Виставка «Скульптура-2017» об’єднала понад дві сотні робіт більш ніж ста найкращих й навідоміших вітчизняних майстрів. Характерною ознакою Трієнале  стала суцільна відмова Національної Спілки художників України від «політичного замовлення».

Назва «Трієнале» вказує, як мінімум, на дві чисто формальні речі. На солідний масштаб і періодичність проведення виставки — всього один раз на три роки. Втім, цього разу у НСХУ  та її дирекції виставок склалося не тільки з формою. Все добре і з головним — зі змістом, тобто з якістю самої експозиції. Знов, подібно до іншого нещодавнього важливого всеукраїнського «огляду», масштабної виставці у ЦБХ «Абстрактний живопис України», у цьому проекті беруть участь, дійсно, кращі з кращих скульптори. Від одних тільки «зіркових» імен у власників комерційних галерей спирає подих, паморочиться голова, а серце пропускає удари. Микола Білик, Костянтин Синицький, Валерій Пирогов, Аліса Забой, В’ячеслав Гутиря, Петро Гронській, Єгор та Микита Зігурі, Олексій Золотарьов, Ганна Кисельова та інші, — та якби хоча б десяту частину з близько сотні учасників акції зібрати в одному проекті «на продаж», при спритному веденні справи можна було би, напевно, озолотитися. Українські скульптори — взагалі народ у світі затребуваний. Один тільки Єгор Зігура зовсім недавно, 6 червня, на лондонському Sotheby’s продав чергову авторську копію скульптури під назвою «Колос, что пробуджується» за $ 12,117 тис. (Попередні відливки цієї ж його роботи з проекту «Післясьогодні», що був створений під враженням від подій Революції Гідності, були продані на аукціоні Phillips у Лондоні за $ 25 тис., та у Нью-Йорку за $ 20 тис.).

Утім, Трієнале скульптури проводиться, у першу чергу, заради мистецтва. Тому і подивитися на скульптури наших «най-най» тут можна абсолютно безкоштовно. І самі скульптори виставляються теж не заради грошей.

Показуючи себе, дивлячись на інших» колег, скульптори, водночас, ще й демонструють моральну підтримку Будинку художника, який сьогодні переживає не найкращі часи, — як, втім, і всі інші вітчизняні творчі спілки. Також у рамках Трієнале заплановані майстер-класи скульпторів старшого покоління у художніх вузах.

Та справа, звісно, не тільки у іменах учасників-«зірок», і навіть не в їхній кількості. Надихає неймовірна різноманітність і якість самих робіт. Хоч як дивно, в експозиції — мінімум мініморум інтер’єрного скульптурного «лубка», солоденького мотлоху. І практично не побачиш морально застарілих скульптурних композицій а-ля радянські 1970-ті. Та зовсім вже незвично, навіть очам своїм не віриш, що Будинок художника, здається, зовсім позбувся всім відомої неестетичної «родової плями» Спілки художників: ідеологічної, політичної кон’юнктури. Ще так недавно, залежно від того, хто на даний момент у країні при владі, тут варіації на тему Трипілля змінювалися кінними статуями гетьманів, а ті — золоченими хрестами, іконами ієромонаха, героями війни 1941—1945 рр. тощо. А зараз замість подібної «пишноти», і навіть замість інтер’єрного кітчу — немов потрапляєш у гарний скульптурний салон десь у Старій Європі. Місце «політичної» зайняла творча кон’юнктура.

«Скульптура» на сучасному Заході — це давно не «бюст», не вершник на прудконогому коні, і навіть не гіпсовий гном, що прикрасив рідні «шість соток». Найнеймовірніші інсталяції, створені у найдивовижніших техніках, називають «скульптурами». Головне — «ідея», політ фантазії. Головне — аби глядача «зачепило», щоб побачене запам’яталося. В українських скульптурах новаторство все ж таки, як і раніше, все ще поєднується з традиціями. І це теж зовсім непогано. Виходить, що в одному експозиційному просторі гармонійно співіснують, доповнюючи одна одну, а не дисонують, такі різні роботи, як фантастичної пластики дерев’яна скульптура «Даная» живого класика Бориса Довганя, немов зіткана зі світла, немов жива — і, наприклад, «Птахи» Олексія Золотарьова. Молодий скульптор створив свій об’єкт з дерева і чорного металу, при погляді на нього, передусім згадуєш Малевича. «Птахи» з’явилися під враженням від знайденого у зруйнованому будинку літачка, нацарапаного на дошці кимось невідомим. (Дошка з малюнком з будинку — арт-сквоту — додається.) «Архаїсти і новатори» по-українськи — це концептуальна композиція «На двох» Василя Татарського, де двоє товаришів по чарці — стільці, і вони ж — іржава дитяча карусель на дворовому майданчику. (Для нас композиція все ще виглядає незвичайною — а для Заходу це, скоріше, цілий роман про скульптурні традиції минулого ХХ століття.) Вигадка і «звичне», як завжди, з відмінним почуттям гумору поєднується й у роботах Анни Кисельової. На виставці можна помилуватися — ні, не черговою «Бабцею», як у столичному Парку Шевченка! Її дівчинкою-дівчиною, яка з усмішкою йде «Босоніж по планеті», тримаючи босоніжки у руках.

Трієнале «Скульптура-2017» — це також скульптури, що літають — і які лежать на підлозі. Що розмовляють із глядачем за допомогою дзвоників — і які, немов екзотичні комахи у янтар, встромилися у жовте, немов місяць, скло. Це дерево, камінь, метал, пластик, фарба, живі рослини у всіх їхніх мислимих, і не зовсім, поєднаннях. Ця виставка — те, що обов’язково варто побачити. Тим більше, що навіть деякі її мінуси (на жаль, «вторинних» ідей тут теж не бракує) перетворюються на плюси. На тлі «підліску» особливо яскравими здаються найбільш нетривіальні роботи. Так і має бути.