Вранці у п’ятницю на Хрещатику як завжди багатолюдно. Біля червоного двоповерхового автобуса збираються балакучі іноземці, а біля старенької, але ошатної туристичної версії автобуса ЛАЗ — першопрохідці туру на основі серіалу «Чорнобиль».

 Антон ТАРАНЕНКО, начальник управління туризму та промоцій КМДА, каже, що маршрут екскурсії розробляли чиновники, гіди і туроператори. Він включає у себе пішохідну екскурсію, візит до музею «Чорнобиль» та переїзди на автобусі. Орієнтовна вартість — 30 євро, доступні програми українською, російською, англійською та німецькою мовами. Замовляти можна вже.

«Це не розвага, ми в жодному разі не хотіли зачіпати почуття тих, на чиє життя вплинула Чорнобильська катастрофа, — наголосив чиновник. — Це лише спроба спрямувати хвилі хайпу навколо серіалу у правильне русло, нагадати всьому світові, як сталася катастрофа і як вона позначилася на житті Києва».

ЕПIЗОД 1: ЕВАКУАЦIЯ

Несподівано із автобуса виходить «ліквідатор» у повному спорядженні. Він обприскує водою з балона наш транспорт, ніби очищаючи його від радіоактивного пилу.

Із динаміка жіночий голос промовляє: «...в связи с аварией на Чернобыльской атомной электростанции, в городе Припяти складывается неблагоприятная радиационная обстановка». Повідомляє, що ось-ось розпочнеться тимчасова евакуація, рекомендує взяти документи, продукти й одяг на перший час і нагадує перекрити воду, газ і вимкнути світло на виході з дому.

Це запис реального повідомлення, яке місцева журналістка Ніна Мельник озвучила через радіоточки Прип’яті наступного дня після аварії на Чорнобильській АЕС, 27 квітня 1986 року. Села у 30-кілометровій зоні навколо аварії почали відселяти 2 травня. Більшість киян тим часом жила цілком нормальним життям. Евакуйованим, щоправда, багато хто був не радий: боялися «підчепити» радіацію, ненавиділи за «відібрані» квартири й робочі місця. Дуже нагадує те, що відбувається останні п’ять років з переселенцями із Донбасу...

Доки ЛАЗ чхає й пихтить, пробираючись подільськими вуличками, гіди розповідають нам деякі подробиці тих страшних днів, подій на станції і в атомограді, злочинного приховування катастрофи радянською владою. Деякі свої слова вони підкріплюють кадрами із серіалу на планшеті. Обіцяють пізніше встановити для цього великий екран.

Як відомо, більшість сцен «Чорнобиля» знята в Литві, яка запропонувала знімальній групі вигідні податкові умови. Але українська продакшн-компанія Radioaktive усе ж підібрала низку локацій у Києві. Крім вулиці Богдана Хмельницького з видом на сталінську висотку на Хрещатику, окремі епізоди знімалися у кварталах від вулиці Пушкінської до Володимирської, біля кінотеатру «Жовтень» на Подолі, в бібліотеці імені Вернадського та окремих приміщеннях НАУ та КПІ. Роль прип’ятської медсанчастини «зіграв» Інститут гідробіології на Оболоні. На троєщинській вулиці Лисківській влітку знімали зимову сцену зі штучним снігом. Але всього цього різноманіття в рамках однієї екскурсії туристи не побачать. Затори й незадовільна якість доріг не залишають можливості умістити відвідування всіх локацій у кілька годин. Зате можна замовити розширений тур з поїздкою до Чорнобиля. Ярослав ЄМЕЛЬЯНЕНКО, голова Асоціації чорнобильських туроператорів та компанії «Чорнобиль ТУР», розповідає: спеціально для цієї програми адміністрація зони відчуження дозволила завести туристів у підвали захисної споруди №1 на ЧАЕС, де під час аварії був штаб ліквідації.

Ємельяненко зізнається: гіди і туроператори могли «осідлати» хвилю інтересу до серіалу ще після появи перших трейлерів, коли до Чорнобиля потягнулися перші зацікавлені. Але вони не надали цьому значення. Тепер же були змушені екстрено створювати нові туристичні пропозиції. Вважаємо, незважаючи на поспіх, вийшло цікаво.

Тим часом кожен із нас як «сержант» отримує повістку на термінові збори. Місце зустрічі — національний музей «Чорнобиль».

ЕПIЗОД 2: ФАКТЧЕКIНГ

 Заступниця директора з наукової роботи Анна КОРОЛЕВСЬКА розповідає: «Пропонуємо спеціальний екскурсійний тур-діалог «Серіал «Чорнобиль»: перевірка фактів». Окремі об’єкти в експозиції мають спеціальні позначки: тут відвідувачі можуть порівняти побачене в серіалі з документами і свідченнями очевидців. Музейники обіцяють: це буде не монолог гіда із запитаннями наприкінці, а динамічне обговорення. Для молоді також буде доступний тематичний квест за мотивами серіалу, але вже не в межах НВО-туру.

Анна Королевська як представниця музею консультувала знімальну групу і сценариста серіалу Крейга Мезіна. На її думку, авторам серіалу вдалося передати найважливіше — глибину трагедії, атмосферу тотальної брехні та нехтування радянською владою життям і здоров’ям своїх громадян.

«Вперше я подивився серіал в інтернеті, вдруге — коли йшов на одному з українських телеканалів. Тоді взяв олівець і записував фактологічні помилки й невідповідності, які помітив. Був не дуже прискіпливим, розуміючи, що це не документальне кіно, але все ж виявив 122 неточності, — каже старший науковий співробітник музею, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС Сергій БАБАКОВ. — З таким поглядом автора можна було б змиритися, якби не використання реальних прізвищ. Втім, плюс у тому, що після серіалу самі учасники подій почали по-іншому реагувати на наші пропозиції поділитися спогадами, надати документи».

Ми як екскурсанти маємо лише 40 хвилин на огляд трьох залів. Наш гід розчарований, але все ж за такий стислий час встигає чимало нам показати і розповісти кілька цікавих та водночас моторошних історій. Це, наприклад, таємне нагородження орденами працівників станції, задіяних у ліквідації, неефективні й небезпечні роботи з дезактивації даху 3-го енергоблоку, відсутність належного захисту і дозиметрів з високими значеннями. Контрастним тлом загальній картині виступає удаваний спокій партійних функціонерів, замовчування новин про аварію і затягування евакуації.

Серед найбільш примітних експонатів — зразки захисного одягу, макет реактора, з якого декоратори серіалу зробили репліку для сцен у суді (на справжньому засіданні такого не було). Діорама зі змінюваними макетами демонструє вигляд станції до й після аварії, а також створення першого об’єкта «Укриття». Є також анімація про створення нового безпечного конфайнмента, який створює навколо реактора герметичне середовище (у №124 «День» писав про нього в матеріалі «Небезпека — під накриттям»).

Останній зал оглянути не встигаємо, просимо сказати хоча б пару слів про нього. Сергій Бабаков каже: це про сучасне становище атомної енергетики у світі. Позбутися її зовсім складно, ба більше: до 450 діючих реакторів щороку додається по 50—60 нових. «Я помітив таку тенденцію: як тільки у країні чи поруч із нею починають будувати атомний енергоблок, до нас їдуть звідти. Так останнім часом відбувається з турками та білорусами, чиї країни будують перші реактори. Людей цікавить, чи може повторитися така трагедія? До Чорнобиля взагалі були переконані, що нічого такого статися не може. Фукусіма довела, що ймовірність такої трагедії зберігається й досі. Наші громадяни сьогодні не відчувають небезпеки, навіть не знають, що вона ближче, ніж здається. Найближчий ядерний реактор, хоч і маленький, перебуває на території Інституту ядерних досліджень НАН України («День» писав про нього в матеріалі «Зустріч із мирним атомом» у №122-123). Найближче сховище радіоактивних відходів — поблизу Національного музею архітектури й побуту в Пирогові. Але про це мало хто знає».

ЕПIЗОД 3: ПЕРФОРМАНС

Після музею повертаємося на вулицю Богдана Хмельницького, яку в серіалі назвали Москвою 1987 року. Звідси йдемо Хрещатиком, зображуючи святкову демонстрацію трудящих 1 травня 1986 року. Того дня рівні радіації в столиці УРСР у сотні разів перевищували норму. А люди без жодних засобів захисту йшли колонами головною вулицею міста, ба більше — на трибунах їх зустрічали місцеві очільники партії зі своїми сім’ями.

Йдемо і ми, тільки тепер, 2019-го, розмахуємо прапорцями, повторюємо за гідом-політруком гасла і лозунги. Хтось із перехожих здивовано обертається, більшість біжить далі у своїх справах. Коли доходимо до Майдану, починається злива, тож екскурсія екстрено завершується. За планом ми мусили вислухати ще низку історій, зробити святкове фото для першої сторінки «Радянської України» і «для захисту від радіації» випити склянку вина на сходах «музею Леніна».

Екскурсоводи кажуть: попри страх і біль теми, фінал туру Києвом мав би показати відвідувачам, що ми перемогли, що життя продовжується. З другою тезою не посперечаєшся, а от перемога виглядає сумнівно. Екологічні наслідки Україна долатиме ще не одну сотню років, соціальні проблеми також досить гострі навіть через три десятиліття. Заступниця голови КМДА Марина ХОНДА каже: «У Києві — 30 000 «чорнобильців», із них 13 000 ліквідаторів першої черги. Найбільша проблема — хвороби. Ми забезпечуємо їх безоплатними ліками, але вони дорожчають, навіть наданих цього року 20 мільйонів гривень не вистачає. Ще забезпечуємо безкоштовний проїзд, цього року надали сім квартир, хоча це питання мало бути вирішено державою ще наприкінці 1980-х. Тому для міської влади ця екскурсія, перш за все, про людину, яка живе поруч із нами, яка втратила здоров’я, можливо, рідних чи майно».

Сподіваємося, під час обкатки екскурсії на реальних туристах гідам вдасться зберегти, поглибити і переконливо донести саме цей смисл. Особливо це важливо у взаємодії з іноземними туристами, які, не знаючи радянського контексту, можуть зчитати лише поверхову імітацію благополуччя і сприйняти все це як гостросюжетну розвагу.