Тротуаром їздить машина розмінування, на газонах сапери показують, як знешкоджують боєприпаси, а між наметів з макетами снарядів походжають люди у військовій формі — так київський парк імені Тараса Шевченка виглядав 4 квітня. Але все спокійно, так відзначали Міжнародний день просвіти щодо мінної небезпеки. Захід організувало Представництво ООН в Україні.

У Києві регулярно «заміновують» станції метро, і такі жарти абсолютно не смішні зокрема тому, що Україна належить до найбільш постраждалих від мін і вибухонебезпечних предметів регіонів світу. У релізі Офісу ООН з координації гуманітарних питань йдеться про те, що три роки поспіль в Україні реєструвалась найбільша в світі кількість інцидентів із протитранспортними мінами. Країна посідає третє місце у світі після Афганістану та Сирії за загальною кількістю постраждалих від мін і вибухонебезпечних предметів.

Наземні міни продовжують використовувати у війні, яка все ще триває на сході України. За даними, оприлюдненими у згаданому релізі, з 2014 року через наземні міни та інші вибухонебезпечні залишки війни постраждало понад 1 000 осіб. У 2018 році 43% жертв серед мирного населення було спричинено випадками, пов’язаними з мінами та вибухонебезпечними залишками війни. Також інциденти, пов’язані з мінами, були основною причиною жертв серед дітей у 2018 році.

В Україні вирішенням проблеми займаються чимало відомств: Міністерство оборони, Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, ДСНС, Державна спеціальна служба транспорту тощо, їм допомагають міжнародні партнери, наприклад, британська організація HALO Trust і Danish Demining Group.

ЗНЕШКОДЖЕНИХ ТЕРИТОРІЙ — 32 ТИСЯЧІ ГЕКТАРІВ

Заступник міністра оборони України з питань європейської інтеграції Анатолій ПЕТРЕНКО говорить про 16 000 квадратних кілометрів українських територій в Луганській і Донецькій областях, які наразі оцінюються як такі, що забруднені мінами різних типів і створюють серйозну небезпеку для цивільного населення. Крім того, це «мінус» українській економіці, адже ми не можемо використовувати ці землі та інфраструктурні об’єкти, що там розташовані.

За словами Петренка, протимінна діяльність є одним із ключових напрямів Міністерства оборони, у це інвестуються серйозні ресурси. «У першу чергу, щоб це було інституалізовано, щоб у нас були розроблені відповідні стандарти і документи, які скеровують цю діяльність, щоб у нас були високоефективні структури для виконання завдань із протимінної діяльності», — акцентує заступник міністра оборони.

Протягом останніх п’яти років 32 000 гектарів території України знешкодили від небезпечних вибухових предметів. Анатолій Петренко зазначає, що на сьогодні 700 спеціалістів виконують задачі з розмінування на сході України, це військовослужбовці Збройних сил України, представники ДСНС, фахівці Державної спеціальної служби транспорту, партнери з неурядових організацій.

ВІЗІЯ ДЕРЖАВИ

«Готуючись до промови, згадав період, коли працював головою Луганської військово-цивільної адміністрації, це 2015—2016 роки. Лише за період моєї каденції на Луганщині відбулось шість випадків підриву цивільного населення, здебільшого під час проведення сільськогосподарських робіт. Дякуючи Богу, жодного летального випадку в той час не було. Але через місяць, як я повернувся в Київ, дві літні жінки біля Станиці Луганської, чекаючи на зупинці автобус, щоб доїхати до Сєверодонецька, за своїми потребами відійшли на десять метрів у лісосмугу, і обидві загинули», — згадує Георгій ТУКА, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

МінТОТ є єдиним державним органом центральної влади, який за положенням має забезпечувати розробку і реалізацію державної політики в протимінній діяльності. Георгій Тука перерахував засади, на яких будуватиметься робота держави в цій сфері. По-перше, прозорість процесу. «Під контролем державних органів і громадськості весь процес — від ухвалення закону до безпосередньої передачі очищених територій цивільному населенню — має бути прозорим, виписаним таким чином, щоб унеможливити втручання будь-якої посадової особи і мінімізувати ризики української корупції», — акцентував Тука.

Також важлива підготовка фахівців, які мають займатися такою діяльністю, треба чітко прописати умови їх сертифікації. Як запевнив Георгій Тука, усі відповідні рішення підготовлені, у МінТОТ чекають остаточного рішення уряду.

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ СТРИБОК

За оцінками фахівців, які озвучив Георгій Тука, після подій на сході України розміновувати території доведеться щонайменше десять років. У МінТОТ серед іншого використовують досвід Хорватії.

Мільєнко ВАХТАРІЧ, технічний радник з питань протимінної діяльності, який представляє ОБСЄ, погоджується, що ситуація в Хорватії 25 років тому і нинішня в Україні мають багато подібного. «Різниця в тому, що в Україні триває конфлікт, і неможливо провести усі заходи, які ми робили в Хорватії. У Хорватії війна закінчилась, і ми почали очищувати території. В Україні ми намагаємося робити так багато, як можемо: освітленя, маркування небезпечних ділянок, очищення, де це можливо», — додає Вахтаріч.

ОБСЄ втілює в Україні проект з гуманітарного розмінування Building Ukrainian Humanitarian Mine Action Capacity, сам Мільєнко Вахтаріч багато років працював заступником директора CROMAC, хорватського центру з протимінної діяльності.

Між іншим, Георгій Тука зазначав: «Попри те, що минуло 25 років після того, як у Республіці Хорватія встановився мир, там досі залишаються ділянки у важкодоступній місцевості, які містять загрози мінної небезпеки».

Чому цей процес такий тривалий? «Дехто каже, що один рік війни означає десять років очищення, розмінування. Це не як у математиці, це не можна так прорахувати. Але коли військові закладають міни, іноді бракує професіоналів, вони не ведуть записи, що має бути обов’язковим. Тож, буває, підрозділ закладає міни, покидає місце, і ніхто не знає, де ці міни знаходяться, — констатує Мільєнко Вахтаріч. — Гуманітарне розмінування має на меті очистити кожен квадратний метр, щоб територія стала безпечною для громадян, які там мешкають. Це відрізняється від військового розмінування, коли треба лише очистити дорогу з точки «А» в точку «Б». Тому це просувається так повільно». 

Трохи заспокоює те, що розвивається не лише виготовлення озброєння, але і способи захисту від нього.

«Коли ми починали в Хорватії, у Боснії і Герцеговині, в Афганістані, а перша програма була в Камбоджі — у нас було щось на кшталт цього, це з Афганістану, виготовлено 1968 року, — Мільєнко Вахтаріч показує примітивний металошукач, чимось схожий на велику кочергу. — А це — новий німецький металодетектор 2018 року, бачите різницю? Новий прилад більш чутливий, ви можете знаходити вибухонебезпечні предмети значно швидше, тому усе змінюється і теж просувається швидше. З новим приладом ви почуєте, коли він щось «побачить», на екрані відображається інформація щодо знахідки, також ви відчуваєте вібрацію. У старого приладу — лише навушники, і ти йдеш. Також коли ми починали, не було жодних машин розмінування, а зараз їх багато. Раніше було буквально кілька експертів у цій сфері, а зараз існує ціла індустрія, щоб тренувати і вчити людей».

СПРАВИ ПІДВОДНІ

На одному зі стендів можна приміряти величезний металевий шолом, це частина «обладунків» фахівця з підводного розмінування. Єгор, командир водолазного відділення, пояснює, що в його підрозділі таке спорядження, як правило, використовують для навчання.

«Цей костюм повністю складається з немагнітних матеріалів. Тому, якщо будуть якісь магнітні міни, він на них не зреагує. Перевага саме цього костюма — є телефонний зв’язок, водолаз чує керівника і навпаки, також іде безперервна подача повітря з поверхні, через шланг, тому робота не обмежена в часі, — Єгор розповідає про костюм з масивним шоломом. — А в роботі ми зазвичай використовуємо легкий вид спорядження — в рази легший, ніж цей. Він зручніший, швидше розгортається. Але ти обмежений запасом повітря, не завжди є телефонний зв’язок, бо використовується дорожчий його варіант».

На території Донецької і Луганської областей роботи з підводного розмінування в основному проводяться після підриву мостів: перед їх відновленням треба обстежити підводну акваторію навколо. Підрозділ Єгора працював на багатьох ділянках, зокрема у Слов’янську, Сіверську, Попасній.

«Підводне замінування, по суті, таке, як і на суші, тільки є труднощі в самій специфіці роботи під водою. У нас використовується тільки електричний метод підриву, не можна до кінця визначити стан боєприпасу, є свої заходи безпеки», — каже командир водолазного відділення.

Якщо ситуація дозволяє, снаряд підривається на місці, його не витягають із води. Якщо так зробити не можна, бо, наприклад, поруч населений пункт чи якась технічна споруда, його дістають.

ПИТАННЯ ЗАКОНОДАВЧІ

25 січня цього року набрав чинності закон «Про протимінну діяльність в Україні». Проект документа обговорювався з експертами, зокрема з міжнародними партнерами. Але вже незабаром виявилося, що закон треба вдосконалити.

Анна РУБАН, яка працює в проекті ОБСЄ Building Ukrainian Humanitarian Mine Action Capacity, пояснює: «Закон доволі загальний, що непогано, дозволяє працювати. Але є певні неточності, як, наприклад, зі статтею 8. Це стосується питання прямого фінансування різних інституцій, які в Україні займаються питаннями розмінування, або міжнародних організацій, які працюють в Україні й цим займаються. У законі прописано, що має бути створений окремий фонд, через який йтиме все донорське фінансування, і цей фонд буде вирішувати, куди його розподілити. Це замість того, щоб донор напряму міг фінансувати, наприклад, Державну спеціальну службу транспорту, ДСНС, Міноборони тощо. Донори бачать в цьому ускладнення їхньої роботи».

22 березня перша віце-спікерка Верховної Ради Ірина ГЕРАЩЕНКО писала у «Фейсбуці», що разом із колегами зареєструвала законопроект №10180 про внесення змін до Закону України «Про протимінну діяльність в Україні», що якраз має удосконалити механізми залучення фінансів у цю сферу. Наразі документ опрацьовується у профільному комітеті з питань нацбезпеки та оборони.

***

Крім сучасних снарядів на Донбасі, українські фахівці знешкоджують ті, які залишилися з часів Другої і навіть Першої світових війн — начальник групи піротехнічних робіт Мобільного рятувального центру ДСНС майор Андрій СТРЕЛЬЧУК розповідає, що такі знаходять у Києві та Київській області. Питаю про різницю між замінуваннями з минулого століття і зараз. «Різниця тільки у видах мін, — відповідає Андрій Стрельчук. — Щодо артилерійських снарядів і мінометних мін — у принципі, нічого не помінялося з тих часів, а протипіхотні й протитанкові міни стали більш сучасні і небезпечні». Напевно, найгірший варіант послання в майбутнє.