприклад. Безпритульні тварини поширюють хвороби. Ми маємо розгорнути рекламну роботу і частину тварин віддати людям. Не взяли — робити евтаназію. Коли дамо лад, кожна тварина буде бажаною.

Михайло ПУКІВСЬКИЙ, головний лікар Львівської обласної лікарні ветеринарної медицини:

— Безпритульними тваринами, згідно із законодавством, має опікуватися муніципальна влада. Тобто для котів і псів-«безхатьків» треба створити притулки. Ветеринари можуть стерилізувати тварин хоч і безплатно, чи у формі гуманітарної допомоги — це не є надзвичайно важко. Але! Тварину після стерилізації потрібно утримувати в нормальних умовах, а не примітивних, котрі поки що маємо . Якщо ж, умовно кажучи, бабці опікуються тваринами, збираючи харч для них по смітниках, то, стерилізуючи тварину, ветеринар фактично прирікає її на смерть. Чому? Бо неможливим є повноцінний післяопераційний догляд. Отож, як на мене, за нинішніх умов краще взагалі нічого не робити, щоб не зашкодити тварині. Зрештою, таке моє ставлення ґрунтується на першій лікарській заповіді — не зашкодь. І не вважайте мої слова за пафос. Наголошую: якщо є нормальні умови для післяопераційного догляду за твариною, стерилізація не проблема. Гадаю, кожен лікар погодився би прооперувати на спонсорській основі і десять, і більшу кількість собак, але... Будуть притулки — буде стерилізація!

Ольга АБУКАРЕ, президент Черкаської організації захисту тварин «Друг»:

— Наша організація працює в Черкасах із 2007 року. У притулку — понад 400 собак. Щоб їх прогодувати, нам дали кошти з міського бюджету. Але цього вистачить на два-три місяці. А решта — пожертви: черкащани приносять продукти, деякі магазини віддають нам неліквідний товар. Годуємо собак щодня удвох — я і моя помічниця. Вихідними до нас приєднуються ще кілька людей. На жаль, тварин не стерилізуємо. Але допомагаємо, якщо до нас звертаються, радимо лікаря.

Напевно, наші ветеринари не роблять безплатної стерилізації тварин, бо не мають такого бажання. Треба ж гроші заробляти. І як стерилізувати без наркозу? Потрібен наркоз. А ліцензія, щоб використовувати наркоз під час стерилізації, коштує 50 тисяч гривень. Уже ніхто не зможе стерилізувати безплатно. Якби хоч медикаменти було оплачено, то хтось, може, й погодився б. У Черкасах багато спеціалістів, проте стерилізацію як належить роблять одиниці. Собівартість стерилізації без роботи лікаря — це копійки, до 50 гривень потрібно витратити на одну собаку. Проте в Черкасах менш як 300 гривень за цю процедуру ніхто не бере.

Олег ГРОМ, голова Тернопільської обласної громадської організації «Асоціація захисників безпритульних тварин «Ноїв ковчег»:

— Проблема безпритульних тварин нагальна в Україні, але, на жаль, не пріоритетна. Щоб розв’язати цю проблему, треба двох чинників — бажання й участі влади і участі громадськості. У кожному місті України є громадська організація, яка над цим працює, проте бракує сприяння державних органів. Держава має давати кошти, не все повинно відбуватися на волонтерських і громадських засадах. У Тернополі реалізують міську програму зі зменшення популяції безпритульних тварин, яка передбачає стерилізацію, але, на жаль, не все виходить як слід. Так, узимку стерилізація — річ неможлива. І тільки через те, що не завершено будівництво пункту утримання тварин після операції. Наша громадська організація шефствує над пунктом, — дбаємо про тих тварин, які туди потрапляють. Але в мороз оперувати і вивозити тварин практично на вулицю — у вольєри — неможливо! Попри міську програму, Тернопільська обласна громадська організація «Асоціація захисників безпритульних тварин «Ноїв ковчег» сама робить стерилізацію тварин — коштом пожертв від тернопільців. Якщо українські ветеринари зможуть об’єднатися і влаштувати таку акцію, ми приєднаємося.

Сергій САХНЮК, лікар ветеринарної медицини, Житомир:

— З півроку тому, коли ми зустрічалися з представниками міської влади, більшість присутніх ветеринарних лікарів твердили, що можуть надавати послуги, зокрема зі стерилізації безпритульних тварин, безплатно. Загалом, якщо справу ставити на серйозну основу, має бути певний порядок. Бо ж після стерилізації щонайменше три дні гояться рани, а до повного одужання минає 10 днів, коли тварину треба десь утримувати, годувати. Тож ідеться про постійне приміщення, корми. Сьогодні наше місто не готове за це платити. Робити стерилізацію безплатно в обсязі, про який я кажу, в Житомирі можуть якщо не всі, то разом зі мною чоловік із три-п’ять. Створення стаціонарної бази для такої справи потребує не одного року, а ті, хто дає на це кошти, хочуть, щоб усі бачили, що вони це роблять, — їм треба негайного результату. Проте є й інший бік проблеми. Якби навіть швидко стерилізувати всіх тварин або якби вони зникли, за рік-півтора вулиці міста знову заповнили би безпритульні чотириногі. Бо люди не хочуть стерилізувати своїх тварин, а тих, що безконтрольно з’являються на світ, викидають.

Борис ІВАНОВСЬКИЙ, студент 3-го курсу, Андрій БЕЗНОСЕНКО, студент 4-го курсу, факультет ветеринарної медицини Житомирського національного агроекологічного університету:

— За умови, що є обладнання, медикаменти, ми могли б узятися до стерилізації безпритульних тварин — безплатно. При факультеті є навчальна ветеринарна клініка, де це можна було б робити. Треба інструментів, медикаментів і... собак. Треба, щоб тварин хтось приводив, бо не будуть же студенти їх ловити. Ми б їх стерилізували і, зачекавши, поки можна зняти шви, випускали б. Ще треба, щоб відповідне рішення ухвалила міська рада, бо без сприяння стати до такої роботи важкенько.

Андрій МАКОВСЬКИЙ, лікар-ветеринар клініки «Біосвіт», Дніпропетровськ:

— У нашому місті є організації із захисту тварин, які періодично проводять акції із стерилізації тварин із дворазовою знижкою. Проте зовсім безкоштовної стерилізації бути не може. Ветеринарні лікарі можуть провести доброчинну акцію, але ж витратний матеріал не буває безплатним. Вартість стерилізації тварини залежить від матеріалів, що використовуються, і розміру тварини. Наприклад, операція із стерилізації кота коштує 300—500 гривень, невеличкого собаки — стільки ж, а великого — близько 800 гривень. Гадаю, якби в Україні знайшлася заможна людина чи добродійний фонд, готовий узяти на себе необхідні витрати, то знайшлися б і добровольці з-поміж лікарів-ветеринарів, які взяли б участь в добродійних акціях. А поки що ми лише інколи проводимо безплатні стерилізації на прохання місцевих організацій із захисту тварин.

ЧОТИРИ НЕОБХІДНІ УМОВИ

Марина БЕССАРАБОВА, активістка Харківської обласної громадської організації «Зоозахисне об’єднання «Разом»:

— Нині в Україні, зокрема і в Харкові, питання полягає не в тому, чиїм коштом стерилізувати, а в тому, чи готові ми дозволити доживати свого віку на вулиці простерилізованим соціалізованим тваринам, оскільки після стерилізації через відсутність притулків подіти безпритульних нікуди. У Харкові, наприклад, виділяють чималі кошти на розв’язання проблеми, але їх спрямовують на знищення безпритульних тварин. Від стерилізації як методу зменшення кількості безпритульних тварин відмовилися в принципі. Допомогу німецьких ветеринарів мають намір переадресувати тваринам незаможних громадян, оскільки харківських безпритульних стерилізувати немає сенсу: на них все одно чекає евтаназія. Харків узяв за основу досвід країн, що практикують незворотне відловлювання, запозичивши із закордонної системи лише верхівку й забувши про решту її складових: мережа притулків, популярність усиновлення тварин із притулків, закони, що працюють, популярність меценатства й активність волонтерського руху.

Допомоги ветлікарів-волонтерів нашій країні, звичайно, бракує. Це зрозуміло: фахівці різних галузей передусім виживають і годують сім’ї, а не думають про глобальні державні проблеми. До речі, відгукуючись на заклик громадських організацій, у Харкові деякі ветклініки йдуть назустріч своїм безпритульним пацієнтам, установлюючи пільгові ціни на їхню стерилізацію та інші операції. Але на глобальному рівні це крапля в морі.

Масову стерилізацію може спонсорувати закордоння, безплатно можуть працювати вітчизняні ветеринари, але все одно це сізіфова праця, якщо на державному рівні не буде вибудувано цілої системи, спрямованої на розв’язання проблеми безпритульних тварин. Прикладом може бути ситуація в Одесі, чи не найблагополучнішому й найгуманнішому місті щодо поводження з безпритульними тваринами. Там уже п’ять років коштом німецьких спонсорів існує Центр стерилізації тварин. Прооперованих собак випускають знову на колишнє місце (метод ВСП). Проте безпритульні тварини в Одесі є й досі. Тому однієї стерилізації без решти складових комплексного підходу не досить.

Щоб припинити потік потрапляння нових тварин на вулицю, потрібен комплекс взаємозв’язаних заходів, одне з головних завдань яких — усунути ситуацію надлишку домашніх тварин. І державні діячі, відповідальні за собаче питання, і кожен хазяїн собаки чи кота повинні зрозуміти взаємозв’язок між надвиробництвом домашніх тварин і наявністю безпритульних. Надвиробництво означає ситуацію, коли кошенят і цуценят, що народжуються на світ, більше, ніж потенційних господарів для них. Непотрібні стають безпритульними, або ж їх доводиться вбивати. Також надлишок домашніх котів і собак унеможливлює всиновлення тварин із притулків або у волонтерів громадських організацій.

Завдання держави — всіляко заохочувати стерилізацію тварин, що мають хазяїнів, усиновлення колишніх безпритульних, запроваджувати санкції за безконтрольне розмноження і безвідповідальне утримання чотирилапих, пропагувати гуманне й терпиме ставлення до тварин, виховувати повагу до їхніх прав і свобод.

А про яку мудрість і системний підхід держави можна вести мову, якщо навіть та дещиця, яку вдається зробити громадським організаціям (популяризація стерилізації, наприклад), перекреслюється необдуманим урядовим рішенням, як це сталося, наприклад, з кетаміном. Пристрасті, що розпалилися довкола нього ще на початку минулого року, призвели до того, що підвищилася вартість і без того недоступної для більшості населення стерилізації, а саме слово обросло шлейфом неприємних асоціацій — «оперують по живому», небезпечно тощо.

Закордонні волонтери, громадські рухи та інші можуть лише ініціювати, виробляти рекомендації, виконувати частину роботи, але без зацікавленості і зусиль самої держави відчутного ефекту не буде.

Людмила МИЛОВАНОВА, президент Ліги захисту тварин «Вірний друг», Сімферополь:

— Ліга захисту тварин «Вірний друг» вже три роки проводить стерилізацію бездомних тварин власними силами. У нас є 15 волонтерів, ми уклали договори з чотирма клініками. Вся ця робота здійснюється на пожертви любителів тварин, збори від добродійних заходів та інші громадські кошти. Йдуть нам назустріч і ветеринари — стерилізація кота по лінії нашої Ліги коштує 100 гривень, а собаки — 150 гривень. Це удвічі нижче від комерційної ціни в цих клініках. За ці три роки ми стерилізували понад 1000 безпритульних тварин і сотні їх передали в хороші руки під час операцій «Дорога додому» та інших добродійних заходів.

Звичайно, ми вдячні нашим закордонним друзям і колегам, які виявили бажання допомогти нашим містам з організацією захисту тварин до Євро-2012, але це тимчасовий і разовий захід, який докорінно ситуації не змінить. Для цього потрібно вести системну й постійну роботу, і в цьому нам не можуть допомогти жодні іноземці, поки ми самі не розв’яжемо проблему комплексно. З досвіду багарічної роботи у сфері захисту тварин я можу сказати, що хоча люди в нас, зокрема й фахівці-ветеринари, дуже люблять і захищають тварин, проте причина всієї жорстокості суспільства у ставленні до тварин у тому, що наша держава залишається великим ненависником тварин і нічого не хоче зробити для їх захисту. Сьогодні це вже дуже серйозна гуманітарна проблема. А для того, щоб докорінно виправити ситуацію, потрібно не так вже й багато.

По-перше, чинний закон щодо захисту тварин не охоплює всіх нюансів проблеми. Цілком очевидно, що мають бути запроваджені податки на придбання та утримання тварин. Вони мають бути невисокими, але при цьому кожен, хто збереться завести кота чи собаку, замислиться, чи справді це йому потрібно і чи зможе він виконати всі юридичні й фінансові умови.

По-друге, в державі повинні існувати ліцензії на розведення тварин, оскільки нинішня ситуація з паруванням і продажем цуценят і кошенят призводить не просто до псування і знецінення порід, а й до безконтрольного розмноження фактично безпородного молодняка, який рано чи пізно опиняється на вулиці і гине, якщо його не підбируть наші волонтери.

По-третє, в кожному місті чи регіоні повинні існувати спеціальні правила утримання тварин, які б передбачали відповідальність господарів за їхній стан, утримання, постійний контроль держави за цим питанням і створювали умови для того, щоб не збільшувалася кількість безпритульних тварин.

По-четверте, ми дуже вдячні нашим ветеринарам за те, що дехто з них встановив пільги на стерилізацію тварин по лінії нашої Ліги, ми чудово розуміємо, що за нинішніх економічних умов вони не можуть зробити більшого, ніж просто знизити нам ціну удвічі. За таких економічних умов їм просто не до того, аби створювати громадські рухи і займатися доброчинністю. Так складається тому, що часто ветклініки самі насилу виживають — у нас невиправдано високі ціни на оренду приміщень, на медикаменти, на матеріали, у нас дуже високі податки. Ветлікар може і згоден був би зробити операцію безплатно (до речі, до цього ми намагалися залучити студентів ветеринарних факультетів), але він може знизити ціну лише за рахунок оплати своєї праці, але не зняти її повністю.

Ми намагалися вирішити питання з міськрадою, проте органи державної влади не люблять і не хочуть за це братися. Ми пропонували створити в місті добродійну клініку, врегулювати питання нормативно-правовими актами, виділяти гроші на розв’язання проблеми безпритульних тварин, але чиновникам просто не до цього. І ми упевнені, що доки державні органи на всіх рівнях не усвідомлять складності цієї проблеми і не візьмуться за її розв’язання в системному і постійному плані, жодні громадські рухи, жодні іноземні волонтери її не розв’яжуть.