Головний редактор «Дня» 30 жовтня на запрошення адміністрації і студентства Острозької академії долучилася до урочистостей, присвячених 25-річчю відродження університету. Лариса Олексіївна, як член Наглядової ради Національного університету «Острозька академія», взяла участь у Культурно-мистецькому форумі, під час якого було представлено енциклопедичне видання «Острозька академія: історія та сучасність культурно-освітнього осередку», а також відбулися відкриття АРТ-кластера, фотовиставки «Ренесанс образів», попленерової художньої виставки Ostroh Academy Contemporary та виставки робіт у стилі контемпорарі-арт художника Василя Красьохи «Корчі».

Нагадаємо, інтелектуальна дружба Острозької академії з «Днем» триває вже приблизно 20 років. За час спільної історії реалізовано низку зустрічей та проектів, зокрема Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді. Найяскравіші моменти новітньої історії Острозької академії зафіксовані на сторінках газети й у книгах Бібліотеки «Дня». Лариса Івшина до відродження університету залучила багатьох учених і меценатів, зокрема подружжя Віталія та Олени Гайдуків, завдяки яким в Академії з’явився оригінал Острозької Біблії, новий автобус та відреставрована наукова бібліотека. Також із публікації в «Дні» про виш дізнався канадський меценат, на жаль, уже покійний Ераст Гуцуляк, який неодноразово надавав кошти на будівництво нового корпусу Острозької академії. З ініціативи газети «День» свого часу до Академії завітав Євген Кирилович Марчук, який, будучи міністром оборони, передав університету закинуті військові казарми, які невдовзі перетворились на чудове студентське містечко та військовий ліцей.

«Щиро дякуємо за постійну інформаційну підтримку і дружбу головному редактору «Дня» Ларисі Івшиній та її колективу. «День», як найпотужніше інтелектуальне всеукраїнське видання, відіграв значну роль у формуванні іміджу Острозької академії не лише в Україні, а й — за кордоном», — зазначив ректор Острозької академії, професор Ігор ПАСІЧНИК.

«ПОЧАТОК ЕНЦИКЛОПЕДІЇ ВДЯЧНОСТІ»

У межах Культурно-мистецького форуму Лариса Олексіївна представила студентам Острозької академії книжкову новинку «День вдячності».

«Уся атмосфера в Острозькій академії пронизана вдячністю. У вас — рік вдячності, а у нас книга «День вдячності» — це початок енциклопедії вдячності. Я це відчувала, коли ви, Ігоре Демидовичу, говорили не лише про мене, а й про тих, хто розпочинав відродження Острозької академії, тих істориків, яких уже немає з нами, тих, хто увійшов у вашу енциклопедію. Ті люди, які роблять добрі справи, ніколи не думають про те, чи їм про це подякують. І це не їхній клопіт. Це справа тих, для кого вони щось зробили. Треба, щоб атмосфера в суспільстві була такою, якою є в Острозі. Тоді люди відчують більше мотивації для добрих справ».

Лариса Олексіївна розповіла студентам про ідею книги «День вдячності», закцентувала увагу на інших виданнях Бібліотеки «Дня», також говорила про сучасні виклики, які стоять перед українським суспільством і, зокрема, журналістикою. Крім цього, пані Лариса порадила студентам, особливо журналістам, обов’язково прочитати публікацію Джеймса Мейса «Повість про двох журналістів», яка увійшла в книгу «День вдячності» і вперше була видана у «Дні» ще 2003 року.

«Наше суспільство надзвичайно складне й багатошарове. До нього треба «добиратися» з різних боків. До когось — через фото, до когось — через журнали, до когось — через книги з парфумом. Коли в країні все не так, щось одне має бути так. Нам потрібно вчитися бути вдячними. Час вийти з образу жертви в постійному очікуванні підтримки від когось. Ми маємо стати іншими українцями, які можуть бути вдячними», — наголосила Лариса Івшина.

На знак вдячності ректор Острозької академії, професор Ігор Пасічник вручив Ларисі Олексіївні почесну нагороду Острозької академії — «Україна-Фенікс-Лелека».

Наприкінці інтелектуального спілкування Лариса Івшина дала відповіді на низку запитань студентів та викладачів Острозької академії.

«БАГАТО ГЕРОЇЗМУ — ЦЕ НАСЛІДОК ПОГАНОЇ ПОЛІТИКИ»

Олексій КОСТЮЧЕНКО, кандидат психологічних наук, доцент кафедри журналістики:

— У серії «Бібліотека газети «День» вийшло чимало книг. У багатьох із них фігурують різні персоналії, пов’язані з Острогом. Як ви дивитеся на те, щоб присвятити Острогу та Острозькій академії окрему книгу?

— У нас дуже багато книг, які ми зробили в реальній співпраці з Острозькою академією. Якось, коли я їхала зі Львівського книжкового форуму, то розповідала Петрові Михайловичу Кралюку телефоном про ідею «Підривної літератури». Петро Михайлович зазначив, що в цій серії не вистачає однієї книги, адже всі говорять про Бандеру, але ніхто про нього не читає. І так вийшла книга Степана Бандери «Питання атомної війни і визвольна революція». І це важливо в тому числі для Острозької академії, бо коли ми переосмислюємо історію, особливо Другу світову війну, то знаходимо багато інших сенсів. Я нещодавно була в Луцьку і також спілкувалася зі студентами. Там ще досі триває дискусія, яким має бути пам’ятник Бандері. Молоде покоління якось по-своєму це бачить, а старше каже, що пам’ятник Бандері має бути вищий, ніж колись був Леніну. У цьому контексті важать естетика, стилістика, культура пам’яті, традиція. Вони беруть участь у цьому осмисленні, вони хочуть пам’ятати й увічнити. Як на мене, Велика Волинь — земля, де народилась УПА, могла би бути місцем створення інформаційного порталу, в якому була б зібрана вся історія цього періоду. Ну і, звісно, біля цього інформаційного центру чи бібліотеки має бути певний культурний монумент, де абсолютно в нетрадиційний спосіб була б увічнена ця історія. Наприклад, лава, на якій сиділи б поруч Степан Бандера, Андрій Мельник і Тарас Бульба-Боровець.

ПЕРШИЙ ВІЗИТ В ОСТРОЗЬКУ АКАДЕМІЮ (ЖОВТЕНЬ 2003 Р.). / ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА

МІЖ ЦИМИ ФОТО 16 РОКІВ ПРОДУКТИВНОГО ЩИРОГО ПАРТНЕРСТВА І ВЗАЄМНОЇ ВДЯЧНОСТІ (30 ЖОВТНЯ 2019Р.)

Ми ж уже між собою не ворогуємо через те, хто мельниківець, а хто бандерівець. Ми усвідомлюємо, що історію визвольної боротьби, історію УПА потрібно знати в усій її трагічності й героїзмі. І це має бути монумент, який означав би пам’ять, взаємне каяття і прощення. Я думаю, що Мати-Україна повинна пробачити своїх синів і подякувати їм. Було багато пролито братської крові, багато зроблено героїчних вчинків, але багато героїзму — це часто наслідок поганої політики. Це тяглість історичних і політичних великих помилок. Герої УНР, великі подвиги, розгромлена армія — це наслідки взаємної боротьби. Без шляхти, без розумних голів, без елітарності в політиці, без здорового консерватизму не буде якісної еліти, а значить, буде дуже багато героїв. І тут є прямий причинно-наслідковий зв’язок. Тому, переосмислюючи нашу волинську й галицьку історію та її колосальний вплив на всю історію України, ми повинні дати можливість вийти старим травмам уже у психологічно інший простір. Добре було б, якби наші депутати розробили законопроект щодо захисту психічного здоров’я нації. Потрібно популяризувати благородні вчинки людей. Не варто робити нерозумних людей відомими. Відомими мають бути позитивні, розумні, сильні люди, які мають інтелектуальний потенціал.

«ВОЛОДИМИР ПАНЧЕНКО БУВ НАЛАШТОВАНИЙ ПОКАЗАТИ БЕЗЦІННІ СКАРБИ, ЯКИМИ МИ ВОЛОДІЄМО»

Леся КАСIЯНЕНКО, магістр журналістики:

— У книзі «День вдячності» є низка статей, написаних Володимиром Панченком, який, на жаль, пішов із життя. Яким чином ви відкрили цю людину для себе в газеті і як би ви оцінили його творчий внесок?

— Я зворушена вашою увагою до цієї непересічної людини, яку я дуже шанувала, люблю і збираюся зробити книгу «День Володимира Панченка». 1997 року в газеті «День» вийшов перший текст Володимира Євгеновича. Я звернула увагу на нього ще тоді, коли він був депутатом першого парламенту. У той час я була парламентським кореспондентом. У першому парламенті була практика давати квартири депутатам, які приїхали до столиці з інших міст. Більшість із них взяли ці квартири, проте троє депутатів, серед яких був Володимир Панченко, відмовилися. І зовсім не тому, що йому не потрібна була квартира, це був певний моральний камертон. Були перші кроки з розбудови української держави, і як повели себе в ті роки депутати — такі були закладені традиції. А потім пішла така «кривизна», що без доброго «костоправа» нічого й не виправити.

У текстах Володимира Панченка я помічала дуже велику чутливість до українських важливих, але маловідомих місць. До речі, Володимир Євгенович зумів знайти доньку Хвильового й зустрівся з нею в Харкові, здійснив дуже багато подорожей Україною. Він був правильно налаштований для того, щоб показати безцінні скарби, якими ми володіємо. Важливою була зустріч, коли він, читаючи в нашій газеті рубрику «Історія та «Я», прийшов і сказав мені буквально: «Чому б вам, Ларисо, не зробити з цих прекрасних текстів книгу?». І я дослухалася до його поради. Остання рецензія Володимира Панченка на книгу «День вдячності» вийшла за два тижні до його смерті. Це справжній інтелектуал та інтелігент, яких сьогодні стає, на жаль, дедалі менше... Я дуже хочу, щоб у цю «державу гаджетів» ми втиснули людську теплоту і добро. Доки є можливість, ми повинні затримати людей з такими якостями у своїй пам’яті.

«ЦІНУЮ ЛЮДЕЙ, ЯКІ РОЗУМІЮТЬ СВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ»

Андрій ВАСИЛЮК, студент II курсу спеціальності «Журналістика»:

— Ларисо Олексіївно, вас, без сумніву, можна вважати корифеєм якісної європейської журналістики. Якими якостями має володіти сучасний журналіст, щоб досягти професійного успіху? Що цінуєте особисто ви у своїх співробітниках?

— ...Коли я прийшла в «День», у мене було абсолютне розуміння: якщо 1999 року ми не виберемо президента-державника, то «цей дощ надовго». У ніч виборів я була переповнена відчуттям трагізму і зазначила, що ми розминаємося з нашою історією: історія йде в одні двері, а ми — в інші. Мої колеги-журналісти вважали інакше. Після цієї поразки я прийшла в редакцію і сказала таку фразу: «Вони перемогли, але ми були праві. Тепер ми будемо займатися суспільством». Насправді, народу дуже важко без провідників високого рівня. Потрібно працювати зі сподіваннями, що в майбутньому з’являться запити на якісну пресу. Я ціную людей, які розуміють свою відповідальність. У нас дещо інший порядок денний у газеті, ніж в інших медіа. Відповідно інші герої, інші журналісти й аудиторія. Ми — якісна альтернатива. Можливо, ще суспільство це не засвоїло, але надія є.

ВРАЖЕННЯ

«КОЖНА НОВА КНИГА ДАЄ НАСТАНОВИ НА МАЙБУТНІ ВЧИНКИ»

Леся КАСIЯНЕНКО, магістр журналістики:

— Я познайомилася з Ларисою Івшиною та її інтелектуальними дітищами, зокрема газетою «День», навчаючись на першому курсі. Тоді пані Лариса наголосила студентам-журналістам, що «День» — це зразок якісного інтелектуального видання, яке повинен читати кожен освічений громадянин. І відтоді з нетерпінням чекала на нову зустріч, щоби знову поспілкуватися з досвідченою журналісткою. Я рада, що мала можливість сьогодні побувати на представленні нової книги Бібліотеки газети «День». Адже кожна нова книга дає розуміння історичних цінностей нашої нації та настанови на майбутні вчинки. Книга «День вдячності» спонукає нас подякувати всім відомим і не дуже відомим людям, які стояли біля витоків творення нашої української історії.

«ЖУРНАЛІСТ — ЦЕ ПОЄДНАННЯ ЛЮДЯНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНИХ ХАРАКТЕРИСТИК»

Андрій ВАСИЛЮК, студент II курсу спеціальності «Журналістика»:

— В Острозькій академії у нас часто відбуваються зустрічі з відомими людьми. Це вже як буденність. Але деякі з них все ж закарбовуються в пам’яті надовго. Так було й сьогодні з Ларисою Івшиною. Порушена Ларисою Олексіївною тема вдячності, на мою думку, як ніколи актуальна зараз. Сучасне суспільство перенасичене різного роду негативом, який заважає побачити хороше і, зрештою, бути вдячним, тому я радий, що представлена на зустрічі книга «День вдячності» поповнила Бібліотеку газети «День». Адже це те, про що варто говорити.

Не менш важливою для мене була й відповідь на моє запитання — про важливі якості сучасного журналіста. Завдяки їй я зрозумів, що журналіст — це поєднання людяності та професійних характеристик. Адже хоч як добре ви писали б тексти — якщо у вас відсутнє відчуття відповідальності перед редактором, суспільством, державою, навряд чи досягнете успіху. Загалом мені було дуже цікаво, сподіваюсь бачити Ларису Олексіївну в стінах Академії частіше.

«ТАКИЙ ФОКУС Є ТЕРАПЕВТИЧНИМ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ»

Максим КАРПОВЕЦЬ, кандидат філософських наук, декан гуманітарного факультету:

— Зустріч із Ларисою Івшиною — це завжди інтелектуальне свято в Острозькій академії. Головний редактор газети «День» влучно й змістовно аналізує як минуле України, так і сьогодення, покликаючись на власний досвід. Пам’ятаю такі зустрічі ще зі студентських років, коли неодноразово осмислював почуте чи то у формі коментаря, чи невеличкого матеріалу в академічній газеті. Ще більше приємно, що Лариса Івшина завітала до університету з нагоди 25-річчя, з принагідним представленням книги «День вдячності».

Тема вдячності актуальна сьогодні, як ніколи, адже це чи не єдина можливість зберегти пам’ять про відомих і невідомих героїв, утвердитись у традиції, прислухатись одне до одного. Такий фокус є терапевтичним для української нації, бо змінює фокус від травм та образ до пошуку спільних смислів. У цьому контексті Острозька академія також є потужним центром смислотворення, який виховав не одне покоління інтелектуалів. Думаю, що без підтримки Лариси Івшиної важко було б поширювати ці смисли серед різних людей із різних середовищ. Як сказала вельмишановна гостя університету, ми повинні «шукати розумних людей навколо», які б формували й утверджували самодостатню модерну українську націю.

«ДЕНЬ ВДЯЧНОСТІ» МОЖЕ СТАТИ СТИМУЛОМ ДО ФОРМУВАННЯ СВІДОМОСТІ...»

Анастасія ФЕЩУК, студентка III курсу спеціальності «Iнформаційна, бібліотечна та архівна справа»:

— Гадаю, книга «День вдячності» може стати стимулом до формування свідомості студентів та українського народу загалом. Нам потрібно культивувати, зміцнювати цю благородну рису — вдячність. Та розуміти, що саме вона є головним ключем до успіху держави. Важливо це розпочати з маловідомих, але дуже важливих персонажів у розвитку України. Визнавати їх як вагомих особистостей і бути вдячними, ще коли вони живі.