Проект «Спецфонд. Графіка» видається невеликим і камерним, але, тим не менш, в експозиції представили 84 твори 19 митців. Серед авторів — і такі відомі, як Михайло Жук і Георгій Нарбут, і забуті постаті, як Борис Крюков, Микола Рокицький, Василь Сильвестров. Більшість експонованих робіт люди не бачили близько 80 років.

Нова виставка в НХМУ продовжує проект «Спецфонд», презентований 2015 року, коли представили живописну частину забороненого наприкінці 1930-х років українського мистецтва.  

ДОНБАСЬКЕ КОЛО

Центральною роботою виставки є «Забійник» Олексія Кравцова, створений 1929 року. На ній масивний гірник у темряві шахти вперто, з колосальним напруженням, рубає вугілля. «Певно, є аналогії з нинішнім часом, — пояснює вибір куратор проекту, головний зберігач фондів і виконувач обов’язків генерального директора музею Юлія Литвинець. — Сам Кравцов був з Донбасу, з Горлівки. І, до речі, багато художників, представлених на цій виставці, родом зі сходу України. Вони мали дуже сильний творчий потенціал, були харизматичними. В основному, ці митці походили з середовища робітників, яке, видно, давало поштовх для їхньої творчості і впливало на них як на особистостей — вони були з напором, впевнені у собі. За що і постраждали».

Між іншим, Олексій Кравцов став відомим у Києві, де вчився, та за його межами вже на другому курсі інституту, коли зробив плакат «Донбас дасть вугілля», який був дуже розтиражованим і популярним. Але, за спогадами художника Сергія Григор’єва, Кравцова гнітила ця слава, бо він був скромною людиною. Митець помер від менінгіту на початку 1930-х років. «Фактично, репресії його не торкнулися, але оскільки його твори були формалістичні, вони потрапили до спецфонду», — резюмує Данило Нікітін, завідувач науково-дослідного відділу графіки НХМУ.

Унікальна робота в експозиції — пастель «Старе і нове» символіста Юхима Михайліва, якого Данило Нікітін називає «українським Чюрльонісом» (Микалоюс Чюрльоніс — знаменитий литовський художник і композитор). Завідувач науково-дослідного відділу графіки НХМУ пояснює: «Робота прикметна тим, що про неї ніхто не знає, вона навіть не увійшла у повний каталог творів художника, який вийшов в Америці у 1980-і роки. І також ця пастель цікава за сюжетом: зображена кам’яна баба скидається на автопортрет самого Михайліва, який постраждав від репресій, і помер 1935 року у засланні на Півночі Росії».

БЕЗГРАМОТНА ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ

Спецфонд у нинішньому Національному художньому музеї виник у 1937 — 1939 роках. Тоді за наказом вищого керівництва СРСР у закрите зібрання мали звезти твори митців з усієї України, які хоч трохи вибивалися з концепції соцреалізму, єдиного «правильного» у ті часи мистецького методу. В інвентарній книзі спецфонду 1939 року налічувалось 1747 позицій, але насправді схованих там робіт значно більше.  

«Скоріш за все, інвентаризацією творів займалися співробітники карних органів. І той, хто робив це, був трохи безграмотним. Інколи писали, наприклад, «Падалка та інші художники» і присвоювали роботам один інвентарний номер — наче йшлося про одну одиницю збереження. А в дужках писали «231 штука». Тобто, насправді у спецфонді не 1747 одиниць збереження, а більше двох тисяч, і їх дуже важко ідентифікувати», — розповідає Юлія Литвинець. Скільки у спецфонді є саме графічних творів, сказати складно, але, на думку куратора виставки, їх однозначно більше 500.

СТРАШНИЙ КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН

«У 1930-і роки багато людей у СРСР перебувало у таборах. Слово «ГУЛАГ» отримало ширше значення, стало феноменом страшної радянської культури. І спецфонд є таким собі «ГУЛАГом» для творів образотворчого мистецтва», — порівнює Данило Нікітін.

Основні причини, чому роботи потрапляли до спецфонду, — митця репресували або його творчість не вписувалася у канони соцреалізму. Але взагалі ситуації виникали різні. На виставці «Спецфонд. Графіка» представлені роботи маловідомого художника Володимира Пурія, зокрема, зображення м’язистих робочих, таких собі радянських богатирів, за роботою. Данило Нікітін розповідає: «Володимир Пурій родом зі Львова, навчався у Краківській академії мистецтв, а у 1920-х роках опинився в Києві, працював тут і навчався у майстерні Федора Кричевського. Його графіка є зразком високої мистецької культури. Твори нічим особливо не завинили перед радянського владою, хіба що були трохи формалістичними та українськими».

А роботи Георгія Нарбута, видатного графіка, який розробив марки і банкноти для УНР, опрацював проекти герба і печатки Української Держави, потрапили до спецфонду вже після його смерті.

Про деяких авторів, представлених на виставці, майже нічого невідомо. Це стосується художника Проніна, про якого в НХМУ не знайшли жодної інформації, не знають навіть його імені. «Але графіка Проніна дуже цікава, мені здається, вона тяжіє до харківської графіки кінця 1910-х років», — додає Данило Нікітін. Тож у Національному художньому музеї закликають відвідувачів ділитися інформацією про колись заборонених митців. Адже під час виставки живописних творів зі спецфонду так вдалося з’ясувати дані про деяких авторів. 

ТВОРИ, ЯКИХ БОЯЛИСЬ

Робота зі спецфондом триває. «Хочеться ідентифікувати архівну частину, а це найскладніше, — ділиться Юлія Литвинець. — Також залишилось кілька нерозмотаних валів з творами. Знаємо, що це — живописні роботи, але яка їх якість невідомо».

До речі, у рамках нової виставки незабаром презентують каталог «Спецфонд. 1937 — 1939», куди увійдуть репродукції 241 твору зі спецфонду, документи та дослідницькі матеріали. «У каталозі буде розділ, присвячений історії спецфонду, текст про тогочасне художнє життя, альбомна частина з творами, інформація про художників та їх роботи, — перераховує Юлія Литвинець. — Цікава частина каталогу — інвентарна книга спецфондів, яку ми передрукували і проаналізували. Кожен, хто побачить матеріали з неї, зрозуміє, наскільки тотальним був страх радянської влади не лише перед людьми, які можуть бути інакшими, але й перед предметами».

Виставка «Спецфонд. Графіка» триває до 28 серпня.