На виставці представлена творчість видатного майстра — графіка, живописця, педагога і теоретика мистецтва на основі відібраних робіт із музеїв та приватних збірок України. Кураторка арт-проекту Олена КАШУБА-ВОЛЬВАЧ включила до експозиції значний пласт підготовчих робіт та ескізів, архівних матеріалів, щоб показати, як мислив Олександр Костянтинович Богомазов у процесі створення своїх шедеврів. Вперше ескізи й живопис разом із теоретичними розробками автора виставлені єдиним комплексом. Унікальним експонатом вернісажу є відреставрована картина «Пилярі», представлена для огляду вперше за майже 90 років.

Експозиція розгорнулася в чотирьох залах другого поверху NAMU й охоплює всі періоди творчості майстра. Є кілька цікавих кураторських ходів. Так, Олена Кашуба-Вольвач пропонує авторське прочитання низки пейзажів художника як особливих «портретів, втілених у природі» його коханої дружини Ванди. Саме їй ми завдячуємо збереженню творчого спадку Олександра Богомазова, зокрема у роки війни.

Остання зала виставки унікальна — це свого роду виставка у виставці. Наприкінці 1920-х Олександр Костянтинович задумав цикл картин, присвячених праці. Склалося так, що йому мистець присвятив останні роки життя. Публіці добре відоме полотно «Правка пил» (1927), яке незмінно перебуває в постійній експозиції музею. А от «Пилярі» (1927—1930), які побували на Венеціанській бієнале 1931 року, об’їздили з виставками півсвіту, пережили «ув’язнення» у спецфонді й кілька років кропіткої реставрації, викликають неабиякий інтерес. Третю картину — «Накат колоди» художник не встиг написати через передчасну смерть. Але саме завдяки численним ескізам, які також представлені в експозиції, ми можемо уявити задум майстра. Більше того, підхід до проекту як до творчої лабораторії надав можливість за допомогою сучасних технічних засобів уявити, якою могла би бути картина, якби Богомазов втілив її на полотні.

Виставка триватиме до 30 червня.

ДОВІДКА «Дня»

Олександр Костянтинович Богомазов (1880—1930 рр.) — живописець і графік, теоретик мистецтва авангарду. Вчився у Києві та Москві. 1914 року разом з Олександрою Екстер заснував мистецький гурт «Кільце», в якому об’єдналися молоді українські авангардисти.

1914 р. Олександр Костянтинович написав трактат «Живопис та елементи», в якому розглянув взаємодію Об’єкта, Митця, Картини і Глядача, а також теоретично обґрунтував пошуки художнього авангарду.

Богомазов пройшов у своїй творчості декілька творчих періодів. Найвідоміші — кубофутуризм (1913—1917) і спектралізм(1920—1930).

Художник став одним із засновників Української академії мистецтв 1917 р. та одним із перших її професорів. Упродовж 1922— 1930-х рр. він був професором Київського художнього інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури). Його музою була дружина, художниця Ванда Монастирська, котра була вірною чоловікові й по його смерті, спричиненої сухотами — хворобою злидарів...

Необхідність обстоювати право на власний життєвий вибір спонукала О. Богомазова до постійного внутрішнього діалогу з навколишнім світом; він проявився у літературно-філософських есеях, які залишилися в щоденниках митця. Його автопортрети також належать до цього жанру; деякі з них тяжіють до передачі гострої психологічної характеристики моделі в найважливіші моменти життя. Такі автопортерти-характеристики створювалися під впливом певного психологічного стану, тому й техніку виконання — рисунки тушшю і пензлем чи олівцем — художник обирав з огляду на часовий фактор, прагнучи швидко зафіксувати свої емоції.

Дар загостреного сприйняття внутрішніх і зовнішніх перипетій життя, що часто виливається у відчуття самотності й душевний надрив, наділяє автопортрети Олександра Костянтиновича особливою сповідальністю. Це стає для художника єдиною можливістю примиритися з не завжди прихильним до нього середовищем. «Мистецтво — бездоганний Ритм. Художник — його чуйний резонатор», — казав Богомазов.

Помер Олександр Костянтинович у 50 років. Похований у Києві на Лук’янівському кладовищі. Практично одразу після смерті ім’я митця та його творче надбання було викреслено радянськими цензорами... Лише в середині 1960-х, під час «відлиги», доробок майстра був заново відкритий молодими київськими мистецтвознавцями (Д. Горбачов, Л. Череватенко, та ін.) для широкого загалу, здобувши заслужене визнання як на Батьківщині, так і за кордоном.