«Коли почалась війна, я не могла сидіти вдома. Почала волонтерити, потім пішла служити в Луганську область, безвиїзно перебувала там. Сюди приїхала саме звідти, на своїй бойовій автівці», — розповідає Вікторія Мірошниченко з позивним «Руда». Вона є волонтеркою і бійцем батальйону «Луганськ-1». Вікторія стоїть у давньому українському строї з Тернополя — зараз вона модель, відкривала етнопоказ у межах масштабного заходу «Українські амазонки».

Подію приурочили до Всесвітнього дня вишиванки, який святкують у третій четвер травня, організатори — ГО «Всесвітній день вишиванки» та Міністерство інформаційної політики. Навіть символічно, що все відбувалось у «Мистецькому Арсеналі», де колись виготовляли гармати і зберігали зброю.

ЗНАЙОМТЕСЬ, «ВІКУСЯ-МОБІЛЬ»!

У показі одягу від українських дизайнерів взяли участь волонтери, військові, журналісти, які працюють на передовій. Більшість із них — жінки. «В амплуа моделі мені дуже незвично, нервово. Мабуть, п’ятий рік на війні дає відбиток, — зізнається Вікторія Мірошниченко. — Дивилась на своїх колежанок — вони дуже файні, гарні. Я в захваті, бо в останні роки звикла бачити їх у формі, в бойових умовах. Сьогодні побачила цю жіночу красу — вони неймовірні!».

З Вікторією розмовляємо біля її «Вікуся-мобіля», на ньому вона їздить на передовій. «Ця машина вивезла дуже багато поранених, розвезла багато допомоги — саме в Луганській області, в Донецькій. Взагалі ця машина постійно перебувала в Кримському, там є наші бойові позиції, це передова», — додає «Руда». Ще на автівці є напис «AC/DC» — Вікторія каже, що в машині часто лунає саме цей рок-гурт. Уся стеля у «Вікуся-мобілі» прикрашена бойовими шевронами.

«НА ДОНБАСІ МЕНЕ ОТОЧУЄ БАГАТО ЛЮДЕЙ, ДЛЯ ЯКИХ ВИШИВАНКА — СВЯТЕ»

Хлопці і дівчата, одягнені у старовинні строї з різних регіонів України (їх надали приватні колекціонери), мають продемонструвати — традиційне вишите вбрання здавна носили на заході, сході, півдні й півночі сучасної України.  Звичайно, носять і сьогодні. Засновниця громадської організації «Всесвітній день вишиванки» Леся Воронюк розповідала на відкритті, що нерідко переселенці з окупованих територій вивозять із собою вишиванки. Люди ризикують життям, бо для них традиційна сорочка є символом України, залишити її означає здатися.

«Як волонтер я додатково займаюся дитячими закладами, допомогою інтернатам із дітками з інвалідністю, сиротинцям у Луганській області. І відчуваю, що справді щось зробила, коли діти просять мене як волонтера привезти вишиванки, — ділиться Вікторія Мірошниченко. — Саме в Луганській області, на Донбасі мене оточує багато людей, для яких вишиванка — це святе. Я бачу, як вони влаштовують автопробіги з прапорами та у вишиванках, і це неймовірне свято для країни — коли люди так підносять свої традиції».

ТРОХИ ПРО РІВНІСТЬ

Вшановувати жінок-військових важливо. Але що буде після свята? «Сьогодні в українській армії служить 25 тисяч жінок. Серед них чомусь менше трьох тисяч — офіцери. Це свідчить про те, що наше суспільство, яке зробило великий внесок у питанні гендерної рівності, у силових структурах ще дуже консервативне, — зазначала на урочистій події перша заступниця голови Верховної Ради Ірина Геращенко. — Тому я вважаю своїм обов’язком і обов’язком своїх колежанок у парламенті та в політиці докласти всіх зусиль, щоб і в армії працювали закони гендерної рівності».

Про рівність згадувала у своєму виступі і віце-прем’єр-міністр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе. Вона назвала три риси українського суспільства, які відзначаються на події: готовність захищати батьківщину, вшанування традицій і власне рівність. Іванна Климпуш-Цинцадзе нагадала, як після Революції Гідності змінилася роль жінки в українському суспільстві. «Коли ми бачимо жінок-воїнів, жінок-героїнь, жінок-керівників, ми переходимо до іншого розуміння ролі жінки у суспільстві. І хоча далеко не всі стереотипи нам вдалося подолати, ми вже ніколи не звернемо з цього шляху, щоб позбутися дискримінації, нерівності за гендерною ознакою», — переконана віце-прем’єр-міністр.

Окремі люди наважуються змінити своє життя, і через це згодом змінюється усе суспільство. Вікторія Мірошниченко до війни займалась дизайном інтер’єрів. Сміється, що вже і не пам’ятає того життя. «За ці чотири роки я стала більш терпима. Я стала більш дисциплінована. Ніколи не думала, що матиму стосунок до військової справи, але тепер зрозуміла, що жінка може все, — розмірковує Вікторія. — Сьогодні в мене дуже насичене життя, поруч — справжні, неймовірні люди, і я дуже тим пишаюся».