Цими вихідними в Будинку кіно – тепла атмосфера невимушеного спілкування. Відвідувачі вже ХХІ Фотовиставки «Дня» довго ведуть іноді мовчазний, а іноді й навпаки дуже експресивний діалог із 250 найкращими світлинами нашого Міжнародного фотоконкурсу, а потім охоче діляться враженнями.

«Я ЗНАХОДЖУ ТЕ, ЩО ДОРОГЕ ДЛЯ МЕНЕ»

Наприклад пані Людмила з Києва відзначає, що в експозиції дуже багато цікавих знахідок. «Я зовсім не професіонал, але люблю фотографувати, в дитинстві колись фотографувала «Сменою-8», – ділиться вона. Жінка переконана: «Усім треба виділити трошки часу і прийти подивитися, як люди сприймають дійсність. Тут схоплені дуже цікаві моменти з нашого життя. Це треба всім. І дітям, і дорослим, і пенсіонерам, яким дуже сумно сидіти в чотирьох стінах. Бо це – наше життя».

Такої ж думки і волонтерка Лариса ЛЕОНЕЦЬ. «Така виставка дуже потрібна – в Києві, в Україні». «Є фотографії, якими я просто вражена. Я сама народилася і виросла в Донецьку. Уже навчання, все інше – було не там. Але там моя батьківщина. Там те, що не можна змінити. Там друзі дитинства. І коли я чую, що чоловік моєї подруги, який помирає, почав говорити українською і каже, що «є мрія – хоч трошечки пожити в Україні». А потім коли я бачу на світлинах, наприклад Опитне – а я знаю, де це, це три кілометри від Донецького аеропорту, і я бачу, що там цвітуть квіти, – то це не може залишити байдужим… Кожен тут знайде своє. Я знаходжу для себе те, що дороге для мене. Дякую вам за виставку!» – каже пані Лариса.

«Мені здається, країна змінилася на гірше, – такий висновок Людмили ТИМЧЕНКО після перегляду світлин. – А найбільше мені сподобалися кадри з Мар’їнки, Красногорівки. Я сама родом із Мар’їнки. Мені це дуже болить і дуже гірко, що багато людей не розуміють, що там сталося і хто в цьому винен. І також вразила серія «Після полону» – мурашки по тілу йдуть…». Поділяє думки Людмили Тимченко щодо стану країни і пані Тетяна ПАНАСЕНКО, котра із чоловіком уже з десяток років приходить на нашу фотовиставку і слідкує за її розвитком. «Найбільше мене вразило фото «Відпочинок» Анатолія Степанова. І як фотографія, і як зріз життя», – каже вона.

«НЕЙТРАЛЬНІ» І «БАГАТОЗНАЧНІ» ФОТО

Між іншим, прикметно, що ставлення відвідувачів до саме політичних світлин дуже різне. Наприклад Андрію АРСЕНТЬЄВУ хочеться більшого тематичного різноманіття. «Мені жаль, що ми дожили до таких часів, що гостра соціальність витісняє художність. Але я розумію, що це такі часи». Найбільше панові Андрію сподобалися світлини з номінації «Світ очима дітей». «Бо вони щирі. Це те, що дітей справді цікавить. Вони дуже правдиві, – говорить чоловік, що прийшов на виставку з родиною. –  Чудове фото з лебедями. Також дуже сподобалася серія Соломії Крацило, присвячена батькові. Так, є проблема з онкохворими в України, але ця серія просто бере за серце, ще дуже хороші світлини спортсменів з інвалідністю, воїнів…» Панові ОЛЕГУ, який, як і попередній співрозмовник «Дня» займається фотографією, теж більше до душі «не заполітизовані, нейтральні» фото. Між іншим, чоловік щороку приходить на нашу фотовиставку, а на цьогорічну (притому, що вона відкрилася тільки вчора) – прийшов уже вдруге. Бо, зізнається, хотів «трошки «помедитувати» над фотографіями. Серед знімків, що вразили найбільше, називає художні фото з природою та емоційну фотографію «Маріуполь – це я!» Аліни Комарової.

А в Лариси Леонець інша думка: «Дуже красиві і багатозначні фотографії, присвячені нашому політичному життю. Мені дуже сподобався цикл «Стадіон, так стадіон».

Анна ВОЩИНКІНА, котра співпрацює з Національним музеєм історії України як мотиваційний психолог, після перегляду експозиції ділиться: «Було непросто. Звичайно, дуже чіпляли кадри, пов’язані з війною. Для моєї родини війна – це не просто слова, у мене воювало все найближче оточення, і дуже багато знайомих там лишилося».

«Ледь не стрималася, щоб не плюнути у фотографію Коломойського, – зізнається вона. – Бо я дивлюся на це все і мені дуже шкода, що ми так нізащо продаємо країну зараз. Так, це життя, яке воно є…». «Дуже сильна серія про полон, – продовжує Анна. –  Я розумію, про що це, у мене також є друзі, які були в полоні. Дуже добре, що такі виставки є і що сюди приходять люди. Можливо, хтось подивиться і замислиться над тим, якою ціною за ці роки було збережено те, що було збережено, і якою ціною в нас є мирне небо і можливість митися в гарячому душі і спати в теплому ліжку...»

До речі, вдруге прийшов на Фотовиставку «Дня» цієї неділі і фотограф Михайло МАРКІВ, багаторічний учасник і призер нашого фотоконкурсу – і конкурсу 2019 року зокрема. Треба спокійно все продивитися і прочитати, розповідає він.

За порадою знайомої завітав до Будинку кіно і учасник російсько-української війни Богдан ШИЛІПУК з дружиною Вікторією. «Я захотів піти на Фотовиставку «Дня», бо мене цікавить життя моєї країни», – говорить молодий чоловік і дякує за цікаву експозицію.

«Приємно, що багато фото учасників АТО, – каже пенсіонерка пані Євгенія, – а також є світлини онкохворих дітей. Виставка викликає співчуття. І вона показує, що люди турбуються, переживають, хочуть, щоб про такі речі українці пам’ятали і ніколи не забували». Дуже довго і уважно роздивлявся всі світлини пан Дерон із Беликобританії. «Сильні фото», – поділився він.

«АЖ ЗАПАХ ТОГО МІСЦЯ ВІДЧУВАЄШ!»

«Тут завжди дуже цікаві репортажні кадри, – говорить Богдан ОЛЕКСЮК, який далеко не вперше на нашій фотовиставці. – Кожного року відкриваєш щось нове. Світлин багато, тому враження завжди змішані. Є різний художній і професійний рівень. Але чимало фото насправді зачіпають і запам’ятовуються – якраз із мистецького погляду. Це для мене «Подорожні» Ольвії Кирпич і «Снайпери» Олександра Клименка – ти аж запах того місця відчуваєш. Загалом світлини передають справді різні сторони нашого життя».

«Клас!» – не стримує емоцій біля фотороботи молодий тато Євген ТАТУР. «Тут є дуже цікаві кадри. Я сам люблю іноді фотографувати як аматор, якісь ловити цікавинки. А якщо говорити про життя країни, то я побачив його тут суперечливим. І цей рік для моєї родини є суперечливим», – розповідає він. А найбільше сподобалося і викликало вигук захоплення в пана Євгена фото Олега Нича «В зоні найкращого покриття». «Я кожен день знаходжуся в цій зоні!» – усміхається чоловік.

19-річна киянка Аліна говорить, що «кожна фотографія викликає різні почуття. Приємно побачити, що є дуже багато талановитих людей, які роблять такі знімки». «Фотографії з військової серії, звісно, страшні, але тільки тому, що розумієш, що це люди знімалися прямо там на місці, – ділиться дівчина. – Усе інше – просто кльово! Дитячі фото також талановиті – найбільше мене вразила світлина «Три грації» 15-річної Анастасії Фастовець – дуже професійно знято!»

«Слава богу, завдяки таким людям, як Лариса Івшина, ми на життя дивимося не так песимістично. І не так занурюємося в ці побутові проблеми, з яких не вилізти, і в стрес через війну, і взагалі в негатив. А трохи дивимося на світ інакше, – підсумовує Галина БАРАНОВСЬКА, яка скористалася нагодою і після огляду виставки придбала книгу «Дня» «Сестра моя, Софія…», – Духовність, інтелект – це те, що є в нас. І, як каже Лариса Олексіївна, це треба відроджувати і нарощувати, бо це наша сила. Без цього буде важко», – слушно зауважує Галина Іванівна.

ВРАЖЕННЯ

«ЯК СОЦІОЛОГ, СКАЖУ – ЦЕ ЗРІЗ НАШОГО ЖИТТЯ»

Володимир ПАНІОТТО, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології:

– Цікава виставка мені дуже подобається. З назв деяких фотографій ти одразу розумієш напрямок і зміст сюжету, а назви інших – змушують тебе добре замислитися. Сьогодні ми живемо в епоху цифрових технологій, коли в соціальних мережах можна побачити тисячі фотографій, але на вашій фотовиставці це зовсім інше сприйняття і аналіз. Дуже приємно бачити справжні професійні фото. Як соціолог, можу сказати – те, що ми бачимо на фотовиставці «Дня», – це зріз нашого життя. 

«ФОТОГРАФІЧНИЙ ГУМОР ПРИСУТНІЙ. ЦЕ СВІДЧИТЬ, ЩО НАЦІЯ ЗДОРОВА»

Сергій ТРИМБАЧ, кінокритик:

– Почну з того, що мене порадувало, – це гумор. Фотографічний гумор складний, як ви розумієте, а тут він присутній. Це свідчить про те, що нація здорова. Ми – непереможні! І фотографічно теж. Не знаю точно, скільки в Україні живе людей, але якщо прийняти цифру 40 мільйонів, то думаю, що в нашій країні десь 30 млн людей, які щоденно фотографують. Здавалося б, це якось нівелює фотографічне мистецтво, але навпаки. Раніше, взяти ХІХ століття, коли підвищувалася грамотність освіченої верстви людей, тоді виникає і велика література. Я думаю отака поширеність фотографування, увага до цього процесу приводить до того, що з кожним роком ми помічаємо, що фотографія стверджується (вона й була мистецькою) в новій іпостасі та новій якості. Розвиток технологій так само цьому сприяє і розвиток загальної культури в цілому. Той розвиток, про який піклується газета «День». Це справді сьогодні, на жаль, один із небагатьох осередків, який усвідомлює, що його місія – підвищення культурного та політичного розвитку нації.

«ПРОСТО НЕЙМОВІРНІ КОЛЬОРИ ПІВДЕННОГО БУГУ»

Олена КАЗЬМІНА, директор та співзасновник туристичної компанії «Орнамент України»:

– Фотовиставку газети «День» я відвідую щороку, і дуже важливо, що цей проєкт є не тільки локальним, а всеукраїнським, бо такі світлини мають бути і мають мандрувати Україною, аби якомога більше людей змогли їх подивитися і осягнути. Так, вони відображають наше болюче сьогодення, на них багато війни, але й є чимало оптимістичних, радісних і живописних робіт, які показують, яка наша Україна прекрасна. Ми переконані в тому, що в країні має розростатися інформаційно-мистецький простір для того, щоб формувати її позитивний імідж.

Приємно бути серед партнерів такого потужного медіа, як газета «День», яка багато років генерує ідеї, запроваджує унікальні проєкти, веде сайт кількова мовами, має власну бібліотеку. Ми готові долучатися до формування цього простору на благо людей, які живуть у нашій країні. А роботу обрали невипадкову, а позитивну. Вона належить Костянтину Безрукову, який майстерно зумів показати просто неймовірні кольори Південного Бугу. І якщо хтось не був на берегах цієї річки, то світлина майстра точно спонукатиме поїхати і побачити цю красу наживо.

«Я ПРИХИЛЬНИЦЯ ФОТОГРАФА РУСЛАНА КАНЮКИ»

Ольга КУЛЕКІВСЬКА, філолог, мати випускниці Літньої школи журналістики «Дня» Марини Ліберт:

– Моя донька була щаслива стати учасницею ЛШЖ «Дня», цей досвід для неї залишився незабутнім. Ось уже два роки вона регулярно пригадує ті події і, може б, навіть хотіла, щоб це повторилося. Це дало їй трамплін до нових ідей, планів, цікавих професійних пропозицій. Гадаю, її творче мислення активізувалось саме завдяки «Дню». Крім того, змінилося її ставлення до української мови. Адже я мігрувала до Бельгії, мій чоловік – франкомовний бельгієць, і українська сприймалася нею, як насаджена мамою. Професійне спілкування, новини, політика, переписки з друзями – усе це вона отримувала з французьких та фламандських джерел, а українська мова залишалася такою.., трохи домашньою. Саме завдяки досвіду у вашій газеті, українська в неї прокинулася, ожила, дала нові паростки. Досі це залишається ніби святом, яке завжди поруч з нею.

Якщо говорити про цьогорічну фотовиставку, то я вражена хоча б тим, що у минулі роки ніколи не потрапляла на відкриття. Мені дуже припала до душі церемонія – гарно, урочисто й, водночас, невимушено. Хочу сказати, що я прихильниця фотографа Руслана Канюки. Мені дуже імпонує те, що він у простому бачить якусь ідею, якийсь символ. Ти можеш проходити кожен день повз якесь місце, не помічаючи чогось особливого, а він помічає символи. Вірогідно, традиційно проголосую за якусь його роботу.

«ЦІНУЙТЕ ЦЮ ПРАЦЮ І ЦЮ ГАЗЕТУ»

Олександер КОВАЛІВ, доктор економічних наук:

«Усе роблять люди! Якби не було Лариси Олексіївни, тут не було би нічого. Вона творить, як митець, це ми бачимо на таких заходах, як щорічна Міжнародна фотовиставка газети «День». Тому цінуйте цю працю, і цю газету, що викладає справжні аналітичні матеріали на своїх сторінках, часом і мого авторства».

«ЦЬОГОРІЧ «ДЕНЬ» ЗУМІВ ЗЛОВИТИ ДЕЗОРІЄНТАЦІЮ»

Галина БАБІЙ, журналістка, музикознавець, радіо- і телеведуча:

– На фотовиставці цього року я не можу систематизувати свої враження… Знаєте, чому? Мені здається такий рік був – розхристаний. І така ж сама й фотовиставка. З одного боку, радість повернення полонених, десь там качки летять над Бугом, десь дитяча наївність, зображення звірів, природи, і в той же час все рівно є війна, загиблі, міст у Станиці Луганській… Так само є знедолені люди, люди з інвалідністю в лікарнях, онкохворі. Політичні фотографії, які потрапляють у сферу шоу-бізнесу…. Повна дезорієнтація на місцевості в часі і просторі. Чомусь мені здалося, що цьогоріч «День» зумів зловити саме дезорієнтацію, розхристаність, нашу непевність, намагання зрозуміти: де ж ми опинилися і куди йти далі.

Вражає серія «Мій батько» Соломії Крацило. Мені здається, що суспільство загалом просякнуто ейджизмом, який ми навіть не усвідомлюємо. Є запит на молодих політиків, молодих фахівців, молодих реформаторів. Нікому не потрібні люди з досвідом, з віком, які прожили життя. Звісно, це неправильно з чисто морального погляд, з іншого боку – з раціонального погляду, бо суспільство не повинно відкидати їхній досвід і життя як найбільшу цінність. Тому ця серія мені здається дуже важливою. Намагання привернути нашу увагу не тільки до того, хто прийшов завойовувати світ, а й до тих, чиє життя вже відбулося. Бо вони теж пробували завойовувати. В когось вдалось, в когось – ні, але принаймні вони залишили нам той світ, у який ми прийшли. Останнім часом багато над цим думаю. У нас в Україні немає достойного пошанування людей старшого віку, нема місця, де їм доживати вік, якщо немає, кому за ними доглядати. Це привертає увагу.

Я буду необ’єктивною, коли скажу, що багато років я шанувальниця газети «День» і з великою симпатією ставлюсь до Лариси Івшиної, дуже ціную її приязність відносно мене особисто, тому я – фан «Дня», і цим сказано все. Єдине, бажаю, щоб ця газета була і надалі, тому що «День» – це «День», завтра буде день, завтра буде газета. Вона фокусується на різних сторонах життя, не тільки відображення життя тих, хто ділить ресурси та народи, країни, електорат, а й дає моральні орієнтири тим, хто хоче залишатися людьми. Тому – я за «День»!

«ВИСТАВКА – ЯК ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНЕ ЛЮСТЕРКО, ЯКЕ ПОТРІБНО, А НЕ ПРОСТО МОЖНА ДИВИТИСЯ»

Олег СААКЯН, політолог, координатор робочої групи Національної платформи «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію»:

«Я побачив тут життя країни як калейдоскоп. Різним. І воєнна тематика, і побутове життя, і фотографії, які випромінюють надію, і світлини, які несуть скорботу. Вони всі різні. І об’єднані суто тим, що вони одного народу з одних територій. Мабуть, у цьому є і сила. В тому, що це набір настільки різного – і все це Україна. Але з іншого боку тут присутня і певна негативна емоція. Через те, що воно все – не елементи чогось цілісного, а калейдоскоп. Воно ще не зібране в щось цілісне. Ця виставка з року в рік дає можливість подивитися, як воно збирається або десь розбирається, як воно змінюється. Кожного року на цій виставці є можливість прокрутити цей калейдоскоп і подивитися: а що ж склалося в цьому році і наскільки воно близьке до того, що би ми хотіли бачити в нашій країні у довготерміновій перспективі? Цим, мені здається, ця виставка дуже коштовна. Вона – як загальнонаціональне люстерко, яке потрібно, а не просто можна дивитися».

«ФОТОВИСТАВКУ ТРЕБА ВЕЗТИ НА ТЕРИТОРІЇ, МАКСИМАЛЬНО НАБЛИЖЕНІ ДО ЗОНИ БОЙОВИХ ДІЙ»

Сергій БОНДАРЕНКО, виконувач обов’язків завідувача кафедри журналістики Донецького національного університету імені Василя Стуса:

– Стусівський університет вперше приєднується до фотовиставки і велика честь для нашого вишу бути серед партнерів газети «День». Ми обрали для нагородження досить позитивну роботу. Це світлина Наталії Шаромової «Країна у смартфоні. Правильна підготовка». У ній закладений дуже позитивний меседж – дитина, як образ нашої молодої держави, книга – як символ знань і робот – як сучасні технології. Це поєднання трьох елементів у одній роботі демонструє своєрідний посил на те, що наша країна, незважаючи на її роки, розвивається і має потенційний ріст. Робота дає надію на те, що все у нас буде добре. Зрештою виросте розумна людина.

Взагалі такі виставки треба показувати в усіх регіонах України, бо вони  передають особливі емоції, розкривають моменти, які у суєті життя не помічаєш. Особливо мене зачепили роботи з прифронтових територій. Вважаю, що вони мають повернутися на ті місця, де були роблені, тобто таку фотовиставку треба везти на території, які максимально наближені до зони бойових дій, щоб була рефлексія. Візуалізація має викликати осмислення тих речей, щоб там відбуваються. Люди не повинні ховатися від реальності, а вчилися адекватно сприймати її і усвідомлювати, хто є хто.

«ПЕРЕБУВАЮ В ОЧІКУВАННІ МАЙБУТНЬОГО»

Анна ЛИПКІВСЬКА, театрознавець:

– Зазвичай, я роздивляюся не стільки окремі світлини, скільки загальний настрій. Щороку на фотовиставці я помічаю, як змінюється настрій і як він відбиває настрій навколо, настрій у країні. І не завжди прямим чином. Я пам’ятаю фотовиставку 2014 року, яка вся була наскільки напружено відмобілізовано скорботна. Дивлюся на цьогорічну виставку і в мене складається враження, що вона трішечки занадто гламурна, але цей «гламур» – засіб притамувати тривогу, притамувати очікування не дуже позитивні. Начебто зовні все добре і красиво. Зрозуміло, що майстерність фотографів зростає від виставки до виставки. Тому майстерності в ній не бракує. Але мені буде цікаво подивитися, якою буде фотовиставка «Дня» 2020 року, а можливо й цікавіше, якою буде у 2021 році. Сьогодні я перебуваю в очікуванні майбутнього. Цікаво, як надалі буде змінюватися суспільний настрій, і у яких стосунках із суспільним настроєм буде чергова фотовиставка. Фотографія – це художня майстерність. Якщо навіть театральні вистави (взяти нашу царину) створені за класикою і чітко корелюються із суспільним моментом, то у фотовиставці – це її природня особливість. Вона відбиває пропорції, які в нашому житті існують: політика, погода, робота, родина. Ми всі були «вдарені» політикою в цьому році, тому зрозуміло, що на виставці буде те ж саме. Ми нікуди від цього не дінемося. Ці світлини – це дзеркало нашого життя.

Роль газети «День» надзвичайно важлива, тому що мені зараз дуже важко згадати видання, яке б скільки років протрималося. Ті газети, з якими ми співпрацювали, – де вони зараз? Їх нема в природі фізично. А «День» є, і фотовиставка «Дня» є. Це свідчить про стабільність, яка є в нашому суспільному та професійному житті.

«ФОТОРЕТРОСПЕКТИВА ЖИТТЯ НАШОГО НАРОДУ В МАСШТАБАХ ЦІЛОЇ КРАЇНИ»

Алевтина БЕЛЕЦЬКА, прессекретар групи компаній «Фокстрот»:

– Бренд «Фокстрот» уже 9 років підтримує фотоконкурс «Дня», який безумовно можна назвати наймасштабнішим серед подібних соціальних проєктів України. Цього року, як завжди, обирати переможця було непросто, але наше спільне «фокстротівське» журі відзначило роботу «Вальс квітів» харківської фотомайстрині Тетяни Золотарьової. Стільки у цій світлині смаку, соку та енергетики, що «Фокстрот», як бізнес із мистецькою назвою, назвав «Вальс квітів» своєю симпатією. Дякуємо всьому колективу газети, учасникам та партнерам, а особливо ідейній натхненниці та головному редактору Ларисі Івшиній за мудрість та смак при формуванні фоторетроспективи життя нашого народу в масштабах цілої країни.

«У ВИСТАВЦІ Є НАДІЯ»

Олена ГАЛУЗЕВСЬКА, кандидат мистецтвознавства, викладач Київської муніципальної академії музики імені Р.М. Глієра:

– Я дуже рада, що і наші студенти Київської муніципальної академії музики імені Глієра грали на відкритті ХХІ фотовиставки газети «День». Це справді обличчя культури, музики, майбутнього. Я не випадково тут. З дитинства захоплююся фотографією і дуже активно відвідую всі подібні заходи в Києві. Своїм студентами я викладаю «Історію світової культури», куди входить, звичайно весь ряд візуального мистецтва. Вони теж дивляться фотовиставки та надихаються ними в музичній грі. Саме ця виставка мені сподобалася своїм спрямуванням. Вона оптимістична. В ній, незважаючи на важкі часи в країні, є надія на те, що наш народ подолає всі ці проблеми і колись ми будемо жити у більш гармонійному суспільстві. Присутня дуже широка тематика. Цікаві ракурси і гарне технічне вирішення. Тобто з кольорового погляду дуже цікаво, фотомитці, власне, зуміли підгледіти і вхопити момент.

Газета «День» – дуже цікаве та демократичне видання, в якому враховуються різні напрямки і думки. Мені подобається як «змонтована» кожна сторінка, бо я професійно дивлюся на це видання і хотіла би, щоб більше уваги в ньому приділялося саме культурі.

 «У КОЖНОМУ СЮЖЕТІ – НЕЙМОВІРНІ ПЕРЕЖИВАННЯ І НЕВДАВАНІ ВРАЖЕННЯ»

Тетяна КРАСНА, представниця компанії «Радіо МАХ»:

– Дуже приємно, що такий вид мистецтва, як фотографія розвивається, але ще більше радує те, що є люди, які готові підтримувати це мистецтво. Ми долучилися до цього проєкту вперше. Вражає його масштабність та інтелектуальність. Фотографії живі, щирі, емоційні. У кожному сюжеті – неймовірні переживання і невдавані враження. Ми обрали веселу роботу, але з підтекстом – «Слуга народу. Четверний сезон», яка належить Борису Корпусенку. На ній дитина їде на велосипеді червоною доріжкою. Це викликає різні емоції та думки.

«ФОТОВИСТАВКА Є ЕЛЕМЕНТОМ ЄДНАННЯ УКРАЇНЦІВ. ЦЕ ТЕ, ЧОГО НАМ ЗАРАЗ БРАКУЄ»

Світлана МЯЛИК, заступник головного редактора Першого каналу Українського радіо (Суспільного):

– Раніше дуже багато чула про фотовиставку газети «День». Я знаю, що вона вже 21-ша! Сьогодні я в такому захваті, тому що вперше її відвідала особисто! Емоції важко передати. У цій виставці і біль, і радість водночас, щастя і краса української землі, українців. Тут історії людей і кожна з представлених фотографій – як історія із життя. Я помітила, що окремою лінійкою йдуть фотороботи, пов’язані із агресією Росії проти України, наскільки вони щемливі, бо там присутні військові, діти, українці, які мешкають на тимчасово непідконтрольних територіях Донбасу. Вражень дуже багато.

Я дуже вдячна всьому колективу за ініціативу, потужну організацію! Ця фотовиставка є елементом єднання українців. Це те, чого нам зараз бракує. Нещодавно, до речі, слухала звернення нашого Президента і він говорив: мир без єднання неможливий. Я з цим погоджуюся. Для нас, українців, важливе єднання. Ми не маємо ділитися на схід, захід, центр, Київ, периферію… Ми всі – єдині і маємо усвідомити себе єдиною нацією. Це приведе нас до миру.

Один із напрямків фотовиставки – політична складова, оскільки я займаюся політикою, мені це близько. Те, що пережила Україна з останніх подій, – це президентські вибори. Є фотографії зі штабу, тобто вже після голосування. Я побачила трансформацію Володимира Зеленського із актора комедійного жанру, бізнесмена у політика. Певні світлини це символізують.

Дуже промовиста світлина – «Мовчазний діалог» Миколи Тимченка, де зображений наш художник Іван Марчук, який прогулюється вулицями Києва. Бруківка. Він у традиційному своєму капелюсі, і начебто розмовляє з птахом, який на нього дивиться. Дуже запало в душу.

Ще одна складова – становлення Православної церкви України, можна також  простежити на фотовиставці газети «День» (фото Миколи Тимченка «На першу службу»). Ця тема, на мій погляд, теж єднає Україну.

Як журналіст я відчуваю, як друковані видання поступово зникають з нашого життя. Це зараз «маленька трагедія» в медійному середовищі, тому що інтернет – це дуже добре, але друковані видання мають бути. Тим більше такого рівня. Я намагаюся все ж таки час від часу читати і знаходжу там те, чого не знаходжу в інтернет-виданнях, телеканалах, радіоканалах. Мені здається, що «День» – це навчання, інформованість, глибока аналітика, пізнання України і світу. Колективу газети я хочу побажати творчих успіхів, витримки в цей нелегкий час, інших потужних заходів, як цей!

«СЕРІЯ «У ПОЛОНІ» – ВИЩИЙ КЛАС ЖУРНАЛІСТИКИ»

Єфрем ЛУКАЦЬКИЙ, фотожурналіст, заслужений журналіст України:

– На мене найбільше враження справила серія Зої Шу «Після полону». Я добре знаю, що сучасна журналістика відчуває певні труднощі, особливо фотожурналістика. Як такої професії – фотограф – уже дуже мало. Тобто журналіст-фотограф – він має знайти, зняти, написати матеріал і на додачу ще й зняти відео і змонтувати. Прекрасний приклад цього – ця серія. Плюс – ніхто раніше не розповідав про цю історію. Було багато фотографій – так, у нас триває велика трагедія, ми бачимо фотографії солдатів... Але таких, де показана реальність трагедії, – дуже мало. Тому що ці люди – серед нас, у метро, ми їх не помічаємо. Люди, які пережили величезну драму, а багато хто й не повернувся з полону, загинув. Це велика психологічна травма. Тобто це ті люди, на які треба звернути увагу. Тому я під враженням саме цієї серії. Це величезна робота і майстерність – досягти того, щоб люди тобі розкрилися, щоб захотіли розповісти свою історію, показати свої рани. Я вважаю, це вищий клас журналістики.

«НАВІТЬ ВАЖКІ ВІЙСЬКОВІ ФОТОГРАФІЇ МАЮТЬ ОПТИМІСТИЧНИЙ АКЦЕНТ»

Ольга ТАУКАЧ, журналістка:

– Абсолютно зрозуміло, що основний контент цієї виставки присвячений, на жаль, війні. Абсолютно військовий «День». Що мене порадувало? У цій сумній темі, яку неможливо обійти безумовно, фотографи, як люди, які фіксують фрагменти нашого життя, фіксують той біль, який кожен відчуває у своєму серці. Мені здалося, можливо, я собі прифантазувала, що сьогоднішня виставка має трішечки оптимістичну тенденцію. Навіть важкі військові фотографії мають теж оптимістичний акцент. Я би хотіла, щоб ця тенденція збереглася не лише на творчих роботах фотохудожників газети «День», а збереглася в нашому суспільстві.

Газета є дзеркалом суспільних подій, наших настроїв, модифікацій, нашого сприйняття цього світу. Минула фотовиставка була дуже сумна. Цьогорічна у мене викликала набагато більше емоційного позитиву. І я сподіваюся, що все в нашому житті буде краще. Дай боже, нам і газеті «День» розвиватися і радіти, бо це дуже велика робота – вміння радіти життю. Від художника залежить те, як показати це життя: радісним чи похмурним. З новим роком вас, «День»!

Нагадаємо, що Фотовиставка «Дня»-2019 триває в Будинку кіно (вул. Саксаганського, 6) до 17 листопада, з 10.00 до 19.00. Приходьте і обирайте найкращу світлину! Крім того, кожен зможе придбати книги з нашої Бібліотеки та випуски «Маршруту №1», а також оформити передплату на свій «День»!