О 9 ранку 23 серпня синь-жовті знамена замайоріли над будівлями усіх обласних та районних адміністрацій, над всіма військовими частинами і дипломатичними представництвами. Президент Петро Порошенко на церемонії урочистого підняття прапора України на Софійській площі відзначив: «Наш прапор неначе священний вогонь зберігався в криївках Української Повстанської Армії, в таборах ГУЛАГу, в осередках самвидаву. За 24 роки відновленої Незалежності цей прапор міцно укорінився в нашій свідомості. Найбільшу народну повагу і шану прапор здобув під час нашої з вами Революції гідності і війни українського народу за незалежність, проти російських загарбників. Наш державний прапор – пароль, за яким знати, хто у нас свій, а хто чужий. Наш священний оберіг, знак нашої єдності, знак нашої перемоги».

Державний прапор на Софійській площі підняв Мирослав Гай. Торік 14 травня Мирослав, тоді боєць Національної гвардії, і десантник 95-ї аеромобільної бригади Сергій Шевчук під обстрілами бойовиків встановили прапор України на телевежі Слов’янська, окупованого «ДНРівцями». На урочистостях на Софійській площі також були Анатолій Чайка, вчитель фізкультури із Донецька, який торік у День соборності був на барикадах на Грушевського і не дав бандитам вибити у нього з рук синьо-жовтий. Анатолію Павловичу зламали обидві кисті, але він встояв. А Микола Подрезан, інвалід І групи, у візку проїхав з українським прапором через 50 країн шести континентів.

Так, український прапор – символ, інколи і причина, подвигу. На Софійській площі три дні триватиме виставка прапорів-реліквій. Знамена з експозиції були на Майдані, в Іловайську, Дебальцевому. Деякі – пошматовані й обгорілі, деякі – розписані бійцями на пам’ять. На одному зі стендів розкладений великий синьо-жовтий прапор з бахромою, цілий, але брудний. Об знамено витирали ноги бойовики «ЛНР» – вони кинули його на підлогу своєї комендатури у Луганську. Прапор врятувала Вікторія Кононова, яка тоді була у полоні «ЛНРівців» разом з чоловіком Олександром. «Коли у Сєвєродонецьку, де ми живемо, почалася «ЛНР», зрозуміли з дружиною, що треба допомагати нашим бійцям, – згадує Олександр Кононов. – Тож, почали привозити допомогу українським військовим. В одну з таких поїздок з дружиною потрапили у полон до сепаратистів у Луганську. Це було 22 липня – у цей день якраз звільнили Сєвєродонецьк від бойовиків. Пробули у полоні 98 діб. Незадовго до визволення перебували у комендатурі «ЛНР». Дружину змушували прибирати. У коменданта в кабінеті на підлозі був цей прапор. Дружина забрала його і сховала. У нашій камері прапор зберігався близько трьох тижнів, вивезли його, коли нас обміняли і таким чином визволили. Після обміну перше бажання було – показати тим негідникам з «ЛНР» прапор!». Зараз Олександр і Вікторія Кононови продовжують допомагати військовим, а врятований прапор зберігається у Національному музеї історії України.

«Військові бережуть державний прапор, але не завжди його можна демонструвати на передовій – так можна видати позиції», – ділиться боєць 95-ої аеромобільної бригади Віктор. На грудях у чоловіка – відзнака «За мужність». Про нагороду Віктор говорить коротко: під час однієї з атак вчасно і професійно спрацювали з хлопцями, заволоділи висотою, зайняли оборону і дали змогу українським військовим просуватися далі. Боєць півтора роки служить в армії, рік провів у зоні бойових дій. Після поранення працює інструктором з артилерії у Житомирі. «Ставлення до прапора має бути одне на все життя. І прапори не міняють. Той, хто міняє прапор, той – зрадник», – переконаний Віктор.

До Дня державного прапора у Києві проводять чимало урочистих і цікавих подій. Традиційно біля Київської міської державної адміністрації вручили паспорти громадянина України мешканцям столиці, яким виповнилося 16 років і які відзначилися у навчанні, спорті та мистецтві. Також о першій годині дня у центрі Києва діти намалюють велику картину «Омріяна Україна». Робитимуть це під кураторством відомого художника Джамаля Бадвана. Планується, що картина увійде до Книги рекордів України. І паралельно з цим на Михайлівській площі комбатантське об’єднання «Легіон Свободи» освятить бойові прапори і відправить на фронт бійців різних підрозділів.

Як 24 роки тому приймалось рішення про синьо-жовтий стяг

«ДЕПУТАТИ З МІСЦЬ ВИГУКУВАЛИ «СЛАВА УКРАЇНІ», КОМУНІСТИ ТУПАЛИ НОГАМИ»

Юрій ГОРБУНОВ, телеведучий «1+1»:

- 23 серпня 1991 року я слухав на кухні по радіо засідання Верховної Ради в перерві між репетицією і виставою і мені не вірилося, що це буде можливим. Пам’ятаю, як кричали комуністи в залі, що вони цього не допустять, щоб синьо-жовтий прапор був прапором цілої країни, не хотіли навіть ставити на голосування. «В нашей стране не только бандеровцы, но и восточные люди», - кричали вони. Синьо-жовтий сприймався як прапор націоналістів. На той момент Верховна Рада складалася з суцільних комуністів. На пальцях можна було порахувати – Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл – людей, які просували національні ідеї. Депутати з місць вигукували «Слава Україні», комуністи тупали ногами. І раптом ставиться на голосування закон про те, що синьо-жовтий прапор, про якого ніхто і не мріяв, стане державним прапором України. І раптом парламент видає 226 голосів. Це були неймовірні емоції. Стало зрозуміло, що до прийняття закону про незалежність – а спочатку була декларація про суверенітет, залишилися лічені години. Цілу ніч депутати сиділи у стінах Парламенту, сперечалися. Наші патріоти робили все можливе і неможливе, щоб донести комуністам – Україна має бути незалежною.

Як сталося, що вони все ж таки проголосували… Думаю, це зверху якась допомога була. Спочатку була декларація про суверенітет, потім – закон про державний прапор. Вони навіть герб тоді не прийняли – не могли цього собі в голові вкласти. І до речі до недавнього часу не було у нас великого герба, тризуб був малим гербом. І не тільки мій театральний колектив, а весь Івано-Франківськ це сприйняв як свято. Знаєте, як ведуть себе люди після футболу, коли улюблена команда перемагає? От і тоді це десь так виглядало.

Я не знав напередодні, що будуть приймати закон про незалежність. Парламент зібрався о 10 ранку, Леонід Кравчук зачитує закон – 24 серпня вважати Днем незалежності України… і мені всі дзвонять вітати з Днем народження і Днем незалежності. І сьогодні – 24 річниця нашої незалежності. Так, вона знаходиться в умовах війни, але ми пишаємося з того, що ми – незалежні і віримо у нашу перемогу!

Записала Анна СВЕНТАХ, «День»