Гуляючи подвір’ям Софії Київської, обов’язково помітите місцину, загороджену парканом та обмежувальними стрічками. Підходити надто близько відвідувачам не радять. Тут може утворитися провалля чи просісти ґрунт. Та для вчених така ситуація — не форс-мажор, а привід братися до роботи та починати археологічні розкопки.

Мрія науковців — дослідити увесь підземний світ на території Національного заповідника «Софія Київська». Для цього потрібні колосальні ресурси. Доки їх бракує, вивчають секрети садиби давньоруського собору точково. Та від цього сенсаційність зроблених науковцями відкриттів аж ніяк не применшується.

ПРОВАЛЛЯ ЯК СТИМУЛ

Останні археологічні дослідження відбувалися минулого літа на місці провалу, що утворився у квітні 2018 року. Невдовзі унікальні розкопки продовжать. Можливо, коли ви читаєте ці рядки, археологи Тимур Бобровський, Максим Стрихар та Володимир Савицький уже працюють на місці розкопу. Напередодні відновлення цих робіт Володимир САВИЦЬКИЙ, старший науковий співробітник Національного заповідника «Софія Київська», розповів про результати минулорічної роботи на Софійському подвір’ї на спеціальній лекції.

«Софійський Собор названо на честь Премудрості Божої (Софії), — почав він. — Мабуть, науковцям важко на сто відсотків дослідити собор, названий так. Не одне покоління дослідників вивчає його, і завжди з’являється щось нове, наприклад, нові інтерпретації стінопису Софійського собору. Якщо сам храм має так багато таємниць, то ще більше їх має земля біля нього».

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть Дмитро Мілєєв проводив розкопки у соборі, а підземелля на території досліджував Олександр Ертель у 1916 році. Він навіть накреслив схематичне зображення підземних ходів. Це розгалужені коридори на глибині чотирьох-п’яти метрів від сучасної поверхні з нішами, в яких зберігалися продукти. Як відомо, підземні коридори з’явилися у ХVІІ столітті для потреб монастиря, що діяв тоді на території святині. До речі, досліджуване минулого літа провалля утворилося на місці, де свого часу проводив розкопки Ертель.

За словами Савицького, після Ертеля археологічні розвідки у садибі Софійського собору проводили Василь Ляскоронський (1925 р.), Михайло Каргер (1940 — 1950 рр.), Ірма Тоцька (1977 — 1978 рр.), у наші дні — Михайло Нікітенко, Тимур Бобровський та Гліб Івакін.

«Та широкомасштабні планомірні розкопки не проводилися. Торік ми та науковці Інституту археології НАНУ здійснювали археологічний нагляд під час розкопування траншей для прокладання електрокабелів для освітлення собору, в траншеях щоразу відкривали щось нове та цікаве, — пояснює науковець. — Починаючи з кінця ХVІІІ століття, по всій території з’являлися просідання ґрунту та провали, які засипали сміттям, піском чи землею. Це, звичайно, допомагало не надовго, оскільки деструктивні процеси усередині підземелля сприяли тому, що це виникало знову і знову».

ВИВЧИТИ ПІДЗЕМЕЛЛЯ

Процеси просідання землі та утворення провалів ускладнюють роботу вчених. Адже разом із землею змішуються і культурні шари, котрі вони вивчають. Попри це, минулого літа науковцям вдалося зробити розкоп на площі 20 м2, глибиною два-три метри. Далі його продовжать вивчати до рівня стародавніх підземель, тобто до глибини чотирьох-п’яти метрів.

«Ми плануємо вивчити стан підземелля, за можливості його укріпити та законсервувати. Якщо вдасться — то й музеєфікувати. На глибині 0,8 метра вималювалася картина цього провалля, яке утворилося на основі давніших. Нам відомо, що попереднє провалля було приблизно у 1970-х роках, Ірмою Тоцькою тут було закладено шурф, потім його законсервували ґрунтом. У 2000-х роках знову навколо нього утворюється нове провалля — яма діаметром до трьох метрів, яку засипали піском. Дату засипу ми дізналися за знахідками — це етикетки від соку, пляшок із напоями тощо», — продовжив Володимир Савицький.

Те, чим засипали провалля або просідання ще раніше, у ХІХ столітті, зараз можна роздивитися здаля за огорожею, що сховала місце розкопок. Там лежить купка цегли, найкращі зразки якої потраплять до музейних фондів. З-поміж них є давньоруська плінфа ХІІ століття та цегла-пальчатка, що датується ХVІІ—ХVІІІ століттями. Трапляються й цікаві для пересічних громадян зразки, що зберегли відбитки звіриних лап.

МОНЕТНИЙ СЛІД

Чим глибше копали археологи, тим ставало цікавіше. Зауважмо, аби не випустити нічого з поля зору, через кожні 25 сантиметрів проводиться зачистка поверхні. На ній помітні темні плямки, це можуть бути або господарські ями, або залишки стовпових конструкцій. У цих місцях вчені працюють більш акуратно. Щоб не пропустити нічого, вибраний ґрунт чи пісок просіюють через сито.

«На глибині 1,2 — 1,3 метра, а в іншій частині розкопу на глибині 0,6 метра були виявлені залишки дерев’яної будівлі ХVІІ століття, — оповідав археолог. — Вона була обмазана вапняним розчином та побілена. У північно-західному її куті знайшли залишки кахляної печі. У цій будівлі також відшукали керамічні та скляні вироби того часу».

А ще — монети королів Речі Посполитої. «Були знайдені шеляги Яна ІІ Казимира. Це так звані кредитні гроші, оскільки їх номінал не відповідав вартості. Це був проект італійського орендаря монетних дворів Боратіні, тому вони називаються ще боратинки. Ці монети виготовляли для Польщі, коли країна воювала з козаками, з Росією, Швецією, а не було чим виплачувати зарплату війську. Ці монети ходили практично ціле століття. Також у культурних шарах ХVІІ — першої половини ХVІІІ століть знайшли монети часів Сигізмунда ІІІ Вази з низькопробного срібла і шеляг шведської королеви Христини Вази», — ділився відкриттями Володимир Савицький.

ЗАГАДКОВА ПЕЧАТКА

Не до кінця розгадали науковці секрет віднайденого молівдовула ХІІ століття із зображенням Святого Георгія та розквітлого хреста. Це підвісна свинцева печатка, якою князі, митрополити та єпископи часів Київської Русі скріплювали документи. А от кому із князів чи осіб духовного сану належала знахідка, ще не до кінця з’ясували.

«Кому належала печатка — дослідити важко, бо ми не знаємо всіх імен князів, зокрема як їх називали у хрещенні. З якоюсь часткою імовірності можна припустити, що це печатка Юрія Долгорукого, що княжив у Києві в середині ХІІ століття, або когось із його адміністрації. Це підходить за датуванням і зображенням, відомі печатки Юрія Долгорукого із поясним зображенням його святого покровителя — Георгія Змієборця. Тому питання атрибуції цієї печатки ще відкрите», — додав Володимир Савицький.

СЕНСАЦІЙНА ШПИЛЬКА

Що ви знаєте про підгірцівсько-милоградську культуру ранньозалізного віку середини І тисячоліття до нашої ери? Зізнаюся чесно, вперше почула про неї від Володимира Савицького. І саме ця культура дала про себе знати на Софійському подвір’ї. На глибині двох-трьох метрів науковці знайшли поховання тих часів. Імовірно, йдеться про жінку, біля решток скелета якої знайшли бронзову шпильку. Такі використовували для скріплення волосся, одягу чи головного убору.

«Ці шпильки називають посохоподібними, бо нагадують за формою посох пастуха, — уточнив учений. — Підгірцівсько-милоградська культура була поширена на території Білорусі та на півночі України, зокрема у нас — це Підгірці, що під Києвом. Ми атрибутували, що могила теж належить до цієї культури. Уточнити це допоможе інша частина поховання та рештки скелета. Сподіваємося, що там знайдемо ще інший інвентар».

Знайдена шпилька та, відповідно, поховання — це найдавніші знахідки на території Софійського собору. До цього артефактами-»старожилами» вважалися поодинокі знахідки римського часу та ранньослов’янського періоду. Наразі відшукані археологами речі передані до фондів заповідника. Після огляду та реставрації, якщо така потрібна, їх зможуть побачити відвідувачі. А от що знайдуть учені під час нових розкопок? Цікаво та відповідально водночас. Адже пишеться новітня історія тисячолітньої пам’ятки.