До міжнародного дня собаки, який  прийнято відзначати 1 липня, майже дві сотні киян та гостей міста разом зі своїми домашніми улюбленцями змагалися за Кубок головного Барбоса країни.

У змаганні брали участь виключно безпородні собаки, які доводили своїм господарям, що нічим не гірше породистих. Вони вміють давати лапу, співати, танцювати, повзати як «бійці спецназу», рятувати людей, перестрибувати через бар'єри і слухняно виконувати команди.

Абсолютним переможцем і володарем Кубку головного Барбоса країни стала міні собачка Соня. Їй – 10 місяців. Але вона вже прекрасно танцює. Вони з господинею Тетяною самостійно займаються фрістайлом.

Молодіжна ліга захисту тварин проводить подібну виставку-конкурс у Києві вже дев'ятий раз, і кожен раз найздібнішим учасникам вручають справжні кубки.

З життям кожного такого пса, якого небайдужі люди підібрали на вулиці, знайшли в притулку чи врятували від смерті, пов'язана ціла історія. І практично усі вони зі щасливим кінцем. Нам вдалось записати декілька з них. Читайте про Вільну, яка бачила війну, Семмі, який знімався в кіно, Мангу, яка вміє танцювати і Брейва, який  підпрацьовує собачим психологом.

ВІЛЬНА  І ЛЯЛЯ

Вільна – це перший пес у родині Лялі та Сергія. Була зима, якраз вдарили сильні морози. Вони побачили в інтернеті фото маленького песика, яке розмістили волонтери в надії, що знайдеться родина, яка не побоїться прийняти собачку з особливими потребами і забрати його з промзони, де він живе разом з іншими безпритульними собаками.

Подружжя без вагань вирішили забрати песика. Зібрались рано вранці і поїхали по нового члена родина.

Зараз зізнаються, що сподівались на маленьку собачку, і коли побачили що Вільна пристойного розміру дама, то були трохи шоковані, але відмовитись від неї вже не змогли.

Через день після того як Вільна поселилась у новому домі, подружжю зателефонувала одна із волонтерок, яка дивилась за псами на промзоні, і розповіла її історію.

Вільна – переселенка з Донбасу. До Києва її привезли волонтери, які возили українським бійцям продукти. У пошуках порятунку маленький цуцик прибилась до українського блокпосту. Там солдати її підгодовували. Але війна не місце для тварин, бійці попросили волонтерів врятувати песика. Вільна поїхала до столиці. Та оскільки серед волонтерів не знайшлося нікого, хто зміг би забрати пса додому, її просто випустили на зупинці громадського транспорту мікрорайону Райдужний.  Так Вільна потрапила у зграю безпритульних собак, яка жила на промзоні.

Вільні дуже важко було пробачити людям зраду. Ляля зізнається, що довгий час песик не міг прийняту нову родину. «Дуже довго вона любила собак більше ніж нас. Коли ми виходили на вулицю гуляти, вона підбігала до кожної собаки», - розповідає жінка.

Одного разу, розповідає Ляля, чоловік збирався вийти з дому і одягнув спортивну куртку з капюшоном, який накинув на голову. Вільна страшно перелякалась. Почала скавуліти, і забилась під стіл. Ляля припускає, що капюшон викликав у тварини асоціацію з військовими шоломом, чи каскою...

Як Вільна втратила ніжку, подружжя не знає. Кажуть, були у двох найкращих ветеринарів столиці, і все, що вдалось встановити – травма дуже давня, тому очевидно Вільна була ще цуценям. Сказати напевне, чи лапу відірвало снарядом, чи її щось відгризло – лікарі сказати не можуть, хоча більше схиляються до першого варіанту. Мовляв підтвердженням тому є рубець на іншій задній лапі.  Власне, лікарі й відмовили подружжя від протезування пса. Кажуть, оскільки опорні для собаки передні лапи, операція мала б лише естетичний ефект для господарів, а для собаки практично ніякого ефекту не дала, окрім як трьох місяців складної і болючої адаптації – бо для того, щоб встановити протез псу потрібно було підрізати кінець хворої ноги — формувати культю.

Після тяжких випробувань Вільна знайшла родину, яка любить і піклується про неї. «Вона вже чітко показала нам, що ми - її зграя. Вільна любить нас, охороняє і захищає. Особливо нашу донечку Божену», - розповідає Ляля.

Вільна з’явилась у подружжя. коли Божені було 1,5 роки. І перше, що зробила пес, побачивши малюка, взяла за шиворіт і поклала до підлоги. «Вільна так хотіла показати, що вона старший цуцик, - розповідає Ляля. – Але ми тоді взяли Вільну так само і поклали поруч з Боженою. Тим самим демонструючи їй, що песики в сім’ї – на рівні».

Сьогодні Вільна і Божена – найкращі друзі. Пес співає під акомпонимент музикальних іграшок дівчинки. І якщо спитати Божену як вона любить Вільну, то дівчинка сором’язливо відповідає «Абазаю», і тут же утикається носом у мужню Вільнину спину.

Повне ім’я нашої трилапої знайомої – Вільна Україна. День народження у неї – 24 серпня. «Ветеренари сказазали нам, що в неї день народження укінці серпня. І ми вибрали їй 24 число. А назвали так за її історію, і характер», - розповідає Ляля.

БРЕЙВ («ХОРОБРИЙ») І ОКСАНА

Перед Новим Роком Оксана склала три пакети зі сміттям: скло, макулатуру і старий одяг, відчинила двері і повідомила домашнім «Старе йде геть, а нове приходить». Жінка дійшла до смітників, поклала, що принесла. І рушила до під’їзду, та не ступила й десяти кроків як на дорозі її зустрів маленький песик. Тоді Брейву було сім тижнів, і важив він менше двох кілограмів.

Цуцик, почувши кроки жінки, виліз з-під своєї схованки під припаркованим авто і вмостився на ноги. «Сидить, труситься, гріє попку, - розповідає пані Оксана.  – В цей час з-за рогу виходить чоловік. Час пізній – майже ніч. Я йому гукаю: чоловіче, сюди, ми тут, чекаємо вас. І тут мій песик зіскакує на лапи, і починає гавкати на цього чоловіка. П’ять хвилин як ми були знайомі, а він вже захищав мене».

Виявилось, що той чоловік не господар песика, як то подумала спершу пані Оксана. Робити було нічого жінка зібрала цуцика в обійми і понесла додому.

«Чоловік відчинив двері, дивиться, в квартиру не впускає. Каже: ти добре подумала перш ніж «оце» взяти до рук. А Брейв тоді справді виглядав не дуже. Неозброєним оком вже було помітно, що у нього хвора шерстка. – каже пані Оксана. – Я й сама боялась його брати. У нас вдома 4 коти, і занести заразу якусь в дім  перед Новим Роком зовсім не хотілось. Але я ризикнула».

Шорстку вилікували. І від ветеринара  дізнались ще купу «приємних» несподіванок: що «лапки у собачки товстенькі» - значить виросте величенький, а щелепа - від «стаффіка» (американський стаффордширський тер’єр, або стаффорд) – значить буде пес з характером. Такі і вийшло.

Сьогодні Брейв прекрасний чималий пес, рухливий, знає і виконує багато команд, але характер показати теж вміє.

 Оксана розповідає, що у «підлітковому» віці Брейв  особливо часто показував свою коронну стафьячу «посмішку», а надто коли хтось з хатніх сідав на диван поруч із Брейвовою підстилкою.

З домашніми котами у Брейва прекрасні стосунки. Коли він був цуценям, мурчики були взялись за його виховання, але коли пес підріс, вирішили брати його ласкою. Тому сьогодні у Брейва регулярний масаж у вісім лап і чотири язики. У пса ж стійке переконання: місце кота – будь-де, але не на підлозі. Тому Брейв як пастух  - гонить котів на підвищення.

На Кубку Барбоса Брейв здобув срібну медаль у категорії великих собак за прекрасну контактність та вміння виконувати команди господині. Пані Оксана ж зізнається: у Брейва є ще один важливий талант – він допомагає іншим собачкам призвичаїтись до нових умов.

«Він дуже любить собак. Помагає їх дресирувати. Коли в двір виходить новий песик – не важливо якої породи, це може бути мікроскопічний «чіхуа-хуа», чи «йорк». Брейв присідає - зменшується в розмірі, щоб не налякати маленького друга – підповзає до песика, перевертається на спину, підставляє йому вушка, і вже за якихось 15-20 хвилин, «новачок» впевнено повзає по Брейву, смикає його за вуха. А вже наступного дня новий песик виходить у двір як ні в чому не бувало: сміливий, гордий, ніби він тут господар. Люди часто підходять і дякують мені за Брейва, за те, що він допоміг їхнім псам полюбити двір», - розповідає пані Оксана.

МАНГА І КАТЯ

«Манга прийшла в моє життя на пляжі під Одесою. Ми з друзями відпочивали там в наметах. Вона, таке крихітне цуценя, пригрілася у мене в ногах. Уся компанія кілька днів її підгодовували. А коли прийшов час їхати. Всі зібралися, і забули про песика. А я не змогла. Прикіпіла до неї дуже. Я просто не змогла залишити її одну на величезному пляжі», - розповідає Катя.

Зараз в родині Каті є 12-річний кіт, чотирирічна Манга і річний Макс. Останній - це Катіна мрія. «Якось побачила у чоловіка на вулиці чорну вівчарку і вирішила, що такий пес обов'язково буде у мене», - розповідає дівчина. – А рік тому, вирішила – я вже заслужила, і придбала другу собаку». Ладнають троє непогано. Хоча кіт спочатку гарчав на Мангу. А після того як з’явився Макс взагалі  став мітити територію. Але нічого, прижилися.

2014 року Манга вже перемагала у «Кубку Барбоса». Уже кілька років вона з Катею займаються танцями - так званим фрістайлом. Тому Манга прекрсно виконо виконує різноманітні трюки і «па». А ще Манга – прерасна модель – її портрет прикрасив баннер цьогорічного Кубку Барбоса і усю брендову сувенірну продукцію Кубку.

СЕММІ І МАША

А цей песик – кінозірка. І йому стати героєм низки кінострічок зовсім не завадила відсутність породи. Навпаки, розповідає подруга сім’ї і «продюсер» Семмі, «безпродність» - його перевага.

За свою майже трирічну кінокар’єру Семмі був і помічником охоронця, і улюбленцем сім’ї, батьки якої погано виховували свої дітей, і другом та охоронцем безпритульних дітей…

Жінка каже, що їй частенько телефонують «кіношники» з проханням підібрати хорошого безпородного пса для зйомок. «Приїлись німецькі вівчарки. Вони розумні. Прекрасно виконують команди. Але від них не дочекаєшся імпровізації і «душі», які завжди потрібні для хорошого кіно», - каже продюсер Семмі.

У Семмі прекрасне виховання. Він знає і виконує всі базові команди. І на знімальному майданчику поводить себе дуже добре. Хоча ексцеси бувають.. Якось, розповідає господиня пса - Маша, знімали сцену, в якому за сценарієм Cеммі як помічник охоронцям мав під час патрулювання території знайти труп. Пес труп знайшов, але тут же взявся його «їсти». Виявилось, що кіношники для «крові» використали солодкий сироп, а Семмі страшний  ласун.

Потрапив Семмі у сім’ю три роки тому двомісячним цуциком. Маша гуляла з друзями, поверталась ввечері додому і під під’їздом побачила маленького рудого цуцика. Принесла його в дім. Класика жанру  - мама була проти, щоб пес оселився в їхній квартирі. Два дні вони шукали «знайді» господаря. Потім у Анни – мами Маші – нерви не витримали, і вона дозволила дочці лишити пса. Тепер вони по черзі доглядають за ним і тренують. За свої вміння на конкурсі Барбоса Семмі виборов третє місце.

Цікаво, що «Семмі» пес став уже після того, коли почав зніматись у кіно. Спочатку його звали просто – Семеном. А коли підріс то й – Семеном Семеновичем. «Але коли потрібно вже було для роботи робити песику паспорт, ми вирішили, що Семеном йому бути вже якось не дуже пасує, тому вирішили записати як Семмі», - розповідає Маша.