У телефоні Боббі Гортон співає про те, як хтось у старому капелюсі вдалині від долини Міссісіпі йде повз тюк бавовни до своєї «Троянди Алабами». Олександр, теж вдалині від Міссісіпі, але у стильному циліндрі, танцює під цю музику. Світає. Замість ранкових півнів каркають ворони, дощить, але настрій у нас напрочуд святковий.

МІСІЯ — ВИСТЕЖИТИ ГЕРОЯ

Пошуки Олександра нагадували детектив. Це виявилось непростою справою, хоч він — особа відома. Перший сюжет про Олександра Остапенка вийшов на УТ-1 ще 1994 року, коли він працював водієм маршрутки. Також він став персонажем книжки Галини Ів «Поверни мене в Японію», знімався в кіно та рекламі.

Спочатку ми з фотографом за знімком із «Фейсбуку» визначили, де саме працює знаменитий двірник — а це на бульварі Лесі Українки. Зранку, коли, як нам здалося, двірники ще прибирають, приїхали туди. Олександра на місці не було — він працює дуже рано. Проте у дворі його всі знають, тож нам без проблем підказали його домашню адресу. Ми нахабно дзвонили в домофон, але ніхто не відповів. Потім вирахували житлово-будівельний кооператив, де він працює, шукали його контакти. Промоніторили дописи про двірника в інтернеті, написали багатьом людям — і зрештою отримали телефон Олександра. Той відповів одразу і запропонував приїхати до нього о 6.30. Ми й приїхали.

Затемна чатували під під’їздом, чекаючи на героя. Він прийшов з букетом троянд, жартами, віршами і, звісно, у фраку.

«ПІШОВ У ДВІРНИКИ, БО НАБРИДЛО СВАВІЛЛЯ»

Подарувавши квіти, Олександр іде за мітлою, щоб закінчити прибирання листя. Мітла у нього теж особлива, удвічі більша за звичайну. «Мені кажуть, що це — понти. Це не понти, так удвічі швидше прибирати, — стверджує чоловік. — Ще така мітла потрібна, щоб не заляпати брюки. І веселіша — більше навантаження на м’язи. От розробив їх трудотерапією, а потім узяв — і підтягнувся. Як кажуть, став людиною за допомогою мітли».

Олександр 12 років пропрацював маршрутником. Люди спеціально чекали на його автобус №45+22, щоб їхати з водієм у краватці-метелику, котрий жартує і пригощає цукерками. Незвичний образ був не просто задля розваги. «Одягнув білий фрак і в ньому ходив вночі у гаражі, бо той був без освітлення. Мене обзивали «доктором», але Бог з ним, я і з цим згоден», — пригадує чоловік.

«ВСТАВ ЗРАНКУ — ПРИБЕРИ СВОЮ ПЛАНЕТУ». О ПІВ НА СЬОМУ ОЛЕКСАНДР ОСТАПЕНКО ПРИБИРАЄ ПОДВІР’Я БУДИНКУ, ДЕ МЕШКАЄ, ПОТІМ ОБЛИВАЄТЬСЯ ХОЛОДНОЮ ВОДОЮ, А ОДРАЗУ ПІСЛЯ ЦЬОГО ЙДЕ ПРАЦЮВАТИ НА ІНШУ ДІЛЯНКУ

До роботи на маршрутці Олександр був пожежником, підводним плавцем, токарем, актором. На запитання, яка професія улюблена, каже: «Служити людям! Головне — робити людям добро».

У двірники чоловік пішов, бо остогиділи несправедливість і бюрократія. «Така ситуація: у цьому парадному пограбували п’ять квартир, два замки виламали. Поліція тільки зібрала свідчення, — каже Олександр. — Якось іду за водою і бачу, як двоє людей вилазять із вікна на другому поверсі. Один побіг з рюкзаком, за другим я погнався, кричу: «Хапай злодія!» Спіймали. Це було 13 грудня, о 17.30. Поліція приїхала через 40 хвилин. Хазяйка дала мені 200 гривень винагороди, усе вкрадене було доставлене у квартиру. Але господиня сама переписувала вкрадене у поліції. Бюрократія. Тому й пішов у двірники — набридло свавілля».

ГАРДЕРОБ

Коли двір прибрано, Олександр пропонує показати свій арсенал краваток-метеликів. Виносить коробку, де зо два десятки таких аксесуарів. Є метелики з поліестеру, парчі, з люрексом. «Тканину з люрексом в Україні не знайдете. Надіслали мені в пакетику», — пояснює двірник. Метелики він шиє собі сам.

А от перший фрак чоловік замовляв, потім йому «підкинули» ще кілька. Нещодавно на каналі СТБ Олександр став героєм шоу «Сюрприз, сюрприз!» — йому подарували жовтий фрак. Також у двірника є синій, зелений та червоний піджаки, брюки з лампасами різних кольорів, «ковбойський» костюм. Олександр розповідає, що загалом у нього майже 40 костюмів. До свого вбрання чоловік підходить серйозно, шукає спеціальні ґудзики для фраків, а жилетка, в якій був під час нашої розмови, є копією французької моделі.

Доглядає за гардеробом Олександр сам. «Манжети на сорочці, комір спочатку перу господарським милом, а потім пастою «Автомастер». Опісля кладу речі у воду з порошком, щоб вони покисли десь дві години. За тим треба добре сполоснути їх у воді і — на вішак. Воно стікає, сохне, потім — прасування. У мене дві прасувальні дошки і праски, звичайна й вертикальна», — описує він догляд за одягом.

«ЦЕ НЕ ПОНТИ. Я ПРОСТО ПРИКРАШАЮ КИЇВ»

Після прибирання Олександр змінює фрак на білий халат і з великою пластиковою діжкою йде у сусідній двір обливатися. Чоловік багато років загартовується — на доказ цього показує відео, на якому купається у Дніпрі взимку. Але зараз обмежується артезіанською свердловиною. Там набирає воду й одразу виливає її на себе.

«Плюс п’ять градусів — це тепло! От коли служив у Військово-Повітряних силах, в Узині, там було мінус 40. І нічого, звикаєш, — ділиться Олександр. — Головне — показувати хороший приклад. От я не п’ю та не курю. Водичкою обливаюсь, мітлою махаю».

Ми йдемо з Олександром до свердловини і назад, він вітається з іншими двірниками й мешканцями будинків. Він знає тут усіх, у тому числі котів та собак.

«Олександр — наш сусід. Ми знаємо його дуже-дуже давно. Це унікальна людина! Він — великий розумниця! Вміє працювати. Коли був водієм, люди чекали на його маршрутку, бо у нього будь-яка робота — це радість для людей. І він дуже якісно виконує свою роботу. А от жеки — нічого не роблять», — каже нам одна з місцевих жительок, проходячи з кавою.

Лікарка Наталія Юріївна квапиться на роботу, але все-таки зупиняється, щоб сказати кілька слів про Олександра: «Знаю його дуже давно. Працелюбна людина. Охайна, ввічлива. Дуже позитивна. Уже звикла до його образу. У кожного є своє хобі. Головне — яка він людина, а не який у нього образ».

Втім, не всі налаштовані так позитивно. Інколи Олександрові закидають, що він просто позер. «Я ж не схожий на жартівника. Просто я з позитивом — і тільки так. Артисти викаблучуються, просять за таке грошей, але я роблю так, щоб приносити людям користь, — розмірковує Олександр. — Це не понти. Я просто прикрашаю Київ».

«ТРЕБА ЩОДНЯ ПРИВАБЛЮВАТИ ТУРИСТІВ»

Якось Олександр вивісив на вулиці гірлянду з метеликів — від одного перехрестя до іншого. Її зняли. «Думаю, що для хімчистки, — посміхається двірник. — Треба прикрашати вулиці. Дивіться: до Праги приїздять шість мільйонів туристів, до Токіо — 24 мільйони. Треба якось приваблювати туристів, щось їм показувати — щодня. Я на своєму робочому місці і прибираю, і привертаю увагу зовнішнім образом. От якраз прибираю у фраку. Може, витримаю до зими. Мінус п’ять — мінус десять ще можна так пережити».

Журналісти люблять Олександра і регулярно здійснюють до нього паломництва. Ось і ми спілкувалися з ним разом із колегами-телевізійниками. Чоловік до такої уваги звик, медійність не відволікає його від щоденних важливих справ. Адже він ще й виховує трьох онуків. «Це важко, — зізнається двірник. — Головне у вихованні — отримання знань, фізична та психологічна підготовка. Конкуренти нікому не потрібні. У мене конкурентів немає. І треба займатися таким бізнесом, де немає конкуренції. В онуків буде інша професія — не двірника. Доберемо».

Побачивши, що ми змерзли, Олександр радить займатися спортом. «Гантелей у вас немає? Треба. Підтягуйтесь. Бігати треба, плавати. Робіть 200 присідань! Потрібно тренуватися, розганяти кров, — усміхається чоловік і знімає циліндр, щоб помахати ним на прощання. — А зараз мені треба йти на іншу ділянку — гроші колотити. Там чекають на мене».