Якби показана журналістам жіноча мумія раптом ожила, наче у містичному трилері, невідомо, хто злякався б більше. У метушні під час події, коли всі квапились побачити і сфотографувати артефакти, відчайдушно розпитували істориків про їх унікальність, не факт, що це б одразу помітили. А от поважна мешканка Давнього Єгипту (адже простолюдинів так не ховали), певно, злякалася б скупчення кількох десятків людей навколо, ще й у дивних масках. До речі, медичні маски присутнім видали саме задля безпеки старожитностей – такі міжнародні правила. Та обійшлося без пригод.

ЕЛІТНА ЄГИПТОЛОГІЯ

Ця історія почалася на початку 2017 року, коли під час звірки фондів Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Сергій Пивоваров, доктор історичних наук і заступник генерального директора заповідника, виявив справжню давньоєгипетську мумію. Незабаром зрозуміли, що у фондах заповідника зберігається  одразу кілька цікавих експонатів, які відносять до періоду Нового царства Стародавнього Єгипту (а це 1085 – 656 роки до нашої ери). До Києва вони потрапили орієнтовно на межі ХІХ – ХХ століть.  

Йдеться про жіночу мумію, вкритий поліхромним розписом дерев’яний саркофаг, дві кришки саркофагів з подібним розписом і мумію нільського крокодила. Працівники заповідника з’ясували, що спершу вони зберігалися у Церковно-археологічному музеї, потому – у так званому музеї атеїзму, який розташовувався на території Києво-Печерської лаври. Цінності не експонували кілька десятків років. І ось тепер ці артефакти, можна сказати, віднайшли заново.

«За одними даними, востаннє мумії показували у 1981 році, за іншими – у 1991-му. Раніше їх експонували на виставках «Печери та муміфікація», «Історія лаврських печер», у відділі, пов’язаному з атеїстичною роботою, - розповідає Сергій Пивоваров. – Наприклад, якийсь час мумії і кришки саркофагів виставляли поруч з природно муміфікованим тілом поміщика Лизогуба з Чернігівської області. Метою було показати, що одне тіло муміфіковане штучно, інше – природно, але експонати одного кольору, однакового походження».

Коли у 1988 році Успенській Києво-Печерській лаврі повернули приміщення, виставку демонтували. Давньоєгипетські старожитності потрапили до фондів заповідника, де зберігалися майже 30 років. «Їх не виставляли, бо не було потреби. У нас була виставка, пов’язана насамперед з православною релігією. А зараз виникла ідея показати, яким багатим є наш музейний фонд, і знайти людей, які б допомогли нам у реставрації цих речей, - пояснює Сергій Пивоваров. – Ці шедеври світової цивілізації потрібно вивчати і заразом готувати наших молодих дослідників. Адже у радянський час єгиптологія була елітною наукою, нею дозволялося займатися тільки науковцям з Санкт-Петербурга і Москви. Проте тепер в Україні з’явилася своя школа єгиптологів».

НЕЗНАЙОМКА У ЧОЛОВІЧОМУ САРКОФАЗІ

Презентацію артефактів провели незадовго до Міжнародного дня музеїв, який відзначають 18 травня. Про них журналістам розповів потужний представник молодої української школи єгиптології Микола Тарасенко, який є  доктором історичних наук і старшим науковим співробітником Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України.

Хоча у більшості каталогів значиться, що представлена мумія людини – це мумія саме жінки, науковець звертає увагу, що її положення рук – схрещені на грудях – більше характерно для поховань чоловіків. «Мумія частково відкрита, у неї відламана голова – вона просто лежить поруч з тілом, тож поводження з нею потребує великої обережності, - зауважує Микола Тарасенко. – Спосіб сповивання вказує, що це час або ХХІ династії, або пізніше – загалом з ХІ по VII століття до нашої ери. На мій погляд, такий артефакт потребує насамперед антропологічного дослідження. Було б непогано за участю інших експертів провести подальше розкриття пелен з метою пошуку імені цієї людини. Бо зазвичай на пеленах робили позначки з вказуванням імені й титулу особи, з певними релігійними текстами».

«Звісно, це була непроста людина, скоріш за все, дружина поважної особи, - говорить Сергій Пивоваров. – Детально цим займатимуться дослідники. Треба використовувати іноземний досвід. У Європі подібні мумії досліджують за допомогою томографа. Можна встановити причину смерті людини, які хвороби вона мала, скільки дітей. Сподіваюся, що і ми відправимо цю старожитність на такі дослідження».

Саркофаг, у якому сьогодні лежить мумія, стосунку до неї не має. Як пояснює Микола Тарасенко, колись це зробили для наочності і кращого зберігання. «Саркофаг є гарним зразком так званих саркофагів жовтого типу, які датуються ХХІ династією (ХІ – Х століття до нашої ери. – Авт.). Він має характерний орнамент, при розписі використовувався жовтий пігмент. На саркофазі збереглися написи, по всіх боках – присвячення певним богам, але ім’я чоловіка, похованого у ньому, не згадується. Саркофаг походить з Фів», - зазначає Микола Тарасенко.

ВЕЛИКИЙ СВЯЩЕННИЙ КРОКОДИЛ

Представлена мумія крокодила – єдина в Україні, і такий артефакт є унікальним для багатьох країн. Довжина крокодила – 161 сантиметр, це доросла тварина, тоді як у більшості музеїв світу зберігаються дитячі мумії крокодилів завдовжки не більше півметра. «На всю Італію приблизно чотири таких крокодили, один є у британському музеї», - додає Микола Тарасенко.

У Давньому Єгипті крокодил вважався священною твариною, його пов’язували з богом земних вод Себеком. Крокодилів тримали при храмах Себека, дбали про них, а коли така тварина помирала, її муміфікували і ховали у спеціальному некрополі. Колись мумію вже розкрили, а спочатку вона була сповита у лляні бинти.

САРКОФАГ ДЛЯ ХРАМОВОЇ СПІВАЧКИ

Кришка антропоїдного саркофага орієнтовно датується VII – VI століттями до нашої ери. Найімовірніше артефакт походить з Фів, його стан доволі добрий. «Саркофаг належав жінці, співачці у храмі Амона, верховного бога Фів. Тобто це була поважна представниця жрецтва, - зауважує Микола Тарасенко. – Подібних кришок на всю Україну три-чотири. Можливо, у майбутньому вдасться знайти нижню частину саркофага, я підніматиму це питання».

Друга кришка – внутрішнього саркофага, датується XXI династією. Цей саркофаг належав чоловіку. «На підборідді можна побачити отвір, у якому закріплювалася штучна борідка, - коментує єгиптолог. – На цьому фрагменті імені і титулів володаря не збереглося, але бачимо залишки поліхромного розпису, ієрогліфічних написів. Можливо, якщо вдасться дослідити артефакт у лабораторних умовах, зможемо побачити інші написи. Важливо, що ця кришка не зазнала вторинного використання, тоді як чимало саркофагів ХХІ династії використовувалися кілька разів».

ЧИЯ КОЛЕКЦІЯ?

Існує кілька версій, як ці цінності потрапили до Києва. Скоріш за все, це відбулося у другій половині ХІХ століття, спочатку вони зберігалися у приватних колекціях єпископа Порфирія Успенського та Богдана і Варвари Ханенків. «Ще одна версія щодо походження – харківський слід, - зауважує Сергій Пивоваров. – У Харкові до Першої світової війни зберігалась велика колекція єгипетських старожитностей. Під час Другої світової їх вивезли до Німеччини, і потім вони поверталися до України через Києво-Печерську лавру».

Згодом один із саркофагів потрапив до Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії, а у 1920-х роках старожитності передали до Лаврського музею культів та побуту – його колекції увійшли до заповідника «Всеукраїнське музейне містечко», де з 1931 року діяв відділ «Музей історії релігії». Складність у тому, що всі інвентарні книги довоєнного часу були знищені під час Другої світової. Наприклад, жіночу мумію внесли на облік тільки у 1977 році. Тепер вчені намагатимуться якнайглибше дослідити шлях потрапляння старожитностей до Києва.

А взагалі призабуте – не означає занедбане. У фондах Києво-Печерського заповідника давньоєгипетські артефакти зберігалися при спеціальному вологісно-температурному режимі, за ними постійно доглядали. Сьогодні, як зазначають у заповіднику, пам’ятки потребують проведення мікологічних досліджень, реставрації і консервації. «Для реставрації насамперед треба, щоб експонати оглянули науковці – не тільки наші, а й закордонні, - каже Сергій Пивоваров. – Мумії у непоганому стані, їх щороку обезпилювали, але щоб їх експонувати загалу, потрібна ретельна реставрація».