До місцевості Пріорка ми довго їдемо маршруткою, до метро тут далеко. З пам’ятками та давньою історією зазвичай асоціюється центр столиці, проте це місце теж має багате минуле. У середині ХІХ століття тут оселився Вільгельм Крістер, людина, завдяки якій Київ зажив слави міста-саду.

Колись місце відпочинку богеми, вкрите лісами, з віковими дубами і буками, нині хочуть «засадити» багатоповерхівками. Місцеві жителі вивчають історію урочища Крістера і захищають його від забудовників. Серед таких активістів — Тетяна Ратушняк і Ярослав Шиманський. Разом із ними ми вирушили на прогулянку місциною та поговорили про її минуле і сьогодення.

ТУТ ЖИЛИ ЧЕНЦІ І МИТЦІ

З Тетяною та Ярославом зустрічаємося на вулиці Вишгородській. «Ця вулиця була тут здавна, ще за Київської Русі. Цією дорогою київські князі їздили до своєї резиденції у Вишгороді, — починає розмову Тетяна. — Вулиця тягнеться аж до залізничного моста, це мікрорайон Куренівка. А те, що по наш бік залізничного моста, називається Пріоркою».

Є кілька версій, звідки Пріорка отримала назву. Ще в XVII столітті тут жили католицькі ченці домініканського ордену, пріор — це титул настоятеля монастиря. Також існує версія, за якою в історичних документах Пріорка називалася «Преваркою». А це слово, пояснює Тетяна, означає «передмістя».

«Пріорка цікава тим, що приблизно 200 років тому зі звичайного передмістя почала перетворюватися на дачні маєтки відомих людей, — розповідає активістка. — Крім того, що ці люди були заможні, вони також були богемою. Поряд жив художник Сошенко, тут у нього були майстерні, учні. Тому недарма Крістер обрав саме цю місцину».

ПРАЦЮВАВ НА ТКАЦЬКІЙ ФАБРИЦІ І МРІЯВ ПРО САДИ

Вільгельм Крістер походив із Південної Саксонії. В Німеччині він навчився ткацькій справі і згодом на запрошення князя Радзивілла приїхав до Київської губернії Російської імперії. Крістер працював на фабриці князя в містечку Хабне — тепер це селище Поліське, воно розташовується в зоні відчуження, там живуть лише поодинокі самосели.

«На той час ткацька справа приносила величезні прибутки. В Хабному робили сукно і шили одяг, — говорить Тетяна. — На фабриці Крістер заробив чималі гроші і нарешті зміг здійснити свою мрію. Адже він не хотів працювати все життя на мануфактурі, йому були потрібні гроші, щоб здійснити свою мрію. А захоплювало його садівництво».

Крістер їздив до Хабного з Києва якраз вишгородським шляхом, проїжджав через Пріорку і вподобав цю місцевість. Зрештою 1850 року він придбав тут велику ділянку землі, 38 десятин — у сучасних одиницях площі це 54 гектари. «Володіння Крістера починалися біля сучасної вулиці Красицького. Простиралися вони до вулиці Западинської. І в інший бік — до масиву Виноградар», — показує Тетяна.

САДЖАНЦІ КРІСТЕРА ЗНАЛИ НАВІТЬ У ЄВРОПІ

Німецький підприємець поставився до нових володінь дбайливо. «Перш за все, Крістер почав зводити будинок, а навколо нього розбив шикарний парк. За парком були сади. Сади були потрібні не стільки для врожаїв, скільки для того, щоб виводити нові сорти рослин, насіння і продавати це, — пояснює Тетяна. — Фактично ми маємо шматочок своєї Голландії, чия візитівка — насіння».

Місцеві жителі зверталися до Крістера за саджанцями і насінням, інколи приносили щось своє. Зрештою саджанці з цього маєтку стали постачати не лише киянам, а й до Європи. Тетяна акцентує, що Крістер фактично започаткував озеленення Києва. Він мав хороші саджанці, вирощував дерева-екзоти, і все це почало масштабуватися. Крім цього, Крістер створив водойми, де розводив рибу, мав найбільшу в Києві пасіку. Місцеві настільки поважали підприємця, що стали називати ділянку, де він жив і працював, урочищем Крістера.

ТРУДОВА КОЛОНІЯ І СЕКРЕТНИЙ ОБ’ЄКТ

«Все було красиво і добре, поки не прийшли «червоні», — продовжує Тетяна, коли просуваємось углиб колишньої садиби. — Сам Крістер помер 1890 року, його син Юліус прийняв маєток у спадок і теж захопився садівництвом. Він навіть докупив землі, розвивав справу. З приходом радянської влади в Крістерів забрали маєток і землю та почали господарювати, як це розуміють. Спочатку зробили трудову колонію для неповнолітніх. Потім тут були лабораторії військово-промислового комплексу. Досі невідомо, чим саме там займалися, але всі знали, що тут небезпечно. Територію охороняли військові з автоматами, туди не можна було підійти ближче ніж на 30 метрів».

Потім на території садиби з’явився Інститут хлору. «Дослідження з хлором завжди криють певну небезпеку, тож імовірно, це теж було пов’язане з ВПК», — розмірковує Тетяна. Та ближче до 1960-х і цю структуру згорнули і зробили Інститут харчової хімії і технології, а нині — Інститут харчової біотехнології та геноміки НАН України.

«Приблизно 1980 року в Інститут харчової хімії прийшов працювати мій батько. Він робив тут соєву пасту, цукати тощо, — ділиться Тетяна. — Ще батько спілкувався з людьми, які працювали в Інституті хлору. Вони відверто казали, що коли Інститут хлору звідси йшов, то його співробітники закопали щось уздовж паркану. Ніхто не знає, що саме, бо документи щодо його роботи зберігаються в Москві. Місцеві жителі знають, що тут щось є. Вони не можуть підтвердити свої слова документами, але і влада не може гарантувати, що тут нічого немає».

Активісти навіть написали лист до СБУ щодо «спадку» Інституту хлору. Але у Службі безпеки відповіли, що не мають документів, щоб коментувати ситуацію.

Стосовно нащадків Крістера — а в нього було шестеро дітей — то багато з них виїхали за кордон. Деякі залишилися, але задля безпеки змінили прізвища. Жителі урочища Крістера знайшли їх і підтримують спілкування. «Нащадки Крістера дуже талановиті. Так, один із них пише ікони в Києво-Печерській лаврі, інший — диригент і співак», — говорить Тетяна Ратушняк.

НИЩІВНА РЕКОНСТРУКЦІЯ

Ми підходимо до руїн будинку Крістерів. Різьблені прикраси гарні донині, хоча тепер не прикрашають фасад, а стирчать із купи зогнилих дощок — того, що колись було двоповерховим зеленим будиночком. Найсумніше, що такий стан будинку це результат «опіки» столичної влади.

«До 2011 року будинок стояв у більш-менш нормальному стані, — згадує Тетяна. — Маєток внесли до переліку щойно виявлених пам’яток і вирішили реконструювати. За розпорядженням влади дах розібрали, щоб перезняти зразки усіх елементів і відновити будинок. Дах зняли, вода лилась і за сім років будинок зруйнувався повністю, залишився лише флігель із цегли. А гроші на реставрацію кудись поділись».

Територією, де стоїть руїна садиби, володіє Інститут харчової біотехнології та геноміки. Доглядають за нею слабко. «Можливо, не тому, що не хочуть, а тому, що не мають на це грошей», — зауважує Тетяна. Активістка хоче показати 150-річний бук неподалік розваленого будинку, але охоронець інституту помічає нас і хоче вигнати. Кажемо, що йдемо до ветеринарної клініки на території, трохи стоїмо в її коридорі і продовжуємо мандрівку.

ПІД ЛЕГЕНДАРНИМ ДУБОМ

До бука ми не дійшли, але легендарний дуб Крістера побачили. Це дерево вважається другим за віком дубом Києва, йому близько 500 років. Обхват стовбура — 6,2 метра, тобто охопити його зможуть шість-сім дорослих людей. Дуб є пам’яткою природи місцевого значення.

«Кажуть, під цим дубом відпочивав і Крістер, і Тарас Шевченко, який приходив до нього в гості, — розповідає Тетяна. — Ці місця також вважаються шевченківськими. Зверніть увагу: тут є кінотеатр, площа імені поета, селище Шевченка, будинок-музей на Пріорці, провулок Кобзарський. Річ у тім, що коли Шевченко повернувся з заслання, то їздив Україною, приглядався, де купити хату. Останній його візит сюди був у 1859 році, він оселився на Пріорці. Обрав це місце, бо ходив до своїх друзів-художників, зокрема Сошенка. Дорогою проходив через маєток Крістера. Так вони і познайомилися». 

Ми йдемо далі і помічаємо ще один дуб — без таблички, але теж дуже кремезний. За обхватом зрозуміло, що йому кілька сотень років. Взагалі вікових дубів тут не один десяток. Але, як виявилось пізніше, не всі ставляться до цих дерев з повагою.

ФЕЙС-КОНТРОЛЬ У ЖИТЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ

На території урочища Крістера у 2000-х роках з’явився житловий комплекс «Паркове місто». Його власники намагаються переконати місцевих, що саме їх ЖК стоїть на Крістеровій гірці — адже це хороша принада для покупців квартир. «Якби територія «Паркового міста» була гіркою, там не було б водойм», — апелює Тетяна.

Частина колишнього маєтку Крістера стала по суті прибудинковою територією житлового комплексу. Люди, які не живуть у ньому, можуть зайти туди тільки за перепусткою, яку видає охоронець. Для цього треба показати паспорт. Перепустку ми здобули і зайшли подивитись, як тут усе облагороджено.

«Територія гарно облаштована — претензій немає. Інша справа — цей режим пропуску, — продовжує Тетяна. — Аргументують це тим, що сторонні п’ють, гуляють. Був прикрий випадок: хтось потруїв лебедів, які тут жили. Хто це зробив — невідомо. Проте сказали, що закриють територію, бо приходять чужі і вчиняють шкоду. Але все одно це абсурдно».

Місцеві бояться, що якщо на території урочища зведуть нові висотки, проти яких вони сьогодні борються, іншу частину парку теж закриють.

ЧОТИРИ РАЗИ ВАЛИЛИ ПАРКАН

І тут ми підходимо до «найгарячішої» ділянки в урочищі. «Тут було 300 дерев», — читаємо напис червоними літерами на бетонному паркані. «Зранку 29 грудня 2017 року, коли мирні жителі готувалися до свят, приїхали 100 тітушок, стали ланцюгом, запустили людей з бензопилками, і ті, як не волали місцеві бабці, вирізали дерева і поїхали», — згадує Тетяна. Зрізали кілька сотень дерев, зокрема дев’ять дубів.

Щоб поставити паркан і зрізати дерева, забудовнику, компанії «Будінвест КМ», була потрібна картка на порушення благоустрою. «Цей документ вони запросили 28 грудня й у той самий день його отримали, — наголошує Тетяна. — Компанія мусила надати для цього п’ять документів, але підготувала лише два: витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і дозвіл Державної архітектурно-будівельної інспекції».

Під загрозою й до сотні дерев поруч. На їхніх стовбурах намальовані номери. За словами активістів, так позначають дерева, які хочуть спиляти. «Ось дуб, якому понад 100 років, і його теж планують зрізати», — показує Ярослав Шиманський.

У січні місцеві валили паркан навколо сумнівної забудови чотири рази. «Спочатку паркан був металевий, зеленого кольору — ми жартували, що так наша влада озеленює Київ. Цей паркан знесли 6 січня. Потім стояв бетонний, і його теж знесли. Востаннє паркан ставили не просто на тумби — забудовник прокопав рів, залив його бетоном, поставив добротні розпірки і заспокоївся. Але народ розумний. У кожної бетонної плити є металеве «вушко», щоб її міг переносити кран. До цих «вушок» люди прив’язали троси, їх — до автомобіля, машина тягнула, люди штовхали з іншого боку і паркан упав. Після цього забудовник уже не знав, як іще укріпитися і поки все так і лежить», — каже Тетяна.

ПОЧАТОК ДІАЛОГУ З МЕРІЄЮ

У січні місцеві активісти зареєстрували петицію на сайті Київради, щоб захистити гірку від «компанії з українською назвою, але з російським власником», що хоче зводити ЖК, заради якого вирубували дерева. Щодо російського власника — цікавий фокус. До 10 січня в Єдиному держреєстрі кінцевим бенефіціаром «Будінвест КМ» значився Микола Зав’ялов, громадянин Росії з московською пропискою. Сьогодні це громадянин Ліхтенштейну Сільвіо Фогт.

1 квітня петиція зібрала необхідні 10 тисяч голосів. І вже 3 квітня відбулася зустріч громади з представниками столичної влади, зокрема з заступником голови Київської міської держадміністрації Олександром Спасибком.

У «Фейсбуці» активісти поділилися результатами зустрічі. Так, Олександр Спасибко доручив підготувати звернення до Державної архітектурно-будівельної інспекції щодо законності видачі містобудівних умов та обмежень на вже скандальний комплекс житлової забудови за адресою Вишгородська, 47-Ж. Також потрібна повторна перевірка цього об’єкта міським департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю за участі громадськості. А департамент міського благоустрою повинен надати доповідну записку про підстави оформлення контрольної картки на порушення благоустрою забудовником із чіткими посиланнями на норми законодавства.

Оптимістичний початок, але важливо, щоб ці заяви перетворились на практичні кроки.

«Ми бачили проект цього житлового комплексу. Там чотири 25-поверхівки й усі під’їзди виходять у парк. Тож парк фактично стає прибудинковою територією, — додає Тетяна. — До того ж у забудовника досі немає будівельного генерального плану на цей об’єкт. Тому не факт, що дерева треба було різати — можливо, будинки підуть якось інакше».

Ярослав додає, що в проекті Генерального плану Києва до 2025 року, який мер столиці обіцяв затвердити цього року, усі спиляні дерева є територією парку Крістерова гірка.

«МИ І СВІЙ ДУБОК ТУТ ПОСАДИЛИ!»

Прогулянку завершуємо підйомом на Крістерову гірку. Вона справді доволі крута, ми навіть захекались. Це, звісно, не юридична аргументація, але чудово доводить, де власне гірка.

Є версії, що на гірці розташовано родинний склеп Крістерів. Також тут могла бути пасіка. Місцеві встановили там своїм коштом табличку в пам’ять про садівника. На маківці гірки Ярослав Шиманський показує «два закоханих дуба», як називають два дерева, що наче тягнуться одне до одного гілками.

«Ми і свій дубок тут посадили! У мене випадково проріс жолудь, а тут є порожня ділянка. От ми і висадили дуб, йому ще немає і року», — Тетяна показує тонку гілочку, огороджену шматками цегли. Активісти хочуть засадити територію урочища деревами, щоб для забудов не залишилось місця.

«Парк фактично не доглядається, на деревах багато омели. Вважаємо, що це робиться спеціально: спочатку занедбати, а тоді забудовувати», — акцентує Тетяна. Активістка показує дерево, рясно увішане омелою, яке впало.

В урочищі відбувається чимало дивовиж. Йдучи гіркою, помічаємо кілька приватних будинків серед дерев — законність їх появи на території пам’ятки природи сумнівна. Є храм УПЦ, який, за словами Тетяни, будували під гаслом «тут завжди була церква», хоча в історичних планах активісти її не бачили. Є кафе з терасою, що за документами записане як громадська вбиральня. Втім, Тетяна переконує: «Зараз картинка тут прикра, але будемо все впорядковувати».