Виставку сучасного іконопису демонструють у галереї Львівської національної Академії мистецтв «Пори року» (вул. Вірменська, 23). У показі – кілька десятків робіт, щойно створених іконописцями України та Польщі – під час уже тринадцятого за рахунком Міжнародного пленеру «Новиця». Щоправда, цього року пленер відбувся не в Польщі, як зазвичай, а в нашій Криворівні, і це – Гуцульщина, Верховинський район, Івано-Франківська область. Чому так? Якщо стисло, то через карантинні обмеження. Тому Новицький пленер-2021 і став виїзним – Криворівнянським. Уперше.

Журналістові «Дня» вдалося поспілкуватися з кількома учасниками пленеру, і всі вони, як «під копірку», казали про те, що в Криворівні, як і в усі попередні роки в Новиці, зібралося винятково гарне товариство, яке створило дуже гарну спільноту. І насправді два тижні перебування в Криворівні – це був дуже гарний час. І дуже важлива складова творчості. Бо коли працюється з однодумцями, колективно, це дає багато позитивних вирішень. Також допомагає в персональній творчості.

Враження від пленеру співорганізаторів та учасників – трохи згодом. А зараз – коротка історія проєкту і його мета.

Уперше пленер у селі Новиця (Горлицький повіт Малопольського воєводства, місце народження поета, письменника, перекладача, літературознавця Богдана-Ігоря Антонича) відбувся 2009 року.

Мета пленерів і головне бажання організаторів заходу – звернути увагу на багатовікову спадщину сакрального мистецтва, яка донині існує в культурі України, Польщі та Білорусі. Спільна праця іконописців, щорічні підсумкові виставки, каталоги, а також вивчення і презентація вже досягнутих результатів співпраці іконописців різного віросповідання і національностей повинні служити ламанню стереотипів, побудові та зміцненню стосунків, що ґрунтуються на християнських коренях культури регіону.

Зголошуються до пленерів професійні художники й аматори, також – викладачі мистецьких вишів і студенти, які конфесійно приналежні до різних церков, говорять різними мовами і яких об’єднує покликання до писання ікон. Цьогорічні учасники – шестеро митців із Польщі і понад двадцять митців із України (зі Львова, Луцька, Івано-Франківська та Києва), і це як студенти кафедр сакрального і монументального мистецтва Львівської національної академії мистецтв, так і знані іконописці. Вікові межі – від18 до 50 років. Якщо зробити умовний поділ на тих, хто приїжджає на пленер щороку, і нових його учасників, то співвідношення – 60Х40.

Кожен пленер має свою тему. Тема цьогорічного – Пісня пісень.

Важливо, що ці зустрічі не тільки іконописні – краєзнавчі також. І про це далі в прямій мові.

«ВІДІЙТИ ВІД ІЛЮСТРАТИВНОСТІ І ШУКАТИ АСОЦІАТИВНІСТЬ»

Остап ЛОЗИНСЬКИЙ, співорганізатор і постійний учасник Новицьких пленерів:

– У всі попередні роки нашу виставку приймав Національний музей у Львові. Цього року – галерея «Пори року» Львівської академії мистецтв. Дуже вдячні академії – співорганізатору нашого пленеру. На відкриття до нас прийшло дуже багато людей – Новицький пленер завжди спричинює зацікавлення. Щодо теми пленеру, Пісня пісень, і робіт, то художники підходили до цього дуже індивідуально, тому і роботи такі різні. Дехто брав просто певний вірш із Пісні пісень і робив із нього ілюстрацію. Хтось підходив до цього більш образно. Хтось – більш філософськи. Насправді тема «Пісня пісень» складна – тим, що дуже легко вдатися до ілюстративності. І великим завданням, власне, було відійти від ілюстративності і шукати асоціативність. І пробувати створити ікону на цю тему. Бо все ж таки богослови вважають, що Пісня пісень – це одна з найважливіших християнських книг Старого Завіту. Це чи не перша християнська книга, яка вже була в Старому Завіті. Саме тому виникло, як на мене, багато дуже цікавих вирішень, композицій, і цей пленер для розвитку сучасного сакрального мистецтва має важливе значення. 

Ми всі дуже плідно і гарно попрацювали. Дуже гарна локація – Карпати, які надихають до праці. Складалося таке приємне, гарне відчуття, що ми – майже як у Новиці… Крім, власне, іконописання, мали час на те, щоби піти в гори, поїхати на екскурсію (наприклад, у Дземброню, в монастир, де є іконостас на склі однієї з учасниць нашого пленеру – Оксани Винничок), вели духовні бесіди з парохом Криворівні Іваном Рибаруком – отець дуже глибоко протрактував нам тему «Пісня пісень», задав нові духовні вектори пошуку. Це надихало. Також трохи мандрували Гуцульщиною. Були в Музеї Івана Франка в Криворівні, їздили в Косово і Коломию… Було серед нас достатньо людей, які вперше в Карпатах чи в Україні вперше, тому ми хотіли наситити цей пленер різнобічно, щоби люди, які в нас уперше, розказували про українські Карпати – і в Україні, і поза її межами.

«ПЛЕНЕР – ЦЕ ОТОЧЕННЯ І ЧАС ТА МОЖЛИВІСТЬ НА РЕАЛІЗАЦІЮ»

Катерина КУЗІВ, учасниця Новицьких пленерів:

– Двічі їздила на пленер. І двічі дистанційно передавала роботи на пленер. Я випускниця кафедри монументального живопису Львівської академії мистецтв. І є викладачем «Львівської політехніки» – кафедра дизайну та основ архітектури. Для мене особисто пленер – це оточення і час та можливість на реалізацію. Це прекрасно, коли є два тижні, виділених суто на роботу. Ми ставимо перед собою завдання розвитку сучасної іконографії, і дуже часто на пленерах порушуються питання, які є не дуже розвинутими в іконописі. Наприклад, тема «Пісня пісень» зустрічається в іконописі украй рідко. Також, приміром, тема «Псалми», яку ми опрацьовували на одному з попередніх пленерів. І дуже гарно, коли збираються разом представники різних країн, які розвивають цю іконографію, сучасну ікону, яка готова йти водночас із сучасним світським мистецтвом, бути ближче до сучасної людини. Бо в такий спосіб людині, яка не є обізнаною в богословських питаннях, легше звернутися до ікони, звернутися до Бога. Важливо, щоби ікона не була артефактом, а була живою. Функція нашої ікони – візуальне проповідування. Тому я й говорю, що ми живемо від Новиці до Новиці. Це – неймовірний час. Ми – однодумці. Оце найважливіше.

«РАЗОМ МОЖЕМО ТВОРИТИ МАЙБУТНЄ – ЗВ’ЯЗКАМИ МІЖ ХУДОЖНИКАМИ»

Катажина ЯКУБОВСЬКА-КРАВЧИК, співзасновниця й учасниця Новицьких пленерів:

– Ці пленери надихають зустрічами представників різних традицій, різних церков, різних мистецьких середовищ, які мають можливість обмінюватися досвідом. Для мене дуже важливими є польсько-українські зустрічі. Нас в Україні приймають з великою приязню. І ми пізнаємося навзаєм такими, які ми є. Найважливіше, що разом можемо творити майбутнє – зв’язками між художниками. Під час таких зустрічей ми дуже відкриті і стираємо певні стереотипи нашої важкої спільної польсько-української історії. Дуже часто в учасників пленеру виникають нові ідеї, які вже поза пленером сприяють створенню і реалізації нових мистецьких проєктів. Власне, тим і є цікавий пленер.

«ДЛЯ НАС НАДЗВИЧАЙНО ВАЖЛИВОЮ Є ПЛОЩИНА ВІРИ – ЦЕ ТЕ, ЩО ОБ’ЄДНУЄ»

Матеуш СОРА, організатор Новицького пленеру, голова Товариства приятелів Новиці:

– Я виростав із твором Єжи Новосельського (польський художник-іконописець, наш сучасник. – Т.К.) на стіні. І взагалі це – дуже довга історія. Колись купив дерев'яний будинок у лемківському селі (це чи не останній із автентичних лемківських будинків) і відреставрував. Наша історія розпочалася з театральних фестивалів, які ми започаткували в селі Новиця, яке відоме тим, що в ньому народився Богдан-Ігор Антонич. Тоді ж я почав розмірковувати, які ще мистецькі ініціативи можна тут зробити. Запрошував митців з України, яким ми організовували виставки. Ми співпрацювали з львів’янами Маркіяном Іващишиним, Наталею Половинкою, Уляною Горбачевською, львівським Театром імені Леся Курбаса. І в нас у Новиці була дуже добра репрезентація сучасного українського мистецтва. Запрошували й Юрія Андруховича, з яким зробили спільний спектакль. Думав над тим, у якому ще варіанті можуть співпрацювати поляки й українці? І тоді мені здалося, що зустрічі через мистецтво і релігійний досвід будуть надзвичайно цікавими і результативними. Для нас надзвичайно важливою є площина віри – це те, що об’єднує. В пленерах беруть участь греко-католики, римо-католики та православні. Важливо, що всі ми – разом. Важливо також те, що сучасних художників цікавлять сакральні питання – вони звертаються до теми розп'яття, до теми Богородиці… Попри те що ця тематика в світовому мистецтві – понад тисячу років. Мені цікаво, що сучасні художники мають сказати в царині сакрального мистецтва? Чи вони можуть сказати щось нове? Чи все ж працюватимуть тільки в межах традицій? І, власне, це й були передумови, які спонукали мене до того, щоби робити такі зустрічі.

***

Після експонування у Львові, в галереї «Пори року», постпленерна виставка, за традицією, мандруватиме – поїде до Кам'янець-Подільського, згодом – до Варшави і не тільки, щоби створити діалог давнього і сучасного мистецтва