На маленькій арені спорткомплексу «Олімпійський», що зветься «Зеленим серцем», гамірно та весело. У кімнаті, котра нагадує шкільний спортзал, тільки з комфортним зеленим килимом на підлозі та без великої кількості спортивного інвентарю, тривають незвичні заняття. Двадцятеро дітлахів різного віку разом з тренерами займаються з обручами, стрибають на м’ячах, бігають один за одним, гучно плескають у долоні та намагаються зорієнтуватися, де правий і лівий бік, щоб доторкнутись до підлоги «правильною» рукою або ногою. Усі дітки – з аутизмом.

Вважається, що люди з таким діагнозом дуже закриті, несконцентровані, з дивною та незрозумілою поведінкою. Однак спостерігаючи за дитячою грою, зовсім цього не помічаєш. Звісно, це лише оболонка, під час розмов з мамами дізнаєшся, що насправді кожна дитина має свої страхи та психологічні бар’єри, долати які допомагає спорт.

Щоб допомогти дітям з аутизмом знайти себе, стати відкритими для світу та соціуму, держпідприємство «Національний спортивний комплекс «Олімпійський», благодійний фонд «Дитина з майбутнім» і благодійна організація SPORT for PEACE заснували спортивний проект Kids Autism Games, що адаптує до життя через фізичну культуру.

Комплекс ігрових вправ спеціально підбирали тренери SPORT for PEACE, акцент роблять на взаємодії дітей між собою, розвиток моторики та загальний розвиток. Батьки не натішаться результатами, бо якщо на першому занятті усі вправи діти виконували з мамами чи татами, то вже на четвертому-п’ятому – самостійно. Проект розрахований на півроку, для його продовження батьки шукають спонсорів. Але це не єдина перешкода, яку вони готові здолати заради майбутнього своїх дітей.

«ЛІКИ» ВІД АУТИЗМУ – СУСПІЛЬСТВО

Інна Сергієнко – не просто мама десятирічного Михайлика, а засновниця благодійного фонду «Дитина з майбутнім» і консул європейської асоціації «Аутизм Європа». Жінка створила усі умови для повноцінного розвитку свого сина та допомагає батькам, що виховують діток з аутизмом, стати на той самий шлях. Про діагноз сина дізналась, коли йому було два роки. На побоювання батьків, чому малюк досі не розмовляє, наші лікарі розводили руками, мовляв, у хлопчиків таке буває. Та перебуваючи в Ізраїлі, вирішили проконсультуватись з тамтешніми фахівцями, які розкрили усе та навчили Інну, як правильно розвивати сина.

Зараз Міша ходить до спеціалізованої школи у столиці, де поглиблено вивчають англійську мову. До п’ятого класу потрапив на основі загального конкурсного відбору і посів у рейтингу друге місце. Окрім хорошого навчання, тішить батьків призовими місцями у шкільних конкурсах з шахів. Спортивні заняття для Михайла – не дивина, хлопчик відвідує секцію з айкідо, а тренерам проекту Kids Autism Games навіть підказує вправи для наступних занять. Успішний і всебічно розвинений Михайлик – це передусім важка робота батьків.

«Батьки – це ключова персона у розвитку дітей з аутизмом, - ділиться Інна. – Я іноді запитую батьків, чи пробували вони говорити з дітьми, бо їм важливо почути вашу думку.  А потім мами відписують мені, що, справді, запитали дітей про щось і виявилось, що відповідати вони вміють. Аутизм – це хвороба суспільства. Тому соціальною сферою він і лікується, через це важлива така соціальна підтримка. Діти закриті, бо вони дуже чутливі, а коли вони бачать, що люди йдуть їм назустріч, то розкриваються. Ось ці спортивні заняття теж є великим проривом для них. Торік навесні ми провели зі стадіоном акцію, зробили дітям екскурсію, вони вчились кататись на роликових ковзанах. Після цього керівництво НСК «Олімпійський» загорілось бажанням нам допомагати, наші діти брали участь у забігах, виводили спортсменів на поле. Згодом познайомились з тренерами, і виникла ідея започаткувати спортивну соціалізацію».

ЯК СПОРТ ДОЛАЄ СТРАХИ

Доки розмовляли з Інною, діти виконували команди тренерів: клали руки на колінця, гучно по них плескали то однією, то іншою долонею – так вчилися координації. Їх не лякала присутність десятка незнайомих людей, спалахи фотокамер і біганина телеоператорів довкола. Час від часу дехто з діток підбігав до матусь обійнятись чи поділитись враженнями від заняття. Одна дівчинка спочатку підбігла до нас та погладила по голівці п’ятирічну доньку автора, а потім ще й посмикала записник у руці. Для людей, що «не в темі», це може здатися дивним, та підсвідомість підказувала: у такий спосіб діти шукають контакту, можливо, привертають до себе увагу, доводять, що для них є місце у цьому світі.

Ольга Ткаченко, мати п’ятирічної Яни, вважає, що спортивні ігри допомагають дітям зрозуміти самих себе. Особисто для Яни це стало способом подолати страх перед невідомим. «Спортивні заняття допомогли їй краще координуватися у просторі, у неї нема більше страху та обережності перед чимось новим. Вона стала жвавішою, краще і швидше реагує на світ довкола. Це важливо, бо взагалі її тяжко з дому витягти, а коли йдемо на фізкультуру, то із задоволенням вдягається, - розповідає Ольга. – У нас труднощі було з самого дитинства. Донька була дуже нервова, у неї весь час був поганий настрій, тільки ближче до двох років мені підказали перевіритись на аутизм. Згодом я познайомилась з батьками, у яких є такі дітки, і вони підказали, що та як робити. Почала шукати шляхи, які б підійшли саме для Яни. У нашому випадку – це соціалізація. Ми були з нею в таборі для дітей з аутизмом. Діти два тижні з батьками перебувають тут, постійно йдуть заняття на розвиток комунікативних навичок, з арт-терапії, іпотерапії. Після табору дівчинка стала слухняна, почала говорити, бо до трьох років не розмовляла. Для нас це був вибуховий поштовх».

Є ЗАКОН, А СПЕЦІАЛІСТІВ НЕМАЄ

Наразі Яна відвідує звичайний дитсадок, у якому працює інклюзивна група. Вона з’явилась завдяки зусиллям мами Олі, котра змусила чиновників у районному управлінні освіти знайти ресурси та спеціалістів для інтеграції особливих дітей у соціум. Раніше Яна відвідувала логопедичну групу, але почувалась там некомфортно. Лише в інклюзивній, за словами мами, дитина змінилась. Тому вже зараз жінка прокладає стежку до створення інклюзивного класу у школі. «Важливо, щоб чиновники ішли назустріч, ставали на наш бік і не блокували розвиток інклюзивного навчання. Також важливо інформувати батьків про їхні права та можливості», - резюмує Ольга Ткаченко.

«Зараз проблема в тому, що інклюзія прописана у законах, але немає спеціалістів. Та добре, що процес рухається, бо ми вкидаємо ідеї, які потім спрацьовують уже без нашого впливу. От нещодавно прийняли рішення про виділення освітньої субвенції для дітей з особливим розвитком.  Це перший крок до того, щоб з’ясувати, а скільки їх та які вони. Також це перший крок, щоб гроші ходили за дітьми, а ми про це розповідали чотири роки поспіль, - додає Інна Сергієнко. – Ми зрозуміли, що треба працювати з державою, щоб вона брала участь у соціалізації наших дітей. Тому 2012 року домоглися від Міністерства охорони здоров’я, що після 18 років аутизм не повинен змінюватись на інший діагноз, шизофренію, як було раніше. Потім почали працювати з Міносвіти стосовно того, що наші діти повинні і можуть навчатися у школах. Далі хочемо масштабувати наш спортивний проект, поширити його на п’ять міст, а з квітня наші діти братимуть участь у міських спортивних забігах».

 Ідею розширити спортивний проект на інші регіони підтримують і в НСК «Олімпійський». Це не дивує, адже адаптація особливих дітей – робота не окремих родин, а всього суспільства.