Одкровення козака Михайлика

Із конструкторів Lego Михайло Корженівський відтворює вдома битви воїнів УПА, цитує напам’ять вірші Василя Стуса й Ліни Костенко, його улюблені історичні герої — Святослав Хоробрий, Іван Виговський та Петро Болбочан. Про добу Козаччини він знає стільки всього, що навіть готував запитання для вікторини на цю тему для учнів 9 — 10 класів!

Забігаючи наперед, зазначимо: про втручання батьків у дитячий світ Михайлика не йдеться. Вони просто уміють чути бажання дитини: які книжки йому цікаво читати, які вистави чи виставки відвідати, на які теми поспілкуватися. І так усі разом у родині плекають одне в одного почуття патріотизму.

Нещодавно козак Михайлик (саме так він іменує себе публічно) разом з мамою Оксаною Підопригорою завітали до редакції «Дня». До речі, читачі газети практично вже трохи знайомі з цим здібним хлопчиком — завдячуючи нашій фотовиставці 2018 року: світлина з Михайликом «Справжній полковник» брала участь у фотоконкурсі.

РОСІЙСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Проукраїнська позиція хлопчика, котрий вголос її засвідчує в соцмережі й навіть в інтерв’ю по телебаченню, подобається не всім і в нас на батьківщині, і за її межами. Напередодні нашої зустрічі знайомі Оксани Підопригори надіслали їй фотоскрін — Михайлик став героєм сюжету на російському каналі. «Мені це фото скинули друзі, це програма «60 минут», — розповідає деталі жінка. — Як мені переповіли, йшлося про позов Росії до ЄСПЛ проти України, що ми тут, бачте, людей убиваємо. І коли Михайлик прийде до влади, теж буде убивати людей. Ця думка транслювалась російським телебаченням. До речі, не всі українці згодні з тим, що говорить син. Мене дивує, коли дехто коментує щось у негативному дусі, бо видається так, що вони ненавидять українську дитину за те, що вона хоче жити в Українській державі».

Мабуть, «участь» у програмі російського ТБ важко назвати славою, але Михайло поступово стає публічною людиною — його впізнають під час їхніх сімейних вилазок у світ, часто просять сфотографуватися. «Мені хочеться кудись сховатися й нікуди не висовуватися, щоб мене ніхто не впізнавав і не розпитував», — каже український школяр.

ІСТОРИЧНА ВІКТОРИНА

Щоб зрозуміти, чим Михайло відрізняється від своїх однолітків, варто розповісти про один цікавий факт його життєпису (до речі, мама у відповідь на уточнювальні запитання додавала, що шкодує, що не вела хронологію розвитку інтересів і захоплень сина, а раптом це наш майбутній дипломат?).

«Мої знайомі із Деміївського ліцею запропонували підготувати запитання для вікторини серед учнів 9 — 10 класів, — розповідає мама Оксана. — Нас попросили придумати що-небудь цікаве: наприклад, було питання про участь Виговського в Конотопській битві. Михайлик вважає, що це була перша гібридна війна. Бо так і є».

«Так, і ще одне моє запитання: що шведи загубили під Полтавою, як вони там опинилися під час Північної війни? Насправді шведи зробили королем Речі Посполитої польського магната Лещинського, який хотів, щоб українці підтримали його на престолі, — відтак шведи перейшли на територію України, — долучається до розмови Михайлик. — І ще таке запитання: що було зображено на першому прапорі козаків? І хто сказав: «Лякай польського короля турецьким ханом, а турецького хана польським королем»? Це сказав Петро Дорошенко. Історія — це наше майбутнє, бо якщо ми не знатимемо свого минулого, то й надалі будемо наступати на ті самі історичні граблі, будемо робити ті самі помилки. І зараз у нас одна велика помилка — у наших 73% (має на увазі кількість виборців, котрі проголосували за президента Володимира Зеленського. — Ред.). Ці люди хочуть мирно жити, але нічого для цього не роблять. Вони не цікавилися історією і повірили обіцянкам. Але сподівання не виправдалися».

СІМЕЙНИЙ ДЕНЬ

Звідки у дев’ятирічної дитини такі дорослі та зрілі думки? Хтось може подумати, що з хлопчиком цілодобово ведуться розмови на історичну тематику, йому зумисно дають читати історичні першоджерела чи взагалі не дають можливості гратися з однолітками.

«Планує зазвичай усе мама — куди ми їдемо, куди ходимо», — розповідає Михайло про звичний розпорядок свого дня. — «Але ж я запитую твоєї згоди, чи підемо в суботу в музей чи у п’ятницю на спектакль? — долучається Оксана. — Тобто я планую, але домовляємося ми разом. На вихідних він сам часто запитує, куди ми сьогодні підемо».

Серед нещодавніх культурних заходів — вистава про війну на Донбасі «Чуваки не святкують, або Ukrainian». Концерти ансамблю ім. П. Вірського, вистави театру ім. І. Франка — це було ще раніше. Михайлик навіть підспівував у Національній опері виставу «Запорожець за Дунаєм».

«Його не треба розважати, — каже мама, — він увесь час зайнятий своїми справами. Останні півроку навчання у школі здійснюється дистанційно, тому в нього з’явилося ще більше часу, бо домашні завдання робить швидко».

«Тільки для мами моя кімната — наче мінне поле, але це мій простір. От прийшла якась ідея в голову, я собі сконструював якусь битву. Із останнього я відтворював афганську війну. Про ці події мені розповідав тато, казав, що афганці виграли, що під час призову в армію тоді багато українців забрали», — каже хлопчик.

«А потім кажуть, що батьки забивають дитині голову, що дитина все транслює, що відбувається вдома. А де ж дитина має цього всього набиратися, — дивується Оксана. — Звісно, можна було б зробити такий собі кубик, обмежений простір, у якому існувала б дитина. Але я знаю, як важко жити за сценарієм, який нав’язує тобі світ».

«І я не можу бути у своєму кубику, це не для мене», — резюмує Михайлик.

КОЗАЦЬКІ ЗАБАВИ

Тож щоб не жити «в кубику», в сім’ї шукають спільні вподобання. Зараз це — історія. Мабуть, найбільш захопленим нею в сім’ї став Михайлик. «Починати можна з коміксів — у мене це були комікси про козаків-запорожців «Даогопак», про гетьмана Павла Скоропадського, про останній бій УПА. Вдома книжок багато, навіть захопив мамину поличку. Зараз тема козацтва відійшла на другий план, мене більше цікавлять УНР та УПА, бо про них є більше інформації, а то про козаків можуть наговорити всього, а це в голову неправильно залетить...» — ділиться досвідом Михайло.

СВІТЛИНА З МИХАЙЛИКОМ «СПРАВЖНІЙ ПОЛКОВНИК» БРАЛА УЧАСТЬ У ФОТОКОНКУРСІ «ДНЯ» ТРИ РОКИ ТОМУ / ФОТО ОКСАНИ ПІДОПРИГОРИ

До речі, козацтвом хлопчик зацікавився досить рано. «У три з половиною роки ми були в Національному історичному музеї, особливо йому сподобалися експозиції, присвячені часам Козаччини», — каже мама Оксана.

Ще раніше, років з двох, він ходить із чубчиком, як у козаків. Але не «оселедцем» — Михайло одразу вам заперечить, що це невірна назва, а та, що насаджена Катериною ІІ після розвалу Січі.

Разом із сином відкриває для себе по-новому історію й мама. Вона каже, що Михайло вчить все із самого початку, а їй доводиться перевчатися й по-іншому аналізувати багато фактів. «Коли ми взяли вперше до рук календар «Знай наших», для мене в ньому відсотків 80 персоналій були невідомими. Потім ми почали шукати щось про кожного із них — так я відкрила для себе Агатангела Кримського, а син захопився Петром Болбочаном».

Зараз уподобана героїня Михайла — Софія Галечко. «Це жінка із загону Січових стрільців, котра перша одержала нагороду дуже високу. Це була перша жінка в легіоні УСС», — розповідає хлопчик.

МОВНЕ ПЕРЕВИХОВАННЯ

Оксана Підопригора зізнається, що після появи сина більше цікавиться історією, політикою та мовою, ніж це було раніше. До народження Михайла спілкувалася російською, навіть перші казки читала російськомовні. Переломним моментом став 2017 рік. «Навіть коли почалася війна, якось не могла усвідомити, чому я не можу любити Україну, спілкуючись російською мовою? 2017 рік виявився насиченим на події: ми познайомилися з Юрієм Журавлем, Сашком Лірником, і мені стало якось ніяково від того, що зустрічаються такі люди в моєму житті, я пишу в соцмережах українською, а при спілкуванні досі виникав якийсь бар’єр», — згадує Оксана.

Зараз син категорично заявляє, що погано ставиться до всього російського. Навіть коли почув російську мову під час свята першого дзвоника, відмовився йти на «шкільну лінійку», доки мама не звернулася до адміністрації з проханням вести захід державною мовою.

«Мама розповідала, що до мене вона була така, як ось ці 73%», — каже Михайлик. Мама не ображається, пояснюючи, що намагалась бути аполітичною людиною. Однак з таким сином це неможливо. У два роки він співав «Я піду в далекі гори» Квітки Цісик, пізніше захопився акторами Богданом Ступкою та Іваном Миколайчуком. І навіть став героєм фільму «Захар Беркут».

«Михайлик змалечку мріяв і досі мріє стати актором. Коли він вперше нам про це сказав, через якийсь час побачила анонс у Фейсбуці про кастинг на зйомки у фільмі, — розповідає Оксана. — На зйомках хотів оббігти увесь знімальний майданчик, а я стримувала, щоб не заважав знімальній групі. І таких епізодів було чимало. Якось нашим фаворитом став Олег Скрипка. Малий побачив мюзикл у його виконанні, переслухав усі пісні. Ми потрапили на концерт Олега Скрипки, і під кінець концерту син сидів у нього на шиї. А потім познайомився з ним особисто під час радіоефіру, на який нас запросили. Тоді ж Михайло почув, що Скрипка розмовляє з кимось французькою мовою, і теж захотів вивчати французьку. Чотири роки ми вже вчимо цю мову».

ПАТРІОТИЧНИЙ «РЕЦЕПТ»

Як і всіх дітей, Михайлика стомлюють розлогі розмови, тож наостанок попросили у нього кілька порад, то як же виховувати зараз патріотів. На що хлопчик обурився: скільки ж можна його про це запитувати.

«У деяких країнах, коли стаються якісь конфлікти, усі готові виступити як єдина стіна, тоді ворог відступає. Я дуже хочу, щоб Україна була як єдина стіна. Зараз у нас не так. Коли почалася війна на сході, всі так і зробили, а далі? — таки зголошується на коротке резюме Михайлик. — Щодо виховання дітей, то треба змалечку розповідати про все українське, ставити мультики історичні, якщо закордонні — то з українською озвучкою. Можна купувати книжки українською мовою та про українську історію. І треба розповідати дітям про різні історичні моменти, і про те, чому ми з Росією не братні народи».

А ще Михайло вважає, що вивчати історію в школі лише з 5 класу — таки пізно: «Занадто довго наші вороги правдиву історію України приховували, перекручували і спотворювали. Мову забороняли. Пісні звідусіль і досі лунають російською, а все чому — через незнання історії. Потрібно знати не просто дати й події, а розуміти причини і наслідки, робити висновки».