«Хочу, щоб над власною цілісністю працювало якомога більше людей в цій країні»

1. Це рік, коли від хаотичного ковідного «що робити?», українці потроху почали стабілізувати ситуацію, нехай і частково. Коли нові виклики вже почали обростати адаптивними рішеннями – той, хто обрав гнучкість, вже має свій профіт у новій реальності. Разом з тим відсутність грамотної комунікації поглиблює напругу у соціумі – до політичної поляризації додалась ще й поляризація щодо щеплень. Люди бояться невизначеності і виливають свої страхи, шукаючи винних, але рішення полягає в тому, щоб знайти точку опори і захист від невидимої, і головне, не до кінця зрозумілої загрози.

2. Оскільки я родом з Полтави і стежу за тим, що там відбувається, для мене антигерой року – Полтавська міська рада і її очільник. У місті є метафора того, що відбувається загалом у всіх процесах – ансамбль Круглої площі, який в грудні 2020 року втратив свою частину – колишній кінотеатр ім. Котляревського. За рік, що минув, нічого не було зроблено для того, щоб це виправити. Є якісь слова, але не чути наміру, готовності.

А герой року – український народ. Тому що вкотре, в непростих умовах, він уміє розвивати, створювати, переосмислювати. У неоднорідному процесі зростання суспільства і України як держави я бачу неспішний, але суттєвий поступ уперед – від ветеранських форумів до створення метафоричних карт на основі вітчизняного травма-досвіду, від фешен-індустрії та ІТ до колишніх полонених ОРДЛО і ветеранів україно-російської війни, які репрезентують країну всьому світові. Тисячі маленьких перемог – саме з них складеться наше омріяне завтра.

3. Хотілося би більше тем, які допомагають зрозуміти людину – її мотиви, те, що передує діям. Аналітику поточного моменту, аналітику в розрізі історичного екскурсу і ракурсу, соціологічну аналітику – ким є ми, які наші слабкі і сильні сторони, що ми можемо добре, чому треба вчитися. Це все як через приватні історії, так і через думки експертів, дослідників. Тобто всього того, що ви і так робите добре і якісно.

4. Я намагаюся відвідувати різні заходи, щоб відчувати «дух часу». І надихає мене найбільше бізнес, його оптимізм і пошуки рішень, а ще більше – підростаюче покоління з його нетривіальним свіжим мисленням. Це і діти моїх знайомих, які в 13-17 років вже навчають молодших, це і підлітки, яких запрошують на роботу корпорації, і винахідники, і воїни. Молодь має набагато кращу базу для старту, має менше страхів і установок, які заважають розвитку. Так, там є свої виклики і нюанси, але вони мислять значно глобальніше, і кордони їх точно не обмежують. 

Це все дає сили триматися оптимістичного настрою. Адже якщо вони бачать можливості або будують собі власні «злітні майданчики» то варто брати з цього приклад.

5. Цей рік дав мені розуміння власної цінності, важливості власного наповнення, бо лише так можна давати щось цьому світові. З виснаженого джерела не наллєш напитися іншому. Розорані землі не вродять врожаєм. Тому головна ідея, з якою я прожила цей рік і з якою іду в наступний, – спочатку маску на себе, а потім на того, хто поруч. Хочу, щоб над власною цілісністю працювало якомога більше людей в цій країні, щоб розуміли важливість кожного і бережно ставилися як до себе, так і до інших, бо людина – це справдешній скарб.

6. Для мене «День» - це осердя України-інтелектуальної. Це змога говорити/читати не лише про хайпове і новиннєве, але мати простір для осмислення України як системного організму, що спирається на історію, у якому нутрують соціальні процеси перетворення, де є простір для дослідження явищ і їхньої зваженої оцінки. Це поле для пізнання свого народу, його спадщини і студії з того, яким може бути його майбутнє. Дякую команді за акумулювання і поширення цінних і глибоких матеріалів, за співпрацю, за увагу до гуманітарної тематики! Бажаю розширення та зростання газеті, поширення на нові простори і вдячних читачів, тих, які пробуджуватимуть власний розум, рефлексію, читаючи ваші матеріали.