«Великий Гоголь слідкує за тобою», - так можна перефразувати відомий вислів у контексті Міжнародного мультидисциплінарного фестивалю сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST, масштабне відкриття якого відбулося учора у Національному експоцентрі України – ВДНГ. І це не просто слова. при вході на територію фестивалю відвідувачів зустрічає велика різнокольорова голова письменника-символа події із перфорованих листів. Поки художники тільки працювали над арт-об’єктом, у неї навіть можна було зайти, чим дехто із відвідувачів скористався – коли ще побуваєш у голові Гоголя? А далі – кожен обирав свій шлях і маршрут по фестивалю.

Перше враження – ти потрапив у лабіринт. Фестиваль розкинувся на величезній території ВДНГ, займаючи аж 14 павільйонів, і через певний час перебування там розумієш, що маршрути треба співставляти із дальністю переходів. Ті, хто користувався на території фестивалю велосипедами, роликами і навіть скутерами – у день відкриття ГОГОЛЬFESTУ таких було не так вже й багато – одразу зрозуміли своє виграшне становище. А от куратори програм мали час підготуватися заздалегідь, чим і скористалася координатор проекту FASHION-ART Поліна Веллер – її рожеві ролики, наколінники і налокітники то тут то там мелькали між павільйонами. А на самому фешн-майданчику готувалися до відкриття – надували чорні сміттєві мішки і чіпляли їх під стелею, викладали розчленовані манекени, вивішували картини Максима Рибалко і розтягували огороджувальні стрічки як елемент декору. Усе це віддалено нагадувало атмосферу «Невидимок» Чака Паланіка із модельними фотосесіями на фоні боєнь чи сміттєзвалищ… 

У день відкриття на ГОГОЛЬFESTІ найбільше було візуальної та музичної програми, тож відвідувачі ще до смерку постійно переміщалися між павільйонами у своєму тільки їм зрозумілому броунівському русі. Основна територія Visual-Art знаходилася у найдальшому 21 павільйоні, який куратор візуальної програми Дарія Кольцова охарактеризувала як «будівлю із ампірними світлими настроями. Із мажорною нотою», проте окремі виставки можна було побачити і поблизу великих сцен, недалеко від центральної площі. Організатори заявляють – це проекти, реалізовані через утопічне сприйняття дійсності, тож умовно цю територію можна віднести до «мистецтва миру». Та оминути тему війни художники все ж не змоги. У експозиціях учасників груп «Концептуальна фотографія» та «Зловити рибу» поміж абстракціями, цвяхами, рефлексіями на сюжети класичної епохи та ренесансу, урбаністичними пейзажами, портретами Гоголя та  глітчами, що все частіше з’являються у виставкових залах галерей сучасного мистецтва, були і сюжети «мистецтва війни». Наприклад, мирні фото пейзажів під «розстріляним склом» чи ню на фоні зброї або кривавих сутичок. А відвідувачі 7 павільйону ходили поміж білими стрічками із контурами літаків, бомб, голубів, знаків-пацифіків. Здавалося, сам простір нагадував, яка нетривка межа між війною і миром, мовою любові і мовою ненависті…

Для тих, хто прийшов на ГОГОЛЬFEST за музикою, діяло кілька локацій. Проте уже після 20-ої години, коли й почалися найцікавіші проекти фестивалю, по території переміщатися стало складно через відсутність хорошого освітлення алей і великі дистанції ВДНГ. Тож до підземної сцени (найдальшої музичної локації) добралися хіба ті, у кого все добре із орієнтуванням на місцевості. До речі, саму музичну програму досить грамотно розвели по різних майданчиках. Любителям класичної музики не доводилося далеко ходити – симфонічний концерт із дзвонами відбувався на центральній площі ВДНГ. «Церковні», як дехто з відвідувачів їх назвав, дзвони на фоні павільйону з зіркою, серпом та молотом, що ледь проглядали крізь спроектований на будівлю відеоарт – ось така еклектична суміш контекстів у сучасного мистецтва. А для тих, хто хотів послухати більш альтернативну музику, виступали Shanti People та Антон Сліпаков, якого багато хто знає із проекту «Вагоновожатые».

Безумовно, центральною подією відкриття ГОГОЛЬFESTУ стала вистава Влада Троїцького «Мистецтво війни». Перед початком вистави ідейний натхненник та ідеолог несподівано вигулькнув у натовпі, енергійно просуваючись до театральної сцени. До нього одразу ж кинулися журналісти із запитаннями «чим для вас є цьогорічний ГОГОЛЬFEST?» «Всім», - лаконічно резюмував Троїцький і поспішив відкривати виставу. На фоні воєнної хроніки сильні жіночі голоси виводили тужливі пісні. Чоловіків на сцені не було – вони були в кадрі, а у сценічній реальності їх чекали їх дружини і матері. Тяглість української традиції – співати коли важко, страшно і боляче – виливалася у цьому театральному дійстві, де межа між ним і дійсністю майже не відчувалася… Ще перед стартом ГОГОЛЬFESTУ Влад Троїцький говорив: «Ми зіштовхуємо сьогодення і завтрашній день». І це безумовно так. На цьому стику і народжуються мистецтво війни і миру.

І як же ГОГОЛЬFEST без філософських інсталяцій. Неподалік від центральної площі перед павільйоном 7 розмістився імпровізований фонтан у формі велетенських літер «КУДА?» із металу і пластику. І кожен відвідувач міг відчитати його по-своєму – куди ви йдете на фестивалі, в якому напрямку розвивається мистецтво? Куди ви рухаєтеся у своєму житті, куди ми всі йдемо, як суспільство, країна, людство. Недарма у маніфесті фестивалю є рядки: «ГОГОЛЬFEST це ХРАМ це творіння наших рук це творчість і одночасно творіння себе і своєї свідомості свого усвідомлення що за своє життя  життя своєї родини своїх дітей людей поруч відповідаю я і творю його я».