«Семеро людей на Червоній площі – це, принаймні, сім причин, через які ми вже ніколи не зможемо ненавидіти росіян», - так написали в одній празькій газеті після «демонстрації сімох» 25 серпня 1968 року, потім ці слова повторював легендарний чеський політик Вацлав Гавел.

Нагадаємо, у 1968-му сім дисидентів, незгодних з окупацією Чехословаччини військами Варшавського пакту, вийшли на Червону площу у Москві з протестом. На одному з їхніх плакатів був напис «За вашу и нашу свободу». 49 років по тому кілька десятків людей зібрались під посольством Росії в Україні, біля себе вони поклали такий самий банер. «Тоді, у 1968-му, протестуючі поклали банер, бо не встигли навіть потримати його – їх арештували одразу, - говорить Максим Буткевич, активіст «Комітету солідарності» з кримськими політв’язнями, ініціативної групи, що організувала подію. – Але ці люди показали, що їм соромно за свою державу і що вони солідарні з пригнобленими. І саме в цей день першим показовим жертвам окупації Криму винесли вирок».

Справді, за 47 років, 25 серпня 2015 року Північно-Кавказький окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив Олега Сенцова до 20, а Олександра Кольченка – до десяти років позбавлення волі у колонії суворого режиму. «Два роки тому ми стояли перед цим посольством, коли отримали перше повідомлення, що Олегу дали понад десть років ув’язнення, а Сашкові – сім, - згадує Максим Буткевич. – Я тримав мікрофон, коли мені прийшло повідомлення, що початкова інформація неправильна… Те, що справа розвалювалась в суді, не завадило дати надзвичайно жорстокий вирок. Якщо, не дай Боже, Олег відсидить повний термін, він вийде на волю у 2034 році. Важливо показати, що через два роки після винесення вироку ми пам’ятаємо про Сашка і Олега, пишемо їм листи і поштівки. Можливо, це надовго… Але ми будемо намагатися захищати наших співгромадян і співгромадянок, які є політв’язнями у Російській Федерації, скільки треба».

«ХЛОПЦІ НАМАГАЮТЬСЯ ПРИЗВИЧАЇТИСЬ ДО ДУМКИ, ЩО ЦЕ НАДОВГО»

«Ми вже давно не отримували нової інформації про Олега і Сашка, - говорить Максим Буткевич. – Був період, коли Сашка періодично поміщали або намагалися помістити до штрафного ізолятора за абсолютно дріб’язкові порушення. Просто придиралися. Але зараз це наче минуло. В Олега були проблеми зі здоров’ям, але він не та людина, яка буде про це говорити. Останні новини у нас були про Олексія Чирнія (ще один учасник «кримської четвірки» політв’язнів. – Авт.), про якого говориться дуже мало. Його кілька тижнів тому помістили до приміщення камерного типу. Це означає, що тривалий час він проведе у тюрмі всередині колонії, у дуже важких умовах, що загрожує його здоров’ю. Ми з Сашком листуємося. Він багато читає, і переважно ми обговорюємо книги. Він вчить англійську, вчиться на столяра, намагається дати собі раду. Хлопці намагаються призвичаїтись до думки, що це надовго».  

За словами Максима, до Олександра Кольченка листи доходять легше, ніж до Олега Сенцова. До Сенцова краще доходять листи, відправлені саме з території Російської Федерації. «Ще є така, мабуть, психологічна особливість. Оскільки понад три роки вони за ґратами, зараз їм тяжче отримувати листи, які є формальним виявом підтримки. Іноді вони доволі нервово сприймають листівки на кшталт: «Тримайтесь, хлопці! Ми з вами». Тому навіть писати про якісь побутові речі набагато краще, ніж «Пишаємося вами!» Варто вступати у живу розмову, писати навіть про щось абсолютно «ліве», - радить Максим Буткевич.

«У КРИМУ БАГАТО ЛЮДЕЙ СВЯТКУВАЛИ ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ»

За вироком Сенцову та Кольченку потягнулась довга вервиця покарань людям, незгодним з анексією Криму та агресією Росії проти України загалом. З останніх прикладів – 8 серпня у Сімферополі 76-річний Сервер Караметов вийшов на одиночний пікет на підтримку кримських політв’язнів, за що отримав десять діб арешту. Незабаром четверо літніх людей влаштували одиночні пікети вже на підтримку Сервера Караметова, їх затримували.

«Крім Олега і Саші, ще 44 людини сидять у тюрмах Криму і Росії. Ще більше 20 – під домашнім арештом, їм призначили штрафи, - перераховує Євгенія Андреюк, заступниця координатора громадської організації «Крим SOS». – Тільки минулого місяця винесли п’ять вироків за кримінальними справами проти таких політв’язнів. Минулого місяця Руслан Зейтуллаєв, політв’язень, кримський татарин, якому дали 15 років позбавлення волі, оголосив третє голодування і тримав його 24 дні. Зараз він вийшов з голодування, оскільки його етапують до Башкортостану для відбування покарання. Наступного місяця чекаємо вироку Ахтему Чийгозу – начебто за несанкціонований мітинг 26 лютого 2014 року. А у вересні-жовтні у Ростові знов почнуться суди по так званій «справі Хізб ут-Тахрір» над кримськими мусульманами. Але вчора у Криму дуже багато людей разом з нами святкували День Незалежності. Тут нам стояти з плакатами набагато легше. Але і у Криму люди це роблять».

ПРИКЛАД І НАТХНЕННЯ

Люди, які у Криму виступають проти російської агресії, як і ті, хто вийшов на Червону площу 25 серпня 1968 року, певно, усвідомлюють, що навряд чи переламають хід подій і, скоріш за все, будуть жорстоко покарані за свою незгоду з несправедливістю. На противагу раціональним доводам з 1968-го доносяться слова учасниці «демонстрації сімох», поетки Наталії Горбаневської: «Мої товариші та я щасливі, що змогли взяти участь у цій демонстрації, що змогли хоча б на мить прорвати потік розгнузданої брехні і трусливого мовчання і показати, що не всі громадяни нашої країни згодні з насильством, яке коїться від імені радянського народу».

Максим Буткевич розмірковує про події 49-річної давнини: «Це демонстрація того, що і під величезним тиском можна чинити так, як підказує сумління, протестувати проти окупації. На щастя, в Росії були антивоєнні демонстрації, коли почалась окупація Криму, але вони були незначні, яскравого протесту не відбулось. Тим не менш, і тоді в Чехословаччині, і в Криму сталась окупація. І те, що говорила Горбаневська, могло бути сказано Сенцовим, а те, що сказав Кольченко, міг сказати Литвинов (Павло Литвинов, учасник «демонстрації сімох». – Авт.). Минуло дуже багато років, а система не змінилась. У нас відбувається окупація у принципі тим самим режимом, який свого часу окупував Чехословаччину. Ці семеро показали, що люди можуть бути проти, навіть якщо їх начебто мало і це не приносить користі – проте, це піднімає дух багатьох людей. Те саме з Олегом і Сашком – те, як вони тримаються, зараз для дуже багатьох є джерелом натхнення».

P. S. Писати Олегу Сенцову можна за такою адресою:  индекс 677004, Российская Федерация, Республика Саха (Якутия), г. Якутск, ул. Очиченко, д. 25, ФКУ ИК-1 УФСИН России по Республике Саха (Якутия), Сенцову Олегу Геннадьевичу, 1976 г. р.

Олександру Кольченку можна писати за адресою: индекс 456612, Российская Федерация, Челябинская обл., Копейск, ул. Кемеровская, 20, ИК-6, Кольченко Александру Александровичу, 1989 г. р. Листи повинні бути російською мовою і без політичних закликів.

Також написати політв’язням можна, заповнивши форму на сайті «Комітету солідарності» (http://solidarityua.info/otkrytka-dlya-uznika/).